Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 276/887/15-ц

провадження № 61-12919св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Хорошівська селищна рада Житомирської області, відділ Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, відділ економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації Житомирської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Правицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 червня 1994 року згідно з договором купівлі-продажу він купив у «Райсільгоспокомунгосп» незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Під забудову і для обслуговування цього будинку за вказаною адресою виділена земельна ділянка розміром 0,07 га. В подальшому йому стало відомо, що рішенням сесії Володарсько-Волинської селищної ради від 28 квітня 2004 року № 31 вказана земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_3 на 5 років. 07 липня 2012 року ОСОБА_3 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_4 , який 30 березня 2012 року передарував вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене позивач просив витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0922 га, кадастровий номер 1821155100:01:001:0167, що знаходиться по АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0922 га, розташовану в смт Хорошів (Володарськ-Волинський) Хорошівського району (Володарськ-Волинського району) Житомирської області, кадастровий номер 1821155100:01:001:0167, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 березня 2012 року на користь ОСОБА_1 . Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1821155100:01:001:0167, проведену згідно з договором дарування земельної ділянки від 30 березня 2012 року. У задоволенні позову до Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 243 грн 60 коп.

В іншій частині вимог відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за позовну вимогу про витребування майна у розмірі 243 грн 60 коп. та за вимогу про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у розмірі 243 грн 60 коп., а всього 487 грн 20 коп. Враховуючи те, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп., то на користь останнього з ОСОБА_2 підлягають також стягненню судові витрати у розмірі 243 грн 60 коп.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат, що пов`язані з явкою до суду представника позивача у розмірі 939 грн 60 коп., апеляційний суд виходи із того, що частиною першою статті 85 ЦПК України 2004 року передбачено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймання житла, несуть сторони.

Також, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо стягнення на користь його представника добових у розмірі 4 112 грн 80 коп., компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 896 грн 30 коп. та за розгляд справи у Черняхівському районному суді добових у розмірі 2 560 грн, компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 523 грн 89 коп., апеляційний суд виходив із того, що представник позивача ОСОБА_5 проживає на території, що підсудна Володарсько-Волинському районному суду Житомирської області, його населений пункт знаходиться на незначній відстані від суду (18 км), що не зумовлює переїзд представника позивача до іншого населеного пункту для розгляду справи у вказаному суді. Крім того, вказано, що розгляд справи у Черняхівському районному суді Житомирської області відбувався в режимі відеоконференції, а максимальний час, затрачений позивачем на розгляд справи в суді першої інстанції, становив 1 год. 20 хв., інші засідання проводились в межах 10 та 60 хв., а тому відсутні підстави вважати, що представником позивача були понесені додаткові витрати з найму житла у зв'язку з явкою в судові засідання та значного відриву від звичайних занять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним транспортні витрати, пов`язані з явкою до суду його представника у розмірі 959 грн 60 коп. та стягнути також на користь його представника - ОСОБА_5 витрати, пов`язані з явкою до суду у розмірі 8 092 грн 99 коп.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. Вказує, що йому було фактично відмовлено у стягненні з ОСОБА_2 витрат, які пов'язані із явкою до суду. Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив йому та його представнику в стягненні заявлених ними витрат, які пов'язані з явкою до суду, чим порушив норми процесуального права, зокрема статей 79, 85, 88 ЦПК України.

Вказує, що, відмовляючи у стягненні витрат, пов`язаних з явкою до суду представника позивача у розмірі 939 грн 60 коп., апеляційний суд виходив із того, що частиною першою статті 85 ЦПК України 2004 року передбачено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Проте, такі висновки суперечать пункту 2 частини третьої статті 79 ЦПК України, у якій вказано, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Таким чином, апеляційний суд мав застосувати норми частини першої статті 88 ЦПК України.

Також не погоджується із відмовою апеляційного суду стягнути на користь його представника ОСОБА_5 понесені ним судові витрати в сумі 8 092 грн 99 коп., що суперечить частині другій статті 85 ЦПК України 2004 року. Вказує, що компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Крім того, ЦПК України 2004 року не передбачено та не регламентовано відстань, від якої у разі переїзду до іншого населеного пункту залежить сплата чи несплата добових. Сам факт переїзду його представника з с. Радичі до приміщення Володарсько-Волинського районного суду (смт Хорошів) є переїздом до іншого населеного пункту, тому витрати, пов'язані з цим, мають бути сплачені йому іншою стороною, а також сплачена компенсація за відрив від звичайних занять, оскільки цим законом не передбачено, за який період перебування в судовому засіданні має бути сплачена компенсація за відрив від звичайних занять. Також судові витрати, понесені його представником при участі у справі в Черняхівському районному суді, мають бути сплачені його представнику, так як вони пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2019 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0922 га, розташовану в смт Хорошів (Володарськ-Волинський) Хорошівського району (Володарськ-Волинського району) Житомирської області, кадастровий номер 1821155100:01:001:0167, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 березня 2012 року, на користь ОСОБА_1 . Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1821155100:01:001:0167, проведену згідно з договором дарування земельної ділянки від 30 березня 2012 року. У задоволенні позову до Відділу Держгеокадастру у Хорошівському районі Житомирської області, Відділу економічного розвитку і торгівлі Хорошівської районної державної адміністрації та Хорошівської селищної ради відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 243 грн 60 коп.

В іншій частині вимог відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до положень статті 79 ЦПК України 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого й витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Згідно зі статтею 85 ЦПК України 2004 року витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Граничні розміри компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що пов`язані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до статей 85-87 ЦПК України, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до положень додатку до вказаної постанови витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Також додатком до зазначеної вище постанови встановлено, що за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у зв`язку з явкою до суду, граничний розмір обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що витрати, пов`язані із явкою до суду представника позивача, не відшкодовуються та про те, що відсутні підстави для компенсації за відрив від звичайний занять під час розгляду справи у Володарсько-Волинському районному суді Житомирської області та в Черняхівському районному суді Житомирської області не відповідають вимогам закону, оскільки, як випливає із статей 79, 85 ЦПК України 2004 року, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», вони включаються до складу судових витрат, а статтею 88 ЦПК України 2004 року передбачено розподіл всіх судових витрат.

Так, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у заяві від 19 вересня 2016 року зазначав, що має право на відшкодування витрат, пов`язаних із його явкою до суду у розмірі 939 грн 60 коп.

Вказані вимоги обґрунтовані тим, що він, як представник ОСОБА_1 , 14 разів приїздив до суду у судові засідання і подолав загальну відстань у розмірі 504 км.

На обґрунтування понесених витрат позивачем та його представником було надано квитанції на придбання бензину № 418257 від 17 лютого 2016 року на суму 439 грн 80 коп. та № 908489 від 06 серпня 2016 року на суму 499 грн 80 коп.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що надані оригінали квитанцій на придбання пального не є належними та допустимими доказами заявлених понесених витрат, пов`язаних із явкою до суду , оскільки вказані квитанції не є проїзними документами у розумінні законодавства, що можуть слугувати належними підставами для відшкодування відповідних витрат (зокрема, не є транспортними квитками, рахунками щодо проїзду автомобільним транспортом загального користування), не дають можливості встановити, що саме це пальне використовувалося представником позивача ОСОБА_5 для проїзду до суду для участі в судових засіданнях.

Крім того, із вказаних квитанцій вбачається, що пальне було придбано у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , що ставить під сумнів використання вказаного пального представником позивача для явки у судові засідання, оскільки останній проживає по АДРЕСА_5 .

Отже, витрати, які позивач кваліфікує як витрати, пов`язані з переїздом його представника ОСОБА_5 до іншого населеного пункту, не підтверджуються належними і допустимими доказах, що унеможливлює їх відшкодування в порядку, встановленому цивільним процесуальним законом.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для відшкодування добових у розмірі 4 112 грн 80 коп. за розгляд справи у Володарсько-Волинському районному суді Житомирської області та 2 560 грн добових за розгляд справи у Черняхівському районному суді Житомирської області, оскільки населений пункт с. Радичі Володарсько-Волинського району Житомирської області, в якому згідно матеріалів справи проживає представник позивача, знаходиться на незначній відстані від місця проведення судових засідань, час проведення яких здебільшого був нетривалим, що не зумовлювало понесення додаткових витрат, зокрема щодо наймання житла.

Разом із тим, знайшли підтвердження доводи касаційної скарги щодо компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 896 грн 30 коп. та 523 грн 89 коп., які понесені представником позивача під час розгляду справи у Володарсько-Волинському районному суді Житомирської області та Черняхівському районному суді Житомирської області, оскільки наданий до суду першої інстанції розрахунок вказаних витрат є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, дійшов помилкового висновку, що з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 підлягає стягненню лише 243 грн 60 коп. сплаченого ним судового збору. Таким чином, судове рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні компенсації за відрив від звичайних занять підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року в частині відмови у стягненні компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 1 420 грн 19 коп. скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 1 420 грн 19 коп.

В іншій частині додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович