Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 521/14772/16-ц

провадження № 61-3363св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення,

представник відповідача - Нестерова Ольга Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року, у складі судді Целуха А. П., та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення (далі - СГІ-НЦНС) про стягнення авторської матеріальної винагороди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі авторських свідоцтв

№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, зареєстрованих у Державному реєстрі винаходів СРСР 7 квітня 1981 року та 7 грудня 1981 року відповідно, ОСОБА_4 входить до групи авторів винаходів: «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2». Вважаючи, що протягом значного періоду часу

СГІ-НЦНС використовуються вказані винаходи без виплати їх авторам авторської винагороди, 5 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача із письмовою скаргою. Отримавши відповідь на вказану скаргу про відмову відповідача у виплаті йому авторської винагороди, що, на думку позивача, не відповідає законодавчим положенням, останній звернувся до суду з позовом, у якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача авторську грошову винагороду в розмірі 900 620 грн та поновити строк позовної давності, який пропущено ним з поважних причин.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власники авторських свідоцтв колишнього СРСР мають право на отримання авторської винагороди в разі отримання патенту України. Можливість отримання патенту позивачем вичерпано у зв'язку зі спливом двадцяти років від дати подачі заявки на авторське свідоцтво.

ОСОБА_4 з моменту впровадження зазначених винаходів не заявляв своїх вимог відповідачу стосовно виплати йому авторської винагороди. Вперше звернувся до нього лише у 2016 року, тобто після спливу позовної давності. Доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку позовної давності ОСОБА_4 не надано.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року змінено в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач працював у Молдавському науково-дослдіному інституті кукурудзи та сорго (далі - Молдавський НДІ кукурудзи та сорго), а тому виключне право на винахід, створений у зв'язку із роботою його автора на вказаному підприємстві отримала держава. Позивач, разом із іншими співавторами винаходу, мав право на отримання винагороди за використання винаходу впродовж п'яти років, починаючи з моменту його впровадження, тобто з 1982 року.

У касаційній скарзі, поданій 26 грудня 2017 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом невірно визначено момент, з якого має бути обчислений строк позовної давності. На переконання заявника, намагаючись мирно вирішити спір, він звернувся до відповідача зі скаргою, та, отримавши від нього відмову, звернувся до суду з позовом. Позивач зазначає, що саме з моменту отримання вказаної відмови йому стало відомо про порушення його прав.

У відзиві на касаційну скаргу СГІ-НЦНС вказує на обґрунтованість висновків, зроблених судами першої та апеляційної інстанцій, та недоведеність заявником наявності порушення судами норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із цим просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню виходячи із такого.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 7 квітня 1981 року за заявкою Молдавського НДІ кукурудзи та сорго в Державному реєстрі винаходів СРСР зареєстровано авторське свідоцтво № НОМЕР_1 на винахід «Апарат порційного висіву». Співавторами зазначеного винаходу є ОСОБА_7, ОСОБА_6 та

ОСОБА_4

7 грудня 1981 року за заявкою Молдавського НДІ кукурудзи та сорго в Державному реєстрі винаходів СРСР зареєстровано авторське свідоцтво № НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1». Співавторами зазначеного винаходу є ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Актом впровадження результатів закінчених наукових досліджень від 16 червня 1982 року за пропозицією Молдавського НДІ кукурудзи та сорго у Всесоюзному селекційно-генетичному інституті підтверджено впровадження до використання чотирьох селекційних сіялок для посіву кукурудзи з конусним висівним апаратом та хитною рамою, конструкції Молдавського НДІ кукурудзи та сорго з використання свідоцтв НОМЕР_3 та НОМЕР_4.

Підставою звернення ОСОБА_4 з даним позовом стало те, що авторам зазначених винаходів не було виплачено авторську винагороду, а відповідачем впродовж тривалого періоду часу використовуються ці винаходи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне.

За приписами пункту 23 ПостановиРади Міністрів СРСР від 21 серпня 1973 року № 584 «Про затвердження Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції» (далі - Положення), автор винаходу мав право вибору: або визнання за ним лише авторства та надання йому прав та пільг, передбачених чинним законодавством з передачею виключного права на винахід державі (в такому випадку на винахід видається авторське свідоцтво); або визнання за ним авторства та надання йому виключного права на винахід, що підтверджується патентом.

Аналіз змісту пункту 26 Положення дає підстави для висновку, що авторське свідоцтво посвідчує виключне право держави на винахід.

Установивши, що на момент видачі авторських свідоцтв Державним комітетом СРСР у справах винаходів та відкриттівОСОБА_4 працював у Молдавському НДІ кукурудзи та сорго, суд прийшов до вірного висновку, що створення винаходів, співавтором яких є позивач, пов'язане з виконанням ним своїх службових обов'язків на вказаному підприємстві, а відтак виключне право на винаходи «ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_1», у зв'язку із видачею на них авторських свідоцтв, отримала держава.

Пунктами 108, 110-113 Положення передбачено право автора винаходу на отримання винагороди (заохочувальної, а також винагороди за використання винаходу), виплата якої здійснюється у відповідності до положень Інструкції про порядок виплати винагороди за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, затвердженої постановою Державного комітету по справам винаходів та відкриттів Ради Міністрів СРСР

від 15 січня 1974 року. При цьому отримана автором винаходу заохочувальна винагорода враховується при подальшій виплаті винагороди.

За змістом пункту 13 вказаного Положення передбачено, що автор винаходу, що отримав авторське свідоцтво має право на винагороду, винагорода за використання винаходу виплачується автору (співавторам), якщо винахід створює економію на протязі 5 років з часу початку його використання в підприємстві, яке вперше його використало незалежно від строку свідоцтва в розмірі 2 % від суми економії, отриманої в кожному календарному році.

Датою початку використання винаходу є 16 червня 1982 року, що підтверджується Актом впровадження результатів закінчених наукових досліджень.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вірно виходив із того, що з 1982 року впродовж 5 років у позивача, поряд з іншими співавторами, існувало право на отримання винагороди за використання винаходу.

Постановою Верховної Ради України 23 грудня 1993 року № 3769-XII «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлено, що авторські свідоцтва СРСР на винаходи є чинними в Україні, автори спільно з заявниками можуть клопотати про видачу патентів України на винаходи, що охороняються авторськими свідоцтвами СРСР. Строк дії зазначених патентів становить 20 років від дати подання заявки на видачу авторського свідоцтва.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 1994 року №473 «Про порядок виплати винагороди авторам винаходів і промислових зразків, що охороняються чинними на території України свідоцтвами СРСР» винагорода за використання винаходів чи промислових зразків, які охороняються авторськими свідоцтвами СРСР і свідоцтвами СРСР, якщо таке використання почалось до набрання чинності цією постановою, виплачується відповідно до законодавства, діючого на дату початку їх використання. При цьому розмір винагороди збільшується шляхом множення його на коефіцієнт 0,05 розміру мінімальної місячної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на момент виплати винагороди, за винятком розміру винагороди за використання винаходу, що створює економію, якщо таке використання почалося після 1 жовтня

1991 року. В цьому випадку розмір винагороди збільшується шляхом множення його на коефіцієнт зростання мінімальної заробітної плати, який визначається співвідношенням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати винагороди до розміру мінімальної заробітної плати на дату початку використання.

Винагороди, виплачені до набрання чинності цією постановою, перерахунку не підлягають.

Винагороди за використання винаходів, що охороняються авторськими свідоцтвами СРСР, і промислових зразків, що охороняються свідоцтвами СРСР, стосовно яких не були здійснені своєчасні виплати, виплачуються кожною юридичною собою, що використовує винахід чи промисловий зразок, у порядку передбаченому пунктом 2 Постанови.

Позивач, маючи право на отримання винагороди, виходячи із вказаного законодавчого порядку здійснення таких виплат, до суду із вимогами про стягнення коштів звернувся лише в 2016 році, відтак пропустив строк позовної давності.

Представником СГІ-НЦНС було заявлено про застосування строку позовної давності (а. с. 17-18).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності застосування судом позовної давності аналогічні доводам, заявленим ОСОБА_4 у суді першої та апеляційної інстанцій, яким була надана належна правова оцінка.

Посилання ОСОБА_4 на те, що з 1990 року він хворіє, а з 1998 року йому було встановлено інвалідність I групи не свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності. Оскільки з моменту встановлення позивачу інвалідності і до моменту пред'явлення ним позову у серпні

2016 року минуло сім років, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, що перешкоджали позивачу вчасно звернутись до суду, ним не надано.

Суди правильно виходили з того, що позивач мав достатньо часу для звернення із позовом до суду, та наведені позивачем обставини виключають поважність причин пропуску ним строку позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення місцевого суду, у незміненій апеляційним судом частині, та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2017 року, у незміненій частині, та рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І.М. Фаловська

С.П. Штелик