Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

місто Київ

справа № 569/15992/15-ц

провадження № 61-784 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд»,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Державна архітектурно-будівельна інспекція України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Рогозіна С. В. від 04 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області у складі суддів Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., Григоренка М. П. від 13 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд» (далі - ТОВ «Рівнепромекобуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації, просило визнати інформацію такою, що є недостовірною та порочить ділову репутацію підприємства, яка поширена ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 16:15 годині в мережі Інтернет на своїй сторінці в спільноті «Рівненщина політична» в соціальній мережі Fасеbооk, а саме: відомості щодо зазначення ОК «ЖБК «Рівбуд» замовником будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1: «Адже згідно колізії в законодавстві забудовник подав декларацію про прийняття в експлуатацію закінчених будівельних об'єктів за цією адресою. Хоча з 17 по 31 серпня 2015 року була запланована перевірка цього об'єкта. Але замовник будівництва ОК «ЖБК «Рівбуд» уникає проведення такої перевірки»; відомості щодо процесу будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1: «Судячи з усього збудовано як попало, з чого попало та чим попало та ким попало. Відповідно дане будівництво може нести загрозу для життя людей»; зобов'язати ОСОБА_4 протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену ним в мережі Інтернет на своїй сторінці в спільноті «Рівненщина політична» в соціальній мережі Fасеbооk недостовірну інформацію, шляхом друкування на своїй сторінці в спільноті «Рівненщина політична» в соціальній мережі Fасеbооk резолютивної частини рішення суду із зазначенням дати його ухвалення та номеру судової справи, тим же шрифтом, що і оскаржуване повідомлення, не допускаючи при цьому жодних коментарів; стягнути з ОСОБА_4 50 000, 00 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, відшкодувати судові витрати по справі.

Позов обґрунтовувався тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 в мережі Інтернет на сторінці спільноти «Рівненщина політична» у соціальній мережі Fасеbооk поширив повідомлення зазначеного змісту. Враховуючи, що ця інформація, на переконання позивача, є недостовірною та стосується його прав та інтересів, ТОВ «Рівнепромекобуд» звернулось до суду із позовом.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи ухвалене судове рішення, виходив з того, що позивачем не доведено, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідачем в мережі Інтернет на сторінці спільноти «Рівненщина політична», у соціальній мережі Fасеbооk, є недостовірною, також не визначено, в чому полягає порушення зі сторони відповідача ділової репутації, честі і гідності ТОВ «Рівнепромекобуд».

З таким висновком й встановленими обставинами у справі суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції, за результатами апеляційного розгляду постановив ухвалу від 13 жовтня 2016 року про залишення зазначеного рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував постановлене судове рішення тим, що інформація, яку просить спростувати позивач, містить роздуми, критичну оцінку певних фактів й недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора статті. Суд також погодився із висновком суду першої інстанції, що поширена інформація жодним чином не стосується позивача, оскільки у повідомленні не йшла мова про позивача, ТОВ «Рівнепромекобуд», як про забудовника, у ньому відсутнє будь-яке посилання на ТОВ «Рівнепромекобуд».

Позивач, не погодившись з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, у листопаді 2016 року звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з вимогою про їх скасування й постановлення нового судового рішення, яким задовольнити позов повністю.

На обґрунтування вимог скарги заявник посилався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, це призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, судами здійснено оцінку доказів, що надані виключно відповідачем, проте, не надано належної оцінки доводам позивача. Касаційна скарга також обґрунтовувалась тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, помилково вважали, що повідомлення, поширене ОСОБА_4 у соціальній мережі Facebook, стосується виключно ОК «ЖБК «Рівбуд» та жодним чином не порушує права позивача. ТОВ «Рівнепромекобуд» у поданій касаційній скарзі вказує, що оскільки початок будівельних робіт чи завершення будівництва, тобто реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, жодним чином не змінює замовника цього будівництва, то висновок суду про те, що повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_1 року стосується виключно ОК «ЖБК «Рівбуд», є невірним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Окремим доводом позивача також є неправильне застосування статті 277 ЦК України та помилкове посилання суду на неіснуючу статтю 471 Закону України «Про інформацію».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 початком роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції в порядку, встановленому процесуальним законом.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду 05 січня 2017 року.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.

За змістом частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції судом застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV) (далі - ЦПК України 2004 року) (чинної норми права на момент постановлення оскаржуваних судових рішень), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на сторінці ОСОБА_4 в мережі Інтернет у загальнодоступній групі «Рівненщина політична», у соціальній мережі Facebook, поширена інформація наступного змісту: «Після плідного спілкування в телестудії під час зйомки на телеканалі «Сфера-ТВ» телепрограми «ІНФОРМАЦІЯ_2» з начальником Головного управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_5 відразу направляю лист-звернення про попередження реєстраторів щодо недопущення реєстрації прав власності в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1. Адже згідно колізії в законодавстві забудовник подав декларацію про прийняття в експлуатацію закінчених будівельних об'єктів за цією адресою. Хоча з 17 по 31 серпня 2015 року була запланована перевірка цього об'єкта. Але замовник даного будівництва ОК «ЖБК «Рівбуд» уникає проведення такої перевірки. Відповідно Управлінням направлено звернення до УМВС України в Рівненській області та Прокуратурі Рівненської області щодо забезпечення його присутності для проведення перевірки. Що ми маємо? Судячи з усього збудовано як попало, з чого попало та чим попало та ким попало. Відповідно, дане будівництво може нести загрозу для життя людей. Чи призведуть спільні зусилля «чи забажають відповідні управління» до логічного кінця. Адже, якщо буде проведена перевірка і не знайдені або усунені порушення в сфері будівництва, то ДАБІ немає нічого проти видачі відповідних документів людям на руки».

До зазначеного повідомлення долучено фотокопію листа Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області від 11 вересня 2015 року № 1017-2132-15.

Відповідний інформаційний матеріал був розміщений в мережі Інтернет за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено природу правовідносин між сторонами, застосовано належні норми права, справедливо вирішено спір.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд визнає безпідставними посилання заявника на поширення відповідачем недостовірної інформації, оскільки інформація, яку просить спростувати позивач, містить роздуми, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора статті, а тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідно до статті 277 ЦК України, зокрема автором, використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, оскільки викладені з використанням мовних засобів не у стверджуючій формі, а як припущення, тому такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню на їх правдивість, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

За змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом наведеної статті судовому захисту підлягають права та інтереси тієї особи, про яку така недостовірна інформація була поширеною.

Встановивши, що у повідомленні ОСОБА_4, розміщеному в мережі Інтернет у загальнодоступній групі «Рівненщина політична», у соціальній мережі Facebook, мова не йшла безпосередньо про ТОВ «Рівнепромекобуд» як про забудовника, у ньому відсутнє будь-яке посилання саме на це підприємство, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували зазначену норму матеріального права.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

У частині другій статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Верховним Судом враховано, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», у якій встановлюються підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті п'ятої, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Такий самий правовий висновок сформульований Верховним Судом України в постанові від 28 травня 2013 року у справі № 3-7гс13 та постанові від 29 листопада 2017 року у справі №6-639цс17.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Додатково Верховним Судом враховано, що поряд з інформацією чи відомостями, що підлягають перевірці, правом захищаються й погляди, й критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили як характер правовідносин, так й норми права, якими вони мають бути врегульовані. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що інформація, яку просить спростувати позивач, містить роздуми, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора статті, а тому суди зробили обґрунтований висновок про те, що відповідно до статті 277 ЦК України, зокрема автором, використано висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні відомості, оскільки викладені з використанням мовних засобів не у стверджувальній формі, а як припущення, тому такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню на їх правдивість, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Посилання заявника на те, що судом першої інстанції у судовому рішенні застосовано неіснуючу норму, зокрема «статтю 471 Закону України «Про інформацію»» є безпідставними, оскільки Верховним Судом встановлено, що у тексті рішення суду наявне зазначене посилання в частині зазначення законів, якими керувався суд під час постановлення рішення, проте у мотивувальній частині рішення відсутні посилання на зазначену норму із обґрунтуванням її застосування. Зважаючи на наявність зазначеного посилання на помилково визначену норми у переліку законів в тексті рішенні суду першої інстанції й відсутність інших посилань на цю норму, Верховний Суд зробив висновок про наявність описки в тексті рішення суду, належної до виправлення в установленому законом порядку. Проте, неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині Верховним Судом не встановлено, така описка не впливає на правильність вирішення спору судами.

Доводи касаційної скарги щодо помилкового неврахування судами приналежності поширеної інформації виключно ОК «ЖБК «Рівбуд», а не позивачу, посилання на те, що не ОК «ЖБК «Рівбуд» розпочато будівництво об'єкта й зазначення того, що підприємство уникає проведення перевірки будівництва, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки. Проте згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик