Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 753/13285/16-ц

провадження № 61-6179св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаціна компанія «Роза вітрів»,

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року

у складі судді Шклянки М. П. та ухвалу апеляційного суду м. Києва

від 17 жовтня 2017 року у складі суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза вітрів» (далі - ТОВ «АК «Роза вітрів», компанія), вимоги якого уточнив в процесі розгляду справи та просив визнати строковий трудовий договір від 18 липня

2011 року з додатком, яким строк договору продовжено до 18 липня

2016 року, розірваним з 08 липня 2016 року, на підставі статті 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я та порушення власником законодавства про працю і трудового договору; зобов'язати виплатити вихідну допомогу в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що становить

145 984,78 грн, зобов'язати виплатити заробітну плату за травень та червень 2016 року, що не була виплачена з розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 97 323,18 грн, зобов'язати здійснити компенсаційні виплати за 127 днів невикористаної відпустки, що становить 257 419,81 грн та виплатити компенсацію витрат на лікування.

Позов мотивовано тим, що позивач за строковим трудовим договором працював на посаді бортпровідника у ТОВ «АК «Роза вітрів». 04 лютого

2016 року, за відповідним наказом, відповідачем направлено позивача у відрядження до м. Лахор (Пакистан) на строк з 14 лютого 2016 року по

29 березня 2016 року включно. Після повернення з відрядження, у зв'язку з поганим самопочуттям позивач звернувся до лікарні, де йому поставлено діагноз «Черевний тиф».

На стаціонарному лікуванні позивач перебував з 06 квітня 2016 року по

10 травня 2016 року. У подальшому лікувався амбулаторно.

30 червня 2016 року було закрито лікарняний листок та згідно рішення Лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) від 30 червня 2016 року позивача відсторонено від основної роботи бортпровідника та рекомендовано роботу, не пов'язану з харчовими продуктами та обслуговуванням людей.

06 липня 2016 року позивач подав до керівництва ТОВ «Авіаційна компанія «Роза вітрів» заяву про дострокове розірвання трудового договору за статею 39 КЗпП Україниз 06 липня 2016 року у зв'язку з відсутністю можливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я з виплатою вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України, які відповідачем не задоволені.

Позивач вказує на те, що відповідач, направляючи позивача у відрядження до м. Лахор (Пакистан), допустив порушення законодавства України про працю в частині незабезпечення здорових умов роботи, не провів профілактичного щеплення проти інфекційного захворювання, що для авіакомпанії є обов'язковим. Крім того, відповідач не зареєстрував захворювання черевним тифом по акту форми Н-1, як нещасний випадок на виробництві, чим також допустив порушення законодавства про працю.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні» розділ ІV відповідно до календаря профілактичних щеплень в Україні, щеплення для профілактики черевного тифу є обов'язковими за наявності певних умов: ендемічна територія, ензоотична територія, епідемічні показання.

В примітках для профілактики черевного тифу щепленню підлягають працівники водогінних та каналізаційних мереж, станцій очистки. Професія «бортпровідник» відсутня у вказаному переліку, що виключає обов'язковість проведення щеплення на черевний тиф для працівників авіакомпаній та не може бути перешкодою для виконання обов'язків бортпровідниками авіакомпанії. Перед відрядженням до Республіки Пакистан начальником служби бортпровідників та льотним лікарем для працівників, які відряджалися, було проведено інструктаж по особливо небезпечним інфекціям. Такий інструктаж позивачем було пройдено, що підтверджується його підписами.

Доводи позивача, що його захворювання - черевний тиф необхідно кваліфікувати як нещасний випадок спростовується рішенням наради Головного управління Держпраці у Київській області від 01 грудня

2016 року, яким встановлено, що захворювання позивача не є нещасним випадком на виробництві та не пов'язано з виробничою діяльністю відповідача.

Суд першої інстанції виходив з того, що порушення відповідачем законодавства про працю не встановлено, що не дає підстав для виплати працівнику вихідної допомоги відповідно до норм статті 44 КЗпП України.

Вимоги позивача про виплату заробітної плати за травень, червень

2016 року, виплата компенсації за невикористану відпустку та компенсацію витрат на лікування не підлягають задоволенню, оскільки всі необхідні виплати під час звільнення позивача з роботи 18 липня 2016 року відповідачем були проведені у повному обсязі. Позивачем не надано доказів витрат на лікування.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та, враховуючи, що строк дії контракту між сторонами закінчився, та наказом відповідача від 18 липня 2016 року позивача звільнено з роботи з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Довідка ЛКК від 30 червня 2016 року, на яку посилається позивач не містить приписів та рекомендацій щодо його звільнення з підстав, передбачених статтею 39 КЗпП України.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які вказують на те, що він за станом свого здоров'я не може виконувати роботу за строковим договором.

Суд першої інстанції правильно не застосував положення статті 39 КЗпП Українита дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання строкового трудового договору від 18 липня 2011 розірваним з

08 липня 2016 року на підставі статті 39 КЗпП України у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я.

Оскільки під час розгляду справи порушення трудового законодавства з боку відповідача, зокрема щодо порушення умов строкового контракту, не було встановлено, відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у відповідності до статті 44 КЗпП України.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи наявні розрахунки, надані відповідачем, згідно з якими позивачу було компенсовано та виплачено суму в рахунок 129 днів невикористаної відпустки. При цьому судом взагалі не досліджувався факт того, що розрахунок суми компенсації був проведений та здійснений.

Судами безпідставно не взято до уваги та не застосовано положення статті 39 КЗпП України, якою передбачено розірвання трудового договору за станом здоров'я достроково на вимогу працівника. ТОВ «АК «Роза вітрів» було порушено права позивача на належні, безпечні та здорові умови праці під час його перебування у відрядженні в Республіці Пакистан, враховуючи наступне.

Відповідно до журналів інструктажів за 2015 та 2016 роки та інструкції про небезпечність черевного тифу, відповідач обмежився усним попередженням власних працівників, щеплення не забезпечив та допустив співробітників до виконання роботи, про що свідчить відсутність в медичних та санітарних книжках відмітки про відповідні щеплення.

Згідно доводів касаційної скарги позивача, ТОВ «Роза вітрів» порушило статтю 43 Конституції України, згідно якої кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, статтю 153 КЗпП України; пункт 3.1 Трудового договору

від 03 грудня 2010 року, укладеного між ТОВ «Роза вітрів» та ОСОБА_9, а саме в частині обв'язку ТОВ «Роза вітрів» протягом строку дії договору забезпечити безпечні та здорові умови праці, що запобігають виробничий травматизм.

Відповідач та його представники не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її змісту і вимог до Верховного Суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що наказом відповідача від 18 липня 2011 року позивача прийнято на посаду бортпровідника в ТОВ «Авіаційна компанія «Роза вітрів» за строковим трудовим договором з 18 липня 2011 року, який подовжено до 17 липня 2015 року, та дія строкового договору закінчувалась 18 липня 2016 року.

Наказом від 04 лютого 2016 року, позивач був відряджений в м. Лахор (Пакистан) на період з 14 лютого 2016 року по 29 березня

2016 року включно.

Починаючи з 06 квітня 2016 року позивач проходив стаціонарне лікування в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва в інфекційному відділенні № 2

з діагнозом «Черевний тиф».

З 11 травня 2016 року по 30 червня 2016 року лікувався амбулаторно.

Згідно рішення Лікарняно-консультативної комісії № 49 від 30 червня

2016 року, виданого поліклінічним відділенням державного закладу «Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України», ОСОБА_4 був не допущений до виконання основної роботи бортпровідника протягом 1 місяця та йому було рекомендовано працевлаштування не пов'язане з харчовими продуктами та обслуговуванням людей, а також рекомендовано через один місяць пройти повторне бактеорологічне обстеження.

Листок непрацездатності позивача був закритий та призначено стати до роботи з 30 червня 2016 року, відповідно до рекомендацій ЛКК.

16 червня 2016 року позивач звернувся до ТОВ «АК «Роза вітрів» із заявою про його звільнення у зв'язку із хворобою.

06 липня 2016 року позивачем вдруге подана заява про дострокове звільнення його з роботи з підстав, передбачених статтею 39 КЗпП України, у зв'язку з неможливістю виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. У заяві просив звільнити його з 06 липня 2016 року з виплатою вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України.

Відповідачем надано письмову відповідь про відмову дострокового розірвання трудового договору, строк якого закінчується 18 липня

2016 року з посиланням на те, що відповідно до протоколу ЛКК

від 30 червня 2016 року позивач був не допущений до основної роботи строком на 1 місяць з рекомендацією переведення його на іншу роботу, не пов'язану з харчовими продуктами та обслуговуванням людей, і позивач на таке переведення погодився.

Так, 04 липня 2016 року позивач звертався до керівництва ТОВ «АК «Роза вітрів» з письмовою заявою з проханням перевести його на посаду інженера з ведення документації служби бортпровідників з 04 липня

2016 року.

Наказом від 04 липня 2016 року позивача було тимчасово переведено на посаду інженера з ведення документації служби бортпровідників з 04 липня 2016 року по 30 липня 2016 року на підставі його заяви та довідки ЛКК від 30 червня 2016 року.

08 липня 2016 року позивач знову звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з посади бортпровідника і розірвання трудового договору в порядку статті 39 КЗпП України, у зв'язку з відсутністю можливості виконувати свої обов'язки за трудовим договором за станом здоров'я. До заяви було додано Консультацію інфекціоніста клініки «Гармонія здоров'я» від 07 липня 2016 року (діагноз - хронічний гастродуоденіт, хронічний холіцистопанкреатит).

Наказом від 18 липня 2016 року ОСОБА_4 був звільнений з посади бортпровідника у зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП Україниз проведенням всіх необхідних розрахунків, в тому числі й грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 129 календарних днів за період роботи з 18 липня

2013 року по 18 липня 2017 року.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, з урахуванням положень частини третьої статті 21, пункту 2 статті 36 КЗпП України, пунктів 10, 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 № 170 та враховуючи, що строк дії контракту між сторонами закінчився, а наказом відповідача від 18 липня 2016 року ОСОБА_9 звільнено з роботи з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги позивача про незастосування судами положення статті 39 КЗпП України, якою передбачено розірвання трудового договору за станом здоров'я достроково на вимогу працівника, вбачаються необґрунтованими, оскільки за змістом вказаної норми строковий трудовий договір може бути розірваний на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, якщо вони перешкоджають виконанню роботи за договором.

В даному випадку, згідно протоколу ЛКК позивач був недопущений до основної роботи строком на один місяць з рекомендацією переведення його на іншу посаду, а тому в подальшому мав приступити до основної роботи. Позивачем також не доведено, що внаслідок хвороби йому було встановлено інвалідність, а довідка ЛКК від 30 червня 2016 року не містить приписів та рекомендацій щодо його звільнення з підстав, передбачених статтею 39 КЗпП України.

Оскільки позивачем не доведено, що за станом здоров'я він не може виконувати роботу за строковим договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання строкового трудового договору від 18 липня 2011 року розірваним з 08 липня 2016 року на підставі статті 39 КЗпП Україниу зв'язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров'я.

Оскільки факт порушення трудового законодавства з боку відповідача, зокрема щодо порушення умов строкового контракту, не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України.

Також вбачаються необґрунтованими посилання позивача на те, що

ТОВ «АК «Роза вітрів» порушено його права на належні, безпечні та здорові умови праці під час його перебування у відрядженні в Республіці Пакистан, оскільки відповідно до положень статті 153 КЗпП України, перед відрядженням працівників компанії, в тому числі позивача, до м. Лахор (Пакистан) начальником служби бортпровідників та льотним лікарем було проведено інструктаж по особливо небезпечним інфекціям. Такий інструктаж позивачем було пройдено, про що свідчить його підпис у журналі проведених інструктажів.

При цьому професія «бортпровідник» відсутня в переліку професій, для яких передбачена профілактика черевного тифу шляхом здійснення обов'язкового щеплення, визначеного розділом IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, який затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я від 11.08.2014 № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні» та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за № 1237/26014, що в свою чергу виключає обов'язковість проведення щеплення на черевний тиф для працівників авіакомпанії та не може бути перешкодою для виконання обов'язків бортпровідниками авіакомпанії.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що його захворювання на черевний тиф необхідно кваліфікувати як нещасний випадок спростовуються рішенням наради Головного управління Держпраці у Київській області від 01 грудня 2016 року, яким встановлено, що захворювання позивача не є нещасним випадком на виробництві та не пов'язано з виробничою діяльністю відповідача.

Крім наведеного, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про виплату заробітної плати за травень, червень 2016 року, виплату компенсації за невикористану відпустку та компенсацію витрат на лікування, оскільки при звільненні позивача ТОВ «АК «Роза вітрів» провело усі належні працівнику виплати, зокрема, були оплачені і листки непрацездатності у період з 06 квітня

2016 року по 29 червня 2016 року.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. М. Фаловська

С. П. Штелик