Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 442/2351/16

провадження № 61-14119 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Львівський обласний центр зайнятості,

представники відповідача: Баландюк Людмила Анатоліївна, Зубар Святослав Ігорович, ТокарІрина Олексіївна, Петречко Галина Степанівна, Гічві Юрій Ярославович, БейбаГалина Ярославівна,

третя особа - ОСОБА_12,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня

2016 року у складі судді Нагірної О. Б. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року у складі суддів:

Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Львівський обласний центр зайнятості, в якому просила: скасувати наказ за №241 від 30 грудня 2015 року «Про тимчасову зміну функцій», скасувати наказ за №92-к від 01 березня 2016 року в частині п.1.1, яким її звільнено з роботи; поновити її на посаді провідного фахівця, який виконує функції спеціаліста з реорганізації документообігу в Дрогобицькому міськрайонному центрі зайнятості Львівського обласного центру зайнятості та стягнути з Львівського обласного центру зайнятості на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що наказом директора Львівського обласного центру зайнятості за №205 від 18 липня 1996 року позивача прийнято на посаду економіста 2-ї категорії Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості. З 01 квітня 2015 року згідно наказу №69 від 31 березня

2015 року працювала на посаді фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості.

01 березня 2016 року згідно наказу №92-к за підписом виконуючого обов'язки директора ОСОБА_12, позивача звільнено з роботи у зв'язку з скороченням штату працівників на підставі частини першої статті 40 КзпП України.

Позивач вважає, що її звільнення проведено з грубим порушенням трудового законодавства, зокрема, 28 грудня 2015 року вона отримала попередження про майбутнє звільнення (28 лютого 2016 року) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості на підставі наказів Державної служби зайнятості.

Приймаючи наказ про звільнення позивача, всупереч статті 42 КЗпП України відповідачем не було враховано наявність у неї утриманців, тривалість її роботи на даному підприємстві та інші обставини, які мають значення при звільненні, у зв'язку із скороченням штату.

Крім того, звільнення проведено без попереднього погодження із профспілковим органом, без дотримання порядку, передбаченого статтею 43 КзпП України, що позбавило можливості надати письмові пояснення, подати відповідні документи, які свідчать про її переваги у залишенні на роботі в порівнянні з іншими працівниками. Також при звільненні її не запропоновано іншої роботи.

Після попередження позивача 28 грудня 2015 року про майбутнє звільнення, всупереч статті 32 КЗпП України було прийнято наказ за від 30 грудня

2015 року про тимчасову зміну функцій, яким її фактично переведено з посади провідного фахівця на посаду спеціаліста, який виконує функції особистого консультанта, що свідчить про зміну істотних умов праці, оскільки змінився обсяг посадових обов'язків.

На посаду, яку позивач попередньо займала, 05 січня 2016 року була прийнята новий працівник на підставі договору підряду, що свідчить про фактичну відсутність зміни в організації праці в Дрогобицькому центрі зайнятості.

Наведене свідчить, що переведення позивача на іншу посаду та звільнення з роботи проведені з грубим порушенням положень статей 32, 33, 40, 42, 43, 49-2 КзпП України.

Позивачмала переважне право на залишення на роботі, оскільки має вищу кваліфікацію та стаж роботи 19 років, є єдиним годувальником у сім`ї. Крім цього допущено порушення в порядку скорочення чисельності штату, оскільки новий штатний розпис затверджено 23 вересня 2015 року, тобто заздалегідь до вивільнення працівників. Також позивачку звільнено

1 березня 2016 року, хоча попереджено про звільнення 29 лютого 2016 року.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 27 вересня 2016 року задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при розірванні трудового договору із ОСОБА_4 в зв'язку із скороченням штату працівників, відповідачем були дотримані всі вимоги діючого законодавства, а саме: було враховано переважне право працівника на залишення на роботі, остання була своєчасно повідомлена про майбутнє звільнення, враховано відсутність наявних вакантних посад на підприємстві та отримана згода профспілкового комітету на звільнення. При звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України не було порушено її законних прав, а тому відсутні підстави для поновлення її на роботі

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції належним чином досліджено усі фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків суду.

Позивача не було переведено на іншу роботу, а лише тимчасово, у період з 11 січня 2016 року по 29 лютого 2016 року на неї покладено обов'язки особисто консультанта на тій же посаді, що відповідно до вимог статті 32 КЗпП України не вважається переведенням і не потребує згоди працівника на переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для скасування наказу від 30 грудня 2015 року «Про тимчасову зміну функцій».

Судом першої інстанції перевірялись обставини щодо переважного права позивача на залишення на роботі та було встановлено, що ОСОБА_4 має 2 вищі освіти за спеціальностями російська мова та література і практична психологія, однак жодних доказів того, що її рівень кваліфікації є вищий, аніж у інших працівників, суду надано не було.

17 жовтня 2014року та 22 травня 2015 року працівники Дрогобицького МРЦЗ проходили тестування з метою визначення рівня володіння професійними знаннями, за результатами якого ОСОБА_4 отримала 16 балів, що є найнижчим результатом.

12 лютого 2016 року було проведено засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, який вирішив надати погодження на звільнення 29 лютого 2016 року із займаної посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального закону.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та переданій у березні 2018 року Верховному Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанції не надали правової оцінки положенню про Дрогобицький міськрайонний центр зайнятості, зі змісту якого вбачається, що директор останнього ОСОБА_16 не уповноважений приймати наказ від 30 грудня 2015 року про тимчасову зміну функцій. У той же час, на посаду, яку попередньо займала позивач, 05 січня 2016 року був прийнятий новий працівник на підставі договору підряду. Вказане свідчить про фактичну відсутність зміни в організації праці в Дрогобицькому міськрайонному центрі зайнятості та упередженість відповідача до позивача.

Висновки судів, що у даному випадку не відбулося переведення, не грунтуються на доказах у справі, і зокрема, на змісті посадової інструкції провідного фахівця відділу організації працевлаштування населення, який виконує функції спеціаліста з організації документообігу та на змісті посадової інструкції провідного фахівця відділу організації працевлаштування населення, який виконує функції особистого консультанта. Посадові обов'язки вказаних інструкцій суттєво відрізняються, що свідчить про зміну істотних умов праці, і тому у даному випадку є переведення, що потребує попередньої згоди працівника.

Звільнення позивача з ініціативи відповідача у зв'язку із скороченням чисельності та штату, є наслідком упередженого відношення відповідача до працівника при вирішенні питання про звільнення.

Позивач вважає, що профспілка Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості неправомірно розглядала подання Львівського обласного центру зайнятості на її звільнення, оскільки звільнення проводив Львівський обласний центр зайнятості, тому й профспілка останнього мала розглядати відповідне подання. При цьому судами не досліджено, що профспілка розглядала подання про надання згоди на звільнення у відсутність позивача, що є порушенням вимог статті 43 КЗпП України.

Крім того, позивачу не запропоновано при звільненні іншої роботи (стаття 49-2 КЗпП України). При наданні згоди на звільнення профспілка не обговорювала питання про наявність чи відсутність у позивача переваг порівняно з іншими працівниками.

Позивач посилається на те, що її кваліфікація і продуктивність праці порівняно з іншими працівниками є рівними, тому суди, виходячи з вимог статті 43 КЗпП України, мали врахувати наявність у неї більш тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві (понад 19 років) та наявність двох утриманців.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами позивача не погодився, посилаючись на законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи позивача не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються дослідженими судами в процесі розгляду справи доказами. Суди попередніх інстанцій досліджено усі фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права зокрема щодо оцінки доказів, а тому рішення судів є законними та обґрунтованими, а доводи позивача, викладені в касаційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків судів.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 18 липня 1996 року позивач прийнята на посаду економіста другої категорії Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості.

На підставі наказу від 31 березня 2015 року позивач з 01 квітня 2015 року переведена на посаду провідного фахівця з питань зайнятості працевлаштування населення цього ж центру.

Наказом Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості від 30 грудня 2015 року №241 на позивача тимчасово на період з 11 січня 2016 року по

29 лютого 2016 року покладено обов'язки провідного фахівця з питань зайнятості - особистого консультанта з наданням їй відповідних прав, бронюванням відрізків робочого часу та збереженням розміру заробітної плати.

Тобто, вказаним наказом на позивача лише тимчасово покладено обов'язки особистого консультанта на тій же посаді - провідного фахівця з питань зайнятості, в межах того ж відділу - сприяння працевлаштуванню Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості.

За таких обставин та виходячи зі змісту статті 32 КЗпП України суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для скасування наказу №241 від 30 грудня 2015 року «Про тимчасову зміну функцій», оскільки позивача не було переведено на іншу роботу, а лише тимчасово у період з 11 січня 2016 року по 29 лютого 2016 року на неї покладено обов'язки особисто консультанта на тій же посаді, що відповідно до вимог вказаної статті не вважається переведенням і не потребує згоди працівника на переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

28 жовтня 2015 року Директором Львівського обласного центру зайнятості затверджено зміни до штатного розпису Дрогобицького центру зайнятості на 2015 рік, зокрема виведено дві одиниці провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, затверджено 30 штатних посад.

Наказом Львівського обласного центру зайнятості від 06 листопада

2015 року №217 «Про введення в дію змін до структури та штатних розписів базових центрів зайнятості Львівської обласної служби зайнятості» внесено зміни до штатного розпису Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості. Відповідно до вищезазначених змін, гранична чисельність працівників центру зайнятості зменшується на 5 штатних одиниць та скорочуються посади, а саме: провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення (2 одиниці).

Наказом від 09 листопада 2015 року Львівського обласного центру зайнятості «Про попередження про заплановане вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості», вирішено скоротити 2 одиниці провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування.

Із цим наказом ОСОБА_4 ознайомлена 13 листопада 2015 року.

18 листопада 2015 року проведено консультаційну зустріч робочої групи Львівського обласного центру зайнятості та керівництва Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, голови первинної профспілкової організації цього ж центру, про що складено протокол №1 та визначено працівників Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, посади яких скорочуються, осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення. ОСОБА_4 визначено як таку, що має нижчий рівень кваліфікації та продуктивності праці від інших працівників.

На засіданні комісії Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості щодо визначення осіб, які мають переважене право на залишення на роботі, створеної відповідно до наказу Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості №225 від 13 листопада 2015 року. Директору запропоновано кандидатуру ОСОБА_4 - провідного фахівця з питань зайнятості на можливе вивільнення.

17 жовтня 2014 року та 22 травня 2015 року працівники Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості проходили тестування з метою визначення рівня володіння професійними знаннями, за результатами якого ОСОБА_4 отримала 16 балів, що є найнижчим результатом.

За результатами проведених щорічних оцінювань працівників ОСОБА_4 отримувала оцінки «добре» у 2003, 2005-2008, 2010, 2013 роках та «задовільно» у 2009 та 2011 роках, що є найнижчим результатом у порівнянні з іншими працівниками.

28 грудня 2015 року ОСОБА_4, відповідно до статті 49-2 КЗпП України, ознайомлена з попередженням про майбутнє звільнення 29 лютого

2016 року із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості.

12 лютого 2016 року проведено засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості, що оформлено протокол №3, на якому зокрема була присутня ОСОБА_4 Засідання проводилось з приводу подання на погодження щодо звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України працівників Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості відповідно до наказу Львівського обласного центру зайнятості

від 06 листопада 2015 року. Вирішено дати погодження на звільнення

29 лютого 2016 року із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України ОСОБА_4, провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення.

Позивач була попереджена про її звільнення з 29 лютого 2016 року.

Разом з тим, у період з 25 лютого 2016 року по 01 березня 2016 року згідно листків непрацездатності знаходилась на лікарняному.

ОСОБА_4 звільнена з роботи у зв'язку з скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України - наказом від 01 березня 2016 року.

Таким чином, відповідач дотримав вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності.

Наведеними вище обставинами, яким суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку, спростовуються доводи касаційної скарги позивача щодо неврахування її переважного права на залишення на роботі, несвоєчасне повідомлення про майбутнє звільнення, неотримання згоди на звільнення профспілкового комітету, а також незаконність звільнення

01 березня 2016 року, оскільки попереджалась про звільнення саме

29 лютого 2016 року.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників у відповідача перевірений і встановлений судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП Україниколо працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

При звільненні позивача за пунтом 1 статті 40 КЗпП України, відповідачем враховано вимоги статті 42 КЗпП України, зокрема продуктивність праці ОСОБА_4, яка була нижчою, порівняно з іншими працівниками, які займали рівнозначну посаду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, обґрунтовано виходив із того, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, отримано згоду профспілкового комітету на звільнення, враховано переважне право працівників на залишення на роботі та відсутність вакантних посад в установі, а тому відповідач мав всі підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Звільнення позивача з посади у зв'язку із скороченням штату працівників відбулося з дотриманням вимог статті 42 КЗпП України, оскільки на роботі були залишені працівники з більш високою продуктивністю праці.

Інші обставини і доводи, на які посилається позивач, могли б бути враховані відповідачем, як перевага в залишенні на роботі, лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги у переважній більшості є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких викладено у мотивувальній частині ухваленого ним рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 27 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області

від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. М. Фаловська

С. П. Штелик