Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 592/3710/16-ц

провадження № 61-4783св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня

2017 року, у складі судді Алфьорова А. М., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 6 грудня 2017 року, у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (назву змінено на публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», далі - ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 19 459,02 доларів США та зобов'язався виплачувати проценти за користування кредитом, неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та Графіком погашення кредиту, який є Додатком № 1 до договору. Виконання умов кредитного договору забезпечено договором поруки, укладеним того ж дня між банком і ОСОБА_6 Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, яка станом на 7 лютого 2016 року склала 12 080,97 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом -

2 371,58 доларів США, заборгованість по відсотках - 503,46 доларів США, пеня - 9 205,93 доларів США. Досудові вимоги про погашення заборгованості не виконані. У зв'язку з наведеним позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2017 року позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» в частині стягнення суми боргу з ОСОБА_6 залишено без розгляду, у зв'язку із надходженням до суду відповідної заяви позивача.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року у сумі 12 080,97 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 2 371,58 доларів США, заборгованість по відсотках - 503,46 доларів США, пеня - 9 205,93 доларів США.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт неналежного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, взятих ним на підставі укладеного кредитного договору, а тому позовні вимоги банку підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 6 грудня 2017 року заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а порушення місцевим судом норм процесуального права, у зв'язку з неналежним повідомленням відповідача та його представника про день та час розгляду справи, не може бути підставою для скасування або зміни правильного по суті рішення.

У касаційній скарзі, поданій 29 грудня 2017 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені по справі рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження в справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заочне рішення судом першої інстанції прийнято із порушенням норм процесуального права у зв'язку із відсутністю у матеріалах справи доказів про належне повідомлення відповідача та його представника про дату та час розгляду справи.

Заявник вказує, що в порушення приписів статті 533 ЦК України, рішення суду не містить визначення гривневого еквіваленту суми, яка підлягає стягненню з боржника.

Згідно із доводами касаційної скарги, судом, всупереч положенням пункту 5 частини першої статті 205 ЦПК України, не було закрито провадження у справі за наявності рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (назву змінено на ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 19 459, 02 доларів США строком до 24 квітня 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами. Виконання зобов'язань позичальника забезпечено заставою транспортного засобу - автомобіля Volkswagen Golf 5 1.9TDI, державний номер НОМЕР_1.

Керуючись пунктом 6.2 укладеного між сторонами кредитного договору, банком було збільшено відсоткову ставку за укладеним правочином

до 16,5 %, починаючи з 1 вересня 2008 року, шляхом направлення відповідного повідомлення на поштову адресу ОСОБА_4

Зазначені дії банку оскаржено ОСОБА_4 у судовому порядку. У зв'язку із розглядом вказаного спору рішенням апеляційного суду Сумської області 17 листопада 2017 року встановлено, що банком дотримано процедуру підвищення процентної ставки. Вказана обставина, яка встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, згідно вимог цивільного процесуального законодавства, має преюдиційне значення та доказуванню не підлягає.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 7 лютого 2016 року утворилась заборгованість, розмір якої становить 12 080,97 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 2 371,58 доларів США, заборгованість по відсотках - 503,46 доларів США, пеня - 9 205,93 доларів США (т. I, а. с. 16-17).

Розмір заборгованості підтверджується розрахунком, що був поданий до суду першої інстанції, а також розрахунком, наданим на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 9 листопада 2017 року, якою, у зв'язку зі зверненням відповідача до суду із відповідним клопотанням, позивача було зобов'язано подати додаткові докази по справі.

Указаний розрахунок, правильність якого ОСОБА_4 не спростовувалась, було досліджено судом апеляційної інстанції із наданням йому належної оцінки.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень частини другої статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у статті 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтями 47 та 49 вказаного Закону операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик розглядаються як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Виходячи із зазначених положень законодавства, стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо вона надавалась за умовами договору, і позивач просить стягнути заборгованість в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Вказаний правий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо порушення судом норм статті 533 ЦК України у зв'язку із визначенням суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача, в іноземній валюті.

Аргументи касаційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), у зв'язку із наявністю рішення третейського суду, аналогічні доводам, які були викладені заявником у апеляційній скарзі.

Установлено, що рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 27 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 24 січня 2015 року.

Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для закриття провадження у даній справі, оскільки рішення третейського суду, на яке посилається заявник, є таким, що ухвалене поза межами компетенції третейського суду.

Колегія суддів не приймає доводи щодо відсутності належного повідомлення заявника та його представника про дату та час проведення судового засідання у суді першої інстанції, оскільки вони не мають істотного значення і не впливають на правильність висновків судів.

Більше того, ОСОБА_4 реалізував свої процесуальні права щодо надання доказів на обґрунтування своїх заперечень та спростування доводів позивача, як у суді першої інстанції, використавши своє право на подачу заяви про перегляд заочного рішення, так і в суді апеляційної інстанції, звернувшись із апеляційною скаргою, тому вказані доводи не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи, що ним було ухвалено законне та справедливе рішення.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 6 грудня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І.М. Фаловська

С.П. Штелик