Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 509/223/16-ц

провадження № 61-40782св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 14 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк») та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 593-013/ФКВ-08, за умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти для придбання автомобіля в розмірі 26 200,00 дол. США, з розрахунку 12,10 % річних, зі строком повернення до 13 серпня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання у той же день між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 593-013/ZФПОР-08, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати за майнові зобов`язання ОСОБА_4

30 червня 2010 року між TOB «Укрпромбанк», ПAT «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПAT «Дельта Банк».

Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08.

ОСОБА_4 умови кредитного договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість у розмірі 1 623 224,94 грн, з яких: 592 049,90 грн - заборгованість за тілом кредиту, 493 124,24 грн - заборгованість за відсотками, 16 464,35 грн - комісія, 492 507,00 грн - пеня, 16 012,94 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за кредитом, 13 066,51 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості за відсотками.

З огляду на вищенаведене, Банк просив стягнути указану заборгованість із відповідачів солідарно, а також судові витрати.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 вересня 2017 року в задоволенні позову Банку відмовлено.

Відмовлячи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08 та договір поруки від 14 серпня 2008 року № 593-013/ZФПОР-08 не містять підпису і печатки TOB «Укрпромбанк», тому такі договори є недійсними в силу закону (нікчемними).

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08, яка станом на 29 грудня 2015 року склала 1 623 224,94 грн, а саме: 592 049,90 грн - заборгованість за кредитом, 493 124,24 грн - заборгованість за відсотками, 16 464,35 грн - комісія, 492 507,00 грн - пеня, 16 012,94 грн - 3 % річних від простроченої заборгованості за кредитним договором, 13 066,51 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості за відсотками. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 12 174,85 грн, за подання апеляційної скарги в сумі - 13 391,55 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції щодо нікчемності кредитного та забезпечувального договору поруки безпідставний, оскільки укладення договорів та їх виконання спростовано доданими до апеляційної скарги доказами, як то підписаним сторонами (уповноваженими представниками сторін) кредитним договором, договором поруки, договором застави, договорами страхування, де вигодонабувачем вказано ТОВ «Укрпромбанк», актами перевірки заставленого майна, забороною відчуження транспортного засобу без згоди ТОВ «Укрпромбанк», кредитною справою, переданою від ТОВ «Укрпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» у порядку відступлення права вимоги за договором про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», укладеного 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк», Національним банком України.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 належним чином не виконувала передбачених кредитним договором зобов`язань із погашення кредитної заборгованості, у зв`язку із чим має заборгованість, що підлягає стягненню із неї у встановленому законом порядку.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Банку до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки порука ОСОБА_2 є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо всіх періодичних платежів, що підлягали сплаті до 20 липня 2015 року, а щодо суми, яка підлягала сплаті у період з 20 липня по 13 серпня 2015 року, то її з наявних у справі документів встановити неможливо, а отже, підстав покладати на ОСОБА_2 обов`язок із солідарного разом з ОСОБА_1 погашення заборгованості, що підлягала сплаті за період з 20 липня по 13 серпня 2015 року, тобто за період, коли порука діяла, немає.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_6 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у вищевказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову:

- не врахував, що кредитний договір та договір поруки є нікчемними, оскільки вони не підписані уповноваженим представником ТОВ «Укрпромбанк» та не скріплені печаткою цієї юридичної особи, тобто складені без дотримання вимог до письмової форми правочину;

- не звернув уваги на те, що факт отримання заявником кредитних коштів Банком не доведений,про що свідчить відсутність підпису на заяві про видачу готівки, яка наявна в матеріалах справи;

- не надав оцінки тому, що Банк, подаючи до суду апеляційної інстанції копію кредитного договору з підписом уповноваженої особи, якого не було на копії договору, поданій до суду першої інстанції, здійснив підробку документів;

- не взяв до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором кредиту станом на 23 грудня 2015 року є не є допустимим доказом по справі, оскільки він підписаний особою, яка не наділена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на такі дії;

- не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс16, у яких зазначено, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді Пророку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року, витребувано матеріали справи № 509/223/16-ц із Овідіопольського районного суду Одеської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2019 року матеріали справи № 509/223/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 21 червня 2019 року № 765/0/226-19 призначено повторний автоматичний розподіл указаної судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21 червня 2019 року провадження № 61-40782св18 передано на розгляд судді Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу № 509/223/16-ц призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судамипопередніх інстанцій встановлено, що 14 серпня 2008 року між TOB «Укрпромбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 593-013/ФКВ-08, за умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти в розмірі 26 200,00 дол. США для придбання автомобіля, з розрахунку 12,10 % річних на строк до 13 серпня 2015 року.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 указаного кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш як 311,00 дол. США по 20 (двадцяте) число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, шляхом безготівкового перерахування коштів на позичковий рахунок позичальника та /або шляхом внесення готівки до каси Банку.

Згідно з пунктами 2.6, 2.7 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість за кредитом за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту, шляхом внесення готівкових коштів в касу Банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.

Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями (заставодавцями, гарантами, поручителями, майновими поручителями) умов цього договору та/або договорів, укладених на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги від Банку (а у випадку, передбаченому підпунктом 4.2.5, не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором.

З метою забезпечення виконання указаного зобов`язання14 серпня 2008 року між TOB «Укрпромбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір застави № 593-013/ZФКВ-08, за умовами якого ОСОБА_4 передала TOB «Укрпромбанк» у заставу автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Lancer», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Також, 14 серпня 2008 року між TOB «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 593-013/ZФПОР-08, за умовами якого ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08 усім своїм майном.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_2 , виданим РЕВ № 3 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Lancer», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , належить на праві власності ОСОБА_4 ; свідоцтво містить відмітку «відчуження заборонено без дозволу TOB «Укрпромбанк».

Представником TOB «Укрпромбанк» за участю ОСОБА_4 складені акти перевірки заставленого майна від 14 серпня 2008 року, від 14 серпня 2009 року, від 02 грудня 2009 року.

Між Відкритим акціонерним товариством «Страхове товариством «Гарантія» та ОСОБА_4 укладені типові договори від 14 серпня 2008 року № 5-1457-09/08 та від 14 серпня 2009 року № 5-2295-09/09, за якими вигодонабувачем є ТОВ «Український промисловий банк».

Також між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та ОСОБА_4 оформлено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/6011793, відповідно до якого автомобіль марки «Mitsubishi» модель «Lancer», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_3 , є забезпеченим транспортним засобом.

30 вересня 2010 року між TOB «Укрпромбанк», ПAT «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПAT «Дельта Банку».

Відповідно до витягу з додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань TOB «Укрпромбанк» на користь ПAT «Дельта Банк» від 30 червня 2010 року ПАТ «Дельта Банк» прийняло кредитні договори або кредитні справи відносно ОСОБА_4 та забезпечувальними договорами.

Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08.

Згідно зі свідоцтвом про зміну імені, виданим 28 серпня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, серія НОМЕР_4 , відповідач ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

15 квітня 2011 року позивач направив на адресу ОСОБА_4 лист-попередження, яким повідомив останню про укладення 01 липня 2010 року договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПAT «Дельта Банк», наявність у неї станом на 15 квітня 2011 року заборгованості у розмірі 15 339,44 дол. США та 3 875,10 грн, а також запропонував сплатити прострочену суму заборгованості на його банківський рахунок за наведеними у цьому листі реквізитами.

27 лютого 2012 року позивач направив відповідачу ОСОБА_2 досудову вимогу у якій повідомив останнього про укладення 01 липня 2010 року договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПAT «Дельта Банк», наявність у боржника ОСОБА_4 станом на 27 лютого 2012 року заборгованості за кредитним договором у розмірі 35 297,45 дол. США та 2 041,24 грн, а також запропонував задовольнити цю претензію.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 вересня 2012 року у справі № 2-3152/12 у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 01 березня 2012 року у розмірі 282472,25 грн відмовлено.

Указаним судовим рішенням встановлено факт укладення між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_5 кредитного договору від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08, а також між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 договору поруки від 14 серпня 2008 року № 593-013/ZФПОР-08, при цьому обставини укладення договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 визнавались, заперечення проти позову боржником та поручителем обґрунтовувались не нікчемністю договорів, на яку нині вони посилаються, а тим, що їх не було повідомлено про відступлення права вимоги.

Крім того, ПAT «Дельта Банк», скориставшись своїм правом відповідно до умов кредитного договору та договору застави від 14 серпня 2008 року № 593-013/ZФКВ-08, звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08, внаслідок чого 18 червня 2013 року було здійснено виконавчий напис нотаріуса № 1445.

На підставі цього виконавчого напису нотаріуса 27 березня 2014 року постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ було відкрито виконавче провадження.

30 листопада 2015 року постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ виконавчий документ повернуто стягувачеві.

З розрахунку заборгованості за договором кредиту (а. с. 22-24), наданого позивачем, вбачається, що з 01 липня 2010 року по 23 грудня 2015 року Банком були нараховані відсотки на поточну суму заборгованості у розмірі 493 124,24 грн, пеня - 492 507,00 грн, комісія - 16 464,35 грн, проценти - 29 079,45 грн, тіло кредиту - 592 049,90 грн, тобто загальна заборгованість ОСОБА_4 становила 1 623 224,94 грн.

17 березня 2016 року поручитель ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності, яку виклав у запереченні на позов банку.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За приписами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах цієї справи наявне приюдиційне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 вересня 2012 року у справі № 2-3152/12 (а. с. 74-75 т. 1) за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 01 березня 2012 року, яке набуло законної сили.

Указаним судовим рішенням встановлено факт укладення між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_5 кредитного договору від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08 та укладення між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 договору поруки від 14 серпня 2008 року № 593-013/ZФПОР-08.

Положеннями частини четвертої статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені судовим рішенням у цивільній справі № 2-3152/12 факти укладення кредитного договору від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08 та договору поруки від 14 серпня 2008 року № 593-013/ZФПОР-08 у силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню у справі № 509/223/16-ц, що переглядається Верховним Судом в касаційному порядку.

А доводи касаційної скарги щодо неукладення сторонами указаних договорів, з огляду на викладене, є безпідставними.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом вище наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Як вбачається із матеріалів справи, 30 вересня 2010 року ПАТ «Дельта Банк» набуло прав вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08.

Відповідачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що вони погасили заборгованість за кредитним договором № 593-013/ФКВ-08 первісному або новому кредитору, тому вимоги позову Банку про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за тілом кредиту є цілком обґрунтованими.

Щодо вимог про стягнення процентів та пені

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Отже, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України, відповідно до приписів якої частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У справі, що переглядається, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, відповідно до кредитного договору терміном закінчення кредитування є 13 серпня 2015 року. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, оплачуючи позивачу по 20 число кожного місяця (включно) кошти у повному розмірі упродовж строку кредитування. Тобто сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Отже, за умовами кредитного договору у межах строку кредитування до 13 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_5 повинна була повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними платежами до 20 числа кожного місяця. Починаючи з 14 серпня 2015 року, вона була зобов`язана незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку (терміну) виконання зобов`язання або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, скоротивши його.

Після зміни умов основного зобов`язання у Банка (кредитора) були відсутні правові підстави нараховувати проценти та пеню у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, а у суду апеляційної інстанції - задовольняти позовні вимоги в цій частині.

Натомість апеляційний суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення у справі, на вказане уваги не звернув та помилково стягнув з ОСОБА_5 заборгованість за процентами та пенею станом на 23 грудня 2015 року.

Щодо стягнення комісії

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (з подальшими змінами) у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону України від 13 січня 2006 року № 3161-IV, чинній на момент укладення кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено новим абзацом: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною».

Застосовуючи під час вирішення спору Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, Верховний Суд констатує, що у Банку припинилося право на отримання усіх платежів, пов`язаних з обслуговуванням кредиту, незалежно від часу укладення кредитного договору, що відповідає імперативному припису частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у наведеній редакції.

Враховуючи імперативне врегулювання законодавством про захист прав споживачів умов щодо нарахування комісії з обслуговування кредитного договору, пункт 1.7 кредитного договору щодо сплати комісії за управління кредитом не підлягає застосуванню, отже, відсутні правові підстави для задоволення вимоги позову Банку в частині стягнення комісії в розмірі 16 464,35 грн.

Апеляційний суд наведеного не врахував та стягнув з відповідачаОСОБА_5 на користь Банку суму комісії.

При цьому варто зазначити, що рішення суду першої інстанції в цій частині не могло бути залишено в силі, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність у Банку права вимоги за кредитним договором в цілому.

Щодо застосування позовної давності

Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Матеріали справи містять заперечення поручителя ОСОБА_2 на позов Банку з проханням відмовити у його задоволенні в тому числі у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності (а. с. 65-68 т. 1).

Разом з тим у матеріалах справи відсутнє клопотання ОСОБА_5 про застосування позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

При цьому Верховний Суд наголошує, що у випадку, коли до відповідачів, пов`язаних солідарним обов`язком, пред`явлена солідарна вимога і один із них обґрунтовано заявив суду про застосування позовної давності, то така процесуальна дія має наслідки, передбачені ЦК України, і для інших солідарних боржників.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Позивач звернувся до суду із цим позовом у січні 2016 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті (а. с. 51 т. 1), тобто після спливу трирічної позовної давності, відлік якої розпочався у березні 2012 року, шляхом пред`явлення до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 593-013/ФКВ-08, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові стосовно стягнення основного зобов`язання (тіла кредиту).

Апеляційний суд надав неправильну оцінку зазначеним обставинам справи, зокрема не врахував пред`явлення позивачем вимоги до відповідачів згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та пов`язані із цим наслідки, дійшов необґрунтованого висновку про подання позову в межах позовної давності та його часткове задоволення, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також апеляційний суд безпідставно задовольнив вимоги позову в частині стягнення із боржника сум за ставкою 3 % від простроченого тіла кредиту та доходів за кредитом, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо вимог до поручителя

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що «виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем)».

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 зроблений висновок, що «строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позову. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання».

Як уже встановлено вище, у березні 2012 року позивач скористався своїм правом та достроково звернувся до суду із позовом до відповідачів, у тому числі і поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З цього моменту розпочався відлік шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, для звернення з вимогами до поручителя.

Позивач повторно звернувся до суду із позовом до поручителя лише у січні 2016 року, то після припинення дії поруки.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову до поручителя з підстав припинення поруки, керуючись частиною четвертою статті 559 ЦК України, але помилково обрав датою початку перебігу шестимісячного строку дату закінчення строку дії кредитного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (в редакції на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок суду щодо суті касаційної скарги, скасування судових рішень у справі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачена нею за подання касаційної скарги частина судового збору у розмірі 4 999,90 грн.

Інша частина судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 43 696,84 грн, сплату якогоОСОБА_1 відстрочено ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року до закінчення касаційного провадження, підлягає стягненню з ПАТ «Дельта Банк» на користь держави, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 999,90 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь держави, судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 43 696,84 грн, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко