Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 363/1485/15-ц

провадження № 61-8619 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом

ОСОБА_5про поділ спільного майна подружжя.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 12 жовтня 2007 року по

03 квітня 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з

ОСОБА_5

Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2008 року ними придбано земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,0610 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, просила на підставі статтей 57, 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) поділити її порівну між сторонами, виділивши їй

1/2 частини з наданням дозволу на її продаж.

В подальшому, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила встановити факт володіння на праві особистої приватної власності земельною ділянкою для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,0610 га, кадастровий № НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку.

У січні 2017 року ОСОБА_5 подав зустрічний позов, обґрунтовуючи його тим, що спірна земельна ділянка придбана ним за грошові кошти, які йому позичила мати.

Зазначав, що факт позики коштів у матері підтверджується довідкою по банківському рахунку ОСОБА_6, з якого він 01 серпня 2008 року на підставі довіреності зняв грошові кошти в сумі 194 000,00 грн, за які і було придбано спірну земельну ділянку.

Посилаючись на наведене, просив встановити факт володіння на праві особистої приватної власності земельною ділянкою площею 0,0610 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, у період з 21 вересня 2010 року по 03 липня 2015 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня

2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами не надано належних доказів у розумінні статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, що була чинною на час розгляду справи в суді першої інстанції (далі - ЦПК України, у редакції 2004 року), та не доведено відповідно до приписів статті 60 ЦПК України, у редакції 2004 року, того, що спірна земельна ділянка набута за особисті кошти ОСОБА_4 чи ОСОБА_5

Постановою апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від

19 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність факту набуття спірного майна за особисті кошти одного із подружжя, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для визнання такого майна особистою приватною власністю позивача чи відповідача, є законним та обґрунтованим.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано, що відповідач не довів належними та допустимим доказами своїх вимог щодо спірної земельної ділянки, при цьому вибрав неналежний спосіб захисту (встановлення юридичного факту володіння на праві особистої приватної власності). Суд першої інстанції помилково об'єднав первісний та зустрічний позов в одне провадження, провів допит свідка зі сторони відповідача без її участі, відмовив у витребуванні оригіналів документів, не залучив у якості третьої особи її матір та безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції порушив її право на судовий захист, зазначивши в судовому рішенні про неможливість його оскарження у касаційному порядку.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 401 ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 12 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2012 року.

02 серпня 2008 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупцеві земельну ділянку площею 0,0610 га від земельної ділянкизагальною площею 0,1821 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Ціна земельної ділянки визначена у розмірі 158 694,00 грн, які продавець отримав повністю від покупця до підписання договору.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Звертаючись до суду із позовом, з урахуванням зміни предмету позову, ОСОБА_4 зазначала, що спірна земельна ділянка була придбана за кошти, які знаходились на її депозитному рахунку у банку. Зазначені кошти вона зняла з рахунку та передала їх чоловіку, однак останній таємно від неї розмістив її грошові кошти на депозитний рахунок своєї матері.

ОСОБА_5, подаючи зустрічну позовну заяву, зазначав, що спірна земельна ділянка була придбана за грошові кошти, які він зняв з рахунку його матері на підставі доручення та в подальшому отримав їх від неї у позику.

На підтвердження зазначених обставин, сторони надали до матеріалів справи виписки з банківських рахунків, з яких убачається, що ОСОБА_4 14 січня 2008 року зняла з відкритого на її ім'я депозитного рахунку

183 000,00 грн. ОСОБА_5 01 серпня 2008 року на підставі довіреності зняв з відкритого на ім'я ОСОБА_6 депозитного рахунку грошову суму в розмірі 194 000,00 грн.

Купівля спірної земельної ділянки здійснена 02 серпня 2008 року у розмірі

158 694,00 грн.

Суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку наявним в матеріалах справи письмовим доказам, а також показам свідків та дійшли правильного висновку про недоведеність сторонами належності грошових коштів, за які було придбано земельну ділянку, на праві особистої власності ОСОБА_4 чи ОСОБА_5

З наданих виписок з банківських рахунків убачається, що указані депозитні рахунки поповнювались, з них знімались грошові кошти у період перебування сторін у шлюбі, правової природи використання зазначених грошових коштів та мети здійснення указаних банківських операцій не встановлено. А відтак рішення судів не могло грунтуватися на припущеннях, що саме за кошти, зняті з депозитних рахунків (при доведеності, що ці кошти належали особисто кожному із них) була придбана спірна земельна ділянка.

З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали про не спростовування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 презумпції спільності майна, набутого під час шлюбу.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 400 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_4 на помилкове об'єднання первісного та зустрічного позовів, з урахуванням відсутності однорідних вимог, не заслуговують на увагу, ураховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_4 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 стосуються одного і того ж предмету спору - майна, набутого сторонами у період шлюбу.

Зазначені заявником процесуальні порушення, допущені на її думку судом першої інстанції, зокрема допит свідка відповідача без її участі, не витребування оригіналів документів, не залучення в якості третьої особи її матері, не вплинули на правильність вирішення спору, а тому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень з формальних підстав.

Доводи касаційної скарги щодо прийняття неналежних доказів відповідача та неврахування судами того, що ОСОБА_5 не довів своїх вимог щодо спірної земельної ділянки є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій було надано обгрунтовану правову оцінку наданим ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 письмовим доказам, а також показам свідків, які були заявлені з обох сторін. Оцінюючи їх відповідно до положень статті 212 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції та відповідно до статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшли законного та обгрунтованого висновку про недоведеність як позовних вимог ОСОБА_4, так і зустрічних позовних вимог ОСОБА_5

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 жовтня

2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 16 січня

2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник