Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 404/9326/13-ц

провадження № 61-10007св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересовані особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Кіровоградський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 жовтня 2017 року у складі судді Бершадської О. В. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Гайсюка О. В., Голованя А. М.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

У заяві зазначала, що рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2014 року з ОСОБА_6 на користь її батька - ОСОБА_8 стягнуто 65 527,57 грн матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та 1 500 грн моральної шкоди. На виконання зазначеного рішення місцевим судом видано виконавчий лист зі строком пред'явлення до виконання - 4 листопада 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

17 липня 2015 року постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Кіровоградського районного управління юстиції (далі - ВДВС Кіровоградського РУЮ) ОСОБА_4 відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із тим, що вона не є стягувачем.

Звернувшись до суду з заявою, ОСОБА_4 просила змінити стягувача ОСОБА_8 у виконавчому провадженні на ОСОБА_4, посилаючись на ту обставину, що вона є спадкоємцем стягувача на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_4 задоволено частково.

Замінено сторону виконавчого провадження зі стягувача ОСОБА_8 на ОСОБА_4 в частині стягнення матеріальної шкоди. У заміні сторони щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що до ОСОБА_4, як спадкоємця померлого 22 квітня 2015 року стягувача ОСОБА_8, перейшли права та обов'язки останнього. Оскільки стягнення матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля ОСОБА_8, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не відноситься до прав, що нерозривно пов'язані з його особою, його права на відшкодування цієї шкоди підлягають спадкуванню.

Також суд вважав, що оскільки право на отримання відшкодування моральної шкоди є таким, що нерозривно пов'язане з особою стягувача, заміна стягувача у цій частині виконавчого провадження є неможливою.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2017 року ухвалу Кіровського районного м. Кіровограда від 5 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала місцевого суду постановлена з додержанням вимог закону та відповідає матеріалам справи. Право на стягнення матеріальної шкоди, заподіяної спадкодавцю внаслідок пошкодження автомобіля входить до складу спадщини, а тому висновок місцевого суду про часткове задоволення заяви ОСОБА_4 є вірним.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами невірно застосовано положення статті 378 ЦПК України, оскільки правонаступництво, на переконання заявника, можливе лише з моменту відкриття виконавчого провадження.

Згідно доводів касаційної скарги, суди не звернули увагу на ту обставину, що спадкування за заповітом права власності на будинок не свідчить про перехід всіх прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємця.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 вказує, що аргументи заявника, що викладені у касаційній скарзі, не відповідають нормам матеріального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Касаційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено, що рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 24 липня 2014 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 стягнуто 65 527, 57 грн матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 1 500 грн моральної шкоди.

Відповідачем зазначене рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 2014 року, ОСОБА_4 є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_8, а саме - житлового будинку, з відповідною частиною господарських споруд ( т. I а. с. 205).

14 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до ВДВС Кіровоградського РУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 липня 2014 року. Постановою державного виконавця від 17 липня 2015 року їй було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з тих підстав, що вона не є стягувачем ( т.I, а.с. 186-190).

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), та частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із змісту цих норм та, зокрема, пункту 2 частини першої статті 512 ЦК України, зміна кредитора у зобов'язанні може відбуватись у випадку правонаступництва.

Відповідно до положень статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Установлено, що до ОСОБА_4, як до спадкоємця за заповітом ОСОБА_8, перейшли усі права та обов'язки померлого, окрім тих, що, в силу вимог законодавства, нерозривно пов'язані з його особою.

Виходячи із зазначеного, доводи касаційної скарги щодо того, що спадкування за заповітом права власності на будинок не є спадкуванням всіх прав і обов'язків спадкодавця, зводиться до помилкового ототожнення заявником універсального та сингулярного правонаступництва.

У зв'язку зі заміною стягувача відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним стягувачем проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом ) за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, до якого від попереднього стягувача перейшли всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Крім того, норма статті 378 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) мала імперативний характер, оскільки у ній прямо визначено правило поведінки, а саме право замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за будь-яких інших обставин.

Відповідно до положень пункту 9 статті 129 та статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання; обов'язковість рішень суду віднесено до основних засад судочинства.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі.

Частиною першою статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні ст.6 конвенції. Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним («Шмалько проти України», № 60750/00, пункт 43/, рішення від 20 липня 2004 року; «Ромашов проти України», № 67534/01, пункт 42, рішення від 27 липня 2004 року; «ЮрійМиколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 51, рішення від 15 жовтня 2009 року та інші).

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що заміна сторони виконавчого провадження внаслідок переходу прав та обов'язків стягувача у порядку спадкування можливе як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 27 грудня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І.М. Фаловська

С.П. Штелик