Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 404/2034/16-ц

провадження № 61-1758св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2017 року у складі судді Галагана О. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2016 року звернулася до суду з позовом до Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» (далі - ОКВП «Дніпро-Кіровоград») про повернення незаконно стягнутого боргу.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з липня 2006 року до січня 2009 року водопостачання в її будинку було відсутнє, ОКВП «Дніпро-Кіровоград» з незрозумілих підстав стягував з неї за зазначений період грошові кошти. З 2000 року вона проживала удвох з дочкою, про що надавала відповідачу довідку, видану квартальним комітетом, проте розмір комунальних послуг нараховувався з розрахунку на трьох осіб. У липні 2008 року у зв`язку з тяжким душевним хвилюванням через смерть дитини вона сплатила за показниками гарячої води замість холодної, у зв`язку з чим здійснила переплату. Також сплатила всю суму боргу, яку їй пред`явив відповідач, не перевіривши її достовірність. Зазначила, що у літній період проживає за містом, а відтак не користується водопостачанням взагалі. З 2010 року отримує субсидію, про яку відомо відповідачу. Згідно з перерахунками усіх платежів та штрафів, починаючи з 2006 року, вважає, що відповідач незаконно стягнув з неї грошові кошти, в результаті чого накопичилася сума в розмірі 4 418, 94 грн, яку і просила стягнути на свою користь з відповідача.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що відсутня переплата позивачем коштів за послуги водопостачання та водовідведення, позовні вимоги не підтверджені доказами.

Апеляційний суд додатково зазначив, що наявність переплати за субсидією не є підставою в межах заявлених позовних вимог для повернення цих коштів позивачу. Законодавством встановлено певний порядок повернення невикористаної субсидії або отримання зекономленої субсидії.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами не надано належної правової оцінки доводам та доказам заявника щодо фактичних обставин справи, у зв`язку з чим суди дійшли помилкових висновків. Зазначає, що судами не враховано тих обставин, що ОСОБА_1 не користувалася послугами відповідача у період з 05 червня 2006 року до 01 січня 2009 року, проте здійснювала оплату за неотримані послуги. Вважає, що судами неправильно застосовано правила статті 903 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив оскаржувані судові рішення залишити без змін. Заперечував щодо доведеності позовних вимог, вважав, що поданими ОКВП «Дніпро-Кіровоград» доказами спростовано позовні вимоги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 18 грудня 2009 року, виданим Кіровоградською міською радою, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах.

07 липня 2009 року ОСОБА_1 та Комунальне підприємство «Кіровоградське водопровідне-каналізаційне господарство Кіровоградської міської ради» (далі - КП «Кіровоградське водопровідне-каналізаційне господарство»), правонаступником якого є ОКВП «Дніпро-Кіровоград», уклали договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 291392. Цього ж дня в квартирі позивача встановлено та опломбовано лічильник, з цього часу оплата коштів за надані послуги здійснюється за показаннями встановленого лічильника, що підтверджується розрахунками.

За умовами пункту 2 зазначеного договору суб`єктами користування послуг є власник квартири та члени його сім`ї у складі трьох осіб.

Зазначений договір був чинним і на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Судами встановлено, що послуга відповідачем надавалася, позивач не заперечувала проти її отримання, із заявою про відключення виконавцем постачання холодної води і опломбування запірних вентилів до відповідача з 01 липня 2008 року (з дати створення підприємства КП «Кіровоградське водопровідне-каналізаційне господарство») відповідно до підпункту 3 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, не зверталася.

Крім того, позивач з періодичністю здійснювала сплату за отримані послуги.

Згідно з актом від 10 серпня 2007 року, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , 1951 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований, але не проживає з січня 2000 року. Особисті його речі у квартирі відсутні. ОСОБА_3 особисто підтвердив факт непроживання у квартирі довідкою квартального комітету № 17 Кіровського району м. Кіровограда від 02 липня 2007 року № 147.

Відповідно до довідки від 04 лютого 2010 року Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3 за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок змінено на підставі рішення Кіровської РД від 19 січня 2010 року № 13 з ОСОБА_3 на колишню дружину ОСОБА_1

25 березня 2012 року складено акт комісією сусідів та зав. будинку АДРЕСА_2 про те, що ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , водою не користувалася з липня 2006 року у зв`язку з відключенням водопостачання через наявність заборгованості. Борг сплачений 20 червня 2006 року, а водопостачання відновлено за два дні до 2009 року.

На звернення ОСОБА_1 від 23 листопада 2012 року щодо необґрунтованого, на її думку, нарахування боргу за водопостачання в розмірі 1 067, 45 грн за адресою: АДРЕСА_1 , та від 07 березня 2014 року щодо врегулювання питання з оплати послуг водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , ОКВП «Дніпро-Кіровоград» 12 березня 2014 року повідомлено, що права ОСОБА_1 як споживача послуг, що викладені в зверненні, підприємством порушено не було. Нарахування за надану послугу проводяться відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, підприємство повідомлено про той факт, що Кіровським районним судом м. Кіровограда 13 травня 2011 року видано судовий наказ у справі

№ 2н-1375/11 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, який набрав законної сили та є обов`язковим до виконання. Підприємство неодноразово пропонувало у відповідях на звернення ОСОБА_1 укласти договір реструктуризації заборгованості, відповідно до якого погашення заборгованості здійснюється згідно з погодженим стороною графіком. Станом на 11 березня 2014 року споживач ОСОБА_1 на реструктуризацію боргу не погодилася, заборгованість не сплатила.

У довідці ОКВП «Дніпро-Кіровоград» від 19 травня 2015 року зазначено, що згідно з судовим наказом від 13 травня 2011 року № 2н-1375/11, виданим Кіровським районним судом м. Кіровограда, 15 вересня 2014 року боржник сплатила заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення, що виникли за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 19 травня 2015 року боржником сплачено 3 % річних, індекс інфляції та судовий збір. За зазначеним судовим наказом у відповідача претензії до абонента відсутні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV, далі - Закону України

«Про житлово-комунальні послуги») статтею 1 якого врегульовано, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України

«Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила стягнути на її користь суму, яку складає переплата за надані послуги з водопостачання. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про недоведеність порушення прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині виключно прав та обов`язків сторін.

Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він, за загальним правилом, виключає можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін щодо збору доказів за його ініціативою. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам докази не збирає.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження підставності своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мала довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені її цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінки доказам у справі, відхилені Верховним Судом, оскільки суди дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну правову оцінку, заявник не зазначила, які докази, що мають істотне значення для правильності вирішення спору, не досліджені судами.

Ураховуючи усі обставини справи та вимоги чинного процесуального законодавства, взявши до уваги, що позивач обґрунтовує позов посиланням на ті обставини, що можуть бути доведені саме нею, Суд покладає тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Враховуючи, що позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є правильними.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених правилами статті 400 ЦПК України.

ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Доводи касаційної скарги, що полягають у переоцінці доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко