Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 362/225/15-ц

провадження № 61-5082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі: заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, Державне підприємство «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України»,

відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Приходька К. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держземагентства у Київській області, Державне підприємство «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (далі - ДП «ДСВ») звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що ДП «ДСВ» на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції згідно з державним актом на право постійного користування землею від 20 травня 2002 року серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстрований Глевахівською селищною радою у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102. Проте Глевахівська селищна рада розпорядилася землями ДП «ДСВ». Рішенням Глевахівської селищної ради від 27 березня 2007 року № 219-11-V ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки, які розташовані по

АДРЕСА_1 . На підставі указаного рішення відповідачі отримали державні акти. Вважав, що прийняття Глевахівською селищною радою рішення щодо передачі у власність таких земельних ділянок, отримання відповідачами державних актів на право власності на земельні ділянки відбулося незаконно, оскільки згідно з інформацією Управління Держземагентства у Васильківському районі спірні земельні ділянки знаходяться у межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ», і землекористувач своєї згоди на вилучення цих земельних ділянок не давав.

З урахуванням викладеного, позивач просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради

від 27 березня 2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, площею 0,1048 га та 0,1448 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, які розташовані по

АДРЕСА_1 ;

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 26 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 серії ЯД № 757767 , ОСОБА_2

серії ЯД № 757756 та скасувати їх державну реєстрацію;

визнати відсутнім право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ДП «ДСВ» спірні земельні ділянки відповідно до положень статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів порушення прав держави та осіб, в інтересах яких він звертається.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року скасовано та позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 27 березня 2007 року № 219-11-V у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1048 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221455300:03:008:0011 та у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,1448 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 кадастровий номер 3221455300:03:008:0014.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1048 га, що розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221455300:03:008:0011, виданий 26 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 серії ЯД № 151161 та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1448 га, що розташована по АДРЕСА_3 кадастровий номер 3221455300:03:008:0014, виданий 26 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 серії ЯД № 757756 та скасовано його державну реєстрацію.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ДП «ДСВ» земельну ділянку, площею 0,1048 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221455300:03:008:0011.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ДП «ДСВ» земельну ділянку, площею 0,1448 га, яка розташована по

АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3221455300:03:008:0014.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив з того, що спірні земельні ділянки передані відповідачам за рахунок земель, які на праві постійного користування перебувають у ДП «ДСВ» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2016 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи вимоги позивача частково, суд апеляційної інстанції, не сприяв повному і всебічному з`ясуванню обставин справи всупереч принципу рівності сторін, згідно з вимогами статей 57-59, 64, 212, 213 ЦПК України 2004 року не надав належної правової оцінки доводам відповідачів щодо відсутності доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:008:0011 має перетин із земельними ділянками

ДП «ДСВ». Заявники вважали, що надані прокурором на підтвердження своїх вимог листи управління Держземагентства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року № 10-1009-0.2-2/Г-15 та Головного управління Держземагентства у Київській області (без номера та дати) з урахуванням вимог статей 58, 59 ЦПК України, не є належними і допустимими доказами того, що земельна ділянка відповідачів дійсно і фактично має перетин із земельними ділянками ДП «ДСВ» або накладається на них чи входить до них. Крім того, зазначали, що апеляційним судом взагалі не вирішено питання щодо спливу строку позовної давності. Вважали, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2016 року дану справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що згідно копії державного акта на право постійного користування землею від 20 травня 2002 року серії ІІ-КВ № 001432-270

ДП Інститут фізіології рослин і генетики Національної академії наук України є користувачем земельної ділянки, площею 971,21 га, для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції.

На підставі рішення Глевахівської селищної ради від 27 березня 2007 року

№ 219-11-V ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки, площею по 0,1048 га та 0,1448 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків, розташований по АДРЕСА_1 , видано державні акти

серії ЯД № 757767 від 26 червня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 , серії ЯД № 757756 від 26 червня 2007 року, на ім`я ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що

«сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що:

«для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). У випадку підтвердження під час нового розгляду справи підставності заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції має дослідити питання перебігу позовної давності за кожною вимогою і щодо кожного з відповідачів, які заявили про її застосування, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 138-140 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 і в пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у заяві (а. с. 106) та ОСОБА_1 у запереченнях та заяві (а. с. 74 - 79, 80) під час розгляду справи в суді першої інстанції заявляли про пропуск позивачем позовної давності.

Разом з тим, апеляційний суд, вирішуючи даний спір, виходив із того, що є підстави для задоволення позовних вимог, проте питання перебігу позовної давності не дослідив.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило