П о с т а н о в а

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 278/3041/16-ц

провадження № 61-14597 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Заможне-Агро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Заможне-Агро» (далі - ТОВ «Заможне-Агро») про визнання договорів оренди землі недійсними та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить дві земельні ділянки площею 0,4113 га та 5,1654 га, розташовані на території Заможнецької сільської ради Житомирського району Житомирської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 12 квітня 2005 року.

15 березня 2016 року між ним та ТОВ «Заможне-Агро» було укладено два договори оренди землі, за умовами яких він передав товариству в оренду зазначені вище земельні ділянки строком на 10 років. Товариство здійснювало оформлення вказаних договорів оренди землі, в одному з яких передбачено, що орендна плата вноситься у розмірі 5 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а в іншому договорі взагалі відсутній розмір орендної плати. Крім того, у цих договорах оренди землі не вказана нормативно-грошова оцінка земельних ділянок, що унеможливлює визначення орендної плати. Вважав, що між ним та товариством не було погоджено усі істотні умови спірних договорів оренди землі і він не мав наміру укладати ці договори на таких невизначених умовах.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд визнати недійсними два договори оренди землі від 15 березня 2016 року, укладені між ним та ТОВ «Заможне-Агро», зобов'язати товариство повернути йому спірні земельні ділянки.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 листопада 2017 року у складі судді Дубовік О. М. позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано два договори оренди землі від 15 березня 2016 року з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2, укладені між ним та ТОВ «Заможне-Агро», недійсними. Зобов'язано ТОВ «Заможне-Агро» повернути ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,4113 га та 5,1654 га , розташовані на території Заможнецької сільської ради Житомирського району Житомирської області, які належать йому на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 12 квітня 2005 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення спірних договорів оренди землі не було проведено нормативно-грошової оцінки переданих позивачем в оренду земельних ділянок та у подальшому сторони цих договорів також нормативно-грошову оцінку земельних ділянок не визначили, що є істотною умовою договору. Тобто дій, спрямованих на приведення зазначених правочинів у відповідність до вимог закону, сторони не вчинили. Такі обставини є підставою для визнання спірних правочинів недійсними. Крім того, у договорі оренди земельної ділянки площею 5,1654 га відсутня істотна умова договору, а саме розмір орендної плати за користування земельною ділянкою.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2018 року апеляційна скарга ТОВ «Заможне-Агро» задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірними договорами оренди землі було передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи. Такі обставини свідчать про те, що на момент укладення цих договорів сторонами погоджено усі їх істотні умови і було укладено зазначені договори з волевиявлення орендодавця. Відповідачем надано лист управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області від 29 серпня 2016 року, відповідно до якого грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення станом на січень 2016 року становить 27 538 грн. Отже, відсутні докази порушення прав позивача у зв'язку з відсутністю у спірних договорах оренди землі нормативно-грошової оцінки вартості спірних земельних ділянок, у тому числі конкретного розміру орендної плати, оскільки ОСОБА_4 її отримував від ТОВ «Заможне-Агро», розмір орендної плати не оспорював.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірними договорами оренди землі порушуються права позивача, оскільки при їх укладені сторонами не було погоджено усі істотні умови, у тому числі розмір орендної плати.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правовідносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», який є спеціальним у сфері зазначених правовідносин.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Вказані істотні умови договору передбачені також Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс 13.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що спірними договорами оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 5 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджено матеріалами справи (а. с. 156, 168).

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що вказані обставини свідчать, що на момент укладення спірних договорів оренди землі його сторонами, тобто ОСОБА_4 і ТОВ «Заможне-Агро», було погоджено усі їх істотні умови і їх було укладено з волевиявлення орендодавця. Крім того, відповідачем надано лист управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області від 29 серпня 2016 року, згідно з яким нормативно-грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення станом на січень 2016 року становить 27 538 грн.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що докази порушення прав позивача у зв'язку з відсутністю у спірних договорах оренди землі нормативно-грошової оцінки вартості спірних земельних ділянок, відсутні, оскільки ОСОБА_4 отримував від ТОВ «Заможне-Агро» орендну плату за користування земельними ділянками та її розмір не оспорював. А згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доводи касаційної скарги про те, що спірними договорами оренди землі порушуються права позивача, оскільки при їх укладенні сторонами не було погоджено усі істотні умови, безпідставні, та спростовані вищевказаними встановленими апеляційним судом обставинами й направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк