Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 640/17297/15-ц

провадження № 61-5251св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - (відповідач за зустрічним позовом) Харківська міська рада,

відповідачі за первісним позовом: (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , (третя особа за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , (третя особа за зустрічним позовом) ОСОБА_3 , відповідач за зустрічним позовом- ОСОБА_4 ,

треті особи за первісним позовом: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій Ірина В`ячеславівна, Восьма Харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., Восьма Харківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, договорів купівлі-продажу та дарування.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року встановлено факт сумісного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_5 однією сім`єю з осені 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року Восьма Харківська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 листопада 2014 року № 575 спадкоємцю ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , який у подальшому зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

23 грудня 2014 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу продав вказану квартиру ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 згідно з договором дарування того ж дня подарував квартиру ОСОБА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2015 року за апеляційною скаргою Харківської міської ради рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.

Позивач вважав, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , є відумерлою, тому повинна належати територіальній громаді м. Харкова на підставі статті 1277 ЦК України.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, Харківська міська рада, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 листопада 2014 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири, укладений 23 грудня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та договір дарування, укладений 23 грудня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Восьма Харківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що хоча він і не був зареєстрований за адресою спадкодавця ОСОБА_5 , але фактично постійно мешкав з ним однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 з 2006 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він сплачував від імені власника комунальні послуги, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, опікувалися один одним. Після смерті ОСОБА_5 він поховав його за власний рахунок. У ОСОБА_5 близьких родичів не було, був лише двоюрідний племінник - ОСОБА_4 , який є спадкоємцем п`ятої черги і звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але в подальшому відмовився від неї.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив встановити факт проживання однією сім`єю його та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з осені 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати його спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 .

Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2016 року у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю з осені 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову Харківської міської ради та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 листопада 2014 року ОСОБА_1 , є дійсним, оскільки він мав право на спадкування на підставі чинного на той час рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року, що набрало законної сили.

При цьому Харківська міська рада не надала суду доказів та не довела, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів було порушено її права чи інтереси. Разом з тим ОСОБА_1 доведено факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, що відповідно до статті 1264 ЦК України передбачає право на спадкування у четверту чергу і не потребує окремого визнання особи спадкоємцем четвертої черги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, з ухваленням нового рішення, яким первісний позов Харківської міської ради задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 листопада 2014 року Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , реєстровий номер № 575.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., за реєстровим № 3275.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 23 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І. В., за реєстровим № 3279.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зі скасуванням судового рішення втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, а також такі властивості чинного рішення суду як преюдиційність, виконуваність та загальнообов`язковість. Тому після скасування 31 березня 2015 року судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду від 31 липня 2014 року ОСОБА_1 втратив право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом з моменту ухвалення скасованого рішення, тобто з 31 липня 2014 року. Тому наявні правові підстави для визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, а також укладених 23 грудня 2014 року між позивачами договорів купівлі-продажу та дарування недійсними. Крім того, спірними договорами порушуються інтереси територіальної громади в особі Харківської міської ради, які випливають з встановленого порядку визнання спадщини відумерлою.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, належних доказів на підтвердження даних обставин позивач за зустрічним позовом не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_1 довів проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 , ведення спільних витрат, спільного бюджету, участі у витратах, взаємної допомоги. Перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не є правовою перешкодою для визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги, оскільки він відноситься до встановленою законом категорії інших осіб, які не перебували зі спадкодавцем у безпосередніх родинних зв`язках, але проживали однією сім`єю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, залишити в силі рішення місцевого суду в цій частині.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено факт того, що ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_5 з осені 2006 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалами Верховного Суду від 19 квітня 2019 року та від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

20 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 1998 року квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв. м, житловою площею 30,0 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 з ОСОБА_1 з осені 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1

04 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 .

За договором купівлі-продажу від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

У той самий день, за договором дарування від 23 грудня 2014 року, ОСОБА_2 подарував вищезазначену квартиру ОСОБА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2015 року за апеляційною скаргою Харківської міської ради скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 31 липня 2014 року про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 , оскільки тривалий час постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 14 вересня 1977 року по час смерті ОСОБА_5 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 ; на час смерті був зареєстрований один, що підтверджується відповіддю КП «Жилкомсервіс» від 05 березня 2014 року.

Відповідно до паспортних даних ОСОБА_1 , з 14 жовтня 2002 року та до часу розгляду справи судами він зареєстрований на АДРЕСА_2 , з 20 липня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Належних та допустимих доказів проживання однією сім`єю його та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з осені 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 суду не надав.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Установлено, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2015 року за апеляційною скаргою Харківської міської ради скасовано рішення Харківського районного суду від 31 липня 2014 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 листопада 2014 року № 575, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Зі скасуванням судового рішення втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, а також такі властивості чинного рішення суду як преюдиційність, виконуваність та загальнообов`язковість.

При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскільки після скасування 31 березня 2015 року судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду від 31 липня 2014 року ОСОБА_1 втратив право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом з моменту ухвалення скасованого рішення, тобто з 31 липня 2014 року, а тому наявні правові підстави для визнання недійсним отриманого ним свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_5 .

А відтак, як договір купівлі-продажу спірної квартири від 23 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , так і договір дарування, укладений 23 грудня 2014 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також є недійсними, оскільки відчужувачі не набули в установленому порядку право на вказане нерухоме майно, а тому не мали право його відчужувати.

Таким чином, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, в їх сукупності, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу та дарування.

При цьому необхідно ураховувати, що, пред`являючи позов, Харківська міська рада виходила з того, що видачею ОСОБА_1 , який не набув права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , свідоцтва про право на спадщину та укладенням оспорюваного договору порушуються інтереси територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, які випливають із встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.

Так, у частинах першій та третій статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 визначив поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, Харківською міською радою належним чином обґрунтовано наявність охоронюваного законом інтересу територіальної громади м.Харкова щодо предмета спору, а також обраний нею спосіб захисту свого цивільного права, оскільки за умови відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спірне нерухоме майно повинно перейти у власність територіальної громади.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Харківська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переходу спірної квартири у власність територіальної громади.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 як особа, яка не мала права на спадкування, оформив право власності на спірну квартиру, а відповідно укладений ним надалі з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 договір дарування не відповідає вимогам частини першої статті 203, частини першої статті 658 ЦК України. Так, згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а за нормою частини першої статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Виходячи з предмета спору та встановлених судами обставин справи, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу є у конкретному спорі ефективними засобами захисту інтересів територіальної громади в особі Харківської міської ради.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд, враховуючи те, що, за наслідками розгляду цієї справи є підстави для визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову Харківської міської ради.

Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду попередньої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційних скарг його висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи те, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило