Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 565/183/16-ц

провадження № 61-14500св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Сбербанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про примусове одноразове виконання обов'язку в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області у складі судді Поровського В. А. від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Григоренка М. П., Гордійчук С. О., від 13 вересня 2017 року

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») про примусове одноразове виконання обов'язку в натурі.

Позовна заява мотивована тим, що 07 липня 2015 року подала заяву до ПАТ «Сбербанк» про зарахування на її гривневий рахунок 3 971,53 дол. США. Однак на її неодноразові звернення банк не надав копію електронного повідомлення про надходження коштів і лише в судових засіданнях при розгляді інших справ витребувала копію вказаного платіжного документу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд зобов'язати відповідача повернути їй грошові кошти у розмірі 23 344,48 дол. США.

Заочним рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належним та допустимих доказів на підтвердження наявності між сторонами договірних правовідносин, а саме передачі відповідачу грошових коштів, умови на яких ці кошти мали бути передані, термін дії договірних відносин та наслідки їх невиконання.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що за відсутності доказів про існування між сторонами будь-яких договірних відносин неможливо встановити факт надання позивачем грошових коштів та виникнення у ПАТ «Сбербанк» обов'язку щодо їх повернення.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 в особі представника, ОСОБА_5, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди у порушення частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не дослідили обставини, встановлені заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2014 року у справі № 565/1087/14-ц за її позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Фінансова ініціатива» про визнання дій протиправними, визнання порушення договору банківського вкладу, повернення банківського вкладу, стягнення нарахованих процентів та трьох процентів річних від простроченої суми та рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року у справі № 565/1063/15-ц за її позовом до ПАТ «Сбербанк» про визнання дій відповідача порушенням права приватної власності, порушення прав споживача, стягнення нарахованих процентів за користування чужими коштами та за порушення грошового зобов'язання.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

11 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 3 971,53 дол. США на рахунок ОСОБА_4, договір, платіжний документ про передачу позивачем до ПАТ «Сбербанк»вказаних коштів.

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки остання не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов'язком у силу частини третьої статті 10, частини четвертої статті 60 ЦПК України.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами обставин, встановлених судовими рішеннями у інших цивільних справах, є безпідставними, оскільки не стосуються предмету даного позову, тобто грошових коштів у розмірі 3 971,53 дол. США, зарахованих на рахунок у ПАТ «Сбербанк» 07 липня 2015 року.

Інші доводи касаційної скарги по суті лише переписують тексти судових рішень і не містять посилань на порушення судами норм матеріального права.

Отже, касаційна скарга висновків судів не спростовує, на законність судових рішень не впливає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк