Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 759/16525/16-ц

провадження № 61-36603св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., Соколова В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, і в обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачем 21 вересня 2005 року він уклав Інвестиційний контракт (на спірну квартиру.

Спірна квартира була придбана за грошові кошти, що належали особисто позивачеві, а не подружжю. Кошти на придбання квартири були надані позивачеві у дар від його батька ОСОБА_4 , шляхом укладення договорів дарування та розписок.

Оригінали вказаних розписок и договору дарування грошей він втратив, через що між ним та його батьком на підтвердження існуючих зобов`язань сторони домовились підписати дублікати втрачених документів в їх редакції та з реквізитами станом на дати їх створення, як дублікат та надали їм силу оригіналів.

Позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 114,6 кв.м. ( том 1, а.с.1-5).

У вересні 2016 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, поділ майна подружжя, і з урахуванням заяви про зміну підстав позову в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що в період шлюбу ними було набуте право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Hyundaj Santa Fe, 2.2D2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 ,д.н.з. НОМЕР_2 .

Спірна квартира в 2011 році була оформлена на відповідача ОСОБА_1 , за результатами інвестування у будівництво, однак квартира була придбана за спільні гроші їх сім`ї, та за грошові кошти, які були їй надані та подаровані її матір`ю.

Крім того, зазначала, що їй в 2016 році стало відомо, що відповідач переоформив їх спірний автомобіль на свою маму. Враховуючи, що відповідач без її згоди провів відчуження спірного транспортного засобу, у зв`язку із чим обсяг спільного сумісного майна зменшився. Також вказувала, що відповідач біля півроку не бере участі в утриманні їх спільного сина, відтак є підстави для застосування ч.3. ст.70 СК України.

ОСОБА_2 остаточно просила суд ( т.1., а.с.70-72, 140-142, т. 2, а.с.137-139):

- Визнати недійсним договір купівлі-продажу 8041/2016/050648 від 06 вересня 2016 року автомобіля HyundajSanta Fe2.2 D 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та застосувати наслідки його недійсності;

- здійснити поділ спільного майна подружжя;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку автомобіля Hyundaj SantaFe 2.2 D 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ,

- виділити ОСОБА_2 у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ,

- виділити ОСОБА_1 у власність 1/3 частину квартири

АДРЕСА_1 суду від 14.12.2006 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №2/759/6276/2016 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та цивільну справу №2/759/5395/2016 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т.1, а.с. 61 ).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. Основний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнано за ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 114,6 кв.м, житловою площею 65,9 кв.м. зареєстровану за реєстровим номером 32853927.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та про поділ спільного майна - відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, залишити без розгляду, який містить зміну предмету позову та поданий після початку розгляду справи по суті.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Клопотання представників позивача за основним позовом про винесення окремої ухвали суду залишено без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за рахунок коштів, які були отримані ним в дар від свого батька, а тому є його особистою приватною власністю.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 65% квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 35% квартири АДРЕСА_1 .

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 р. в частині залишення без розгляду вимог зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності - залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів про те, що ОСОБА_5 , як співвласник набутих коштів від продажу земельної ділянки та проданого будинку, погодила розпорядження коштами ОСОБА_4 шляхом дарування їх сину, матеріали справи не містять. Доказів про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розпорядились передати в дар належні їм кошти від продажу квартири, та уповноважили діяти від їх імені ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

Враховуючи сплачені ОСОБА_1 за квартиру вказану суму, поділу між подружжям підлягає 70% квартири, а тому за ОСОБА_1 особистих коштів в сумі 245 285, 71 грн, що складало 30% від загальної суми, сплаченої ним за Інвестиційним договором, тому ОСОБА_1 набув право власності на 65% квартири, а з ОСОБА_2 - на 35%.

Додатковою постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат ( т.3, а.с.230,231).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року роз`яснено постанову Апеляційного суду у м. Києа від 19 квітня 2018 року наступним чином( т.3, а.с.233,234).

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 13/20 частин квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 7/20 частин квартири АДРЕСА_1 .

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У травні 2018 року представник ОСОБА_3 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Святошинського районного суду м. Києва цивільну справу № 759/16525/16-ц.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Скаржник просив суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що даруючи кошти ОСОБА_4 ОСОБА_1 не мав згоди з боку дружини ОСОБА_5 на розпорядження ними в такий спосіб.

Вказане спростовується тим, що частина коштів, які дарував ОСОБА_4 своєму синові ОСОБА_1 належали йому, як особисті від продажу приватизованої ним земельної ділянки, а частина коштів подарована за погодженням ОСОБА_5 , про що остання підтвердила суду, як свідок.

Договори дарування та розписки, які підтверджували факт дарування ОСОБА_4 ОСОБА_1 були загублені, а дійсність укладення вказаних договорів підтверджують дублікати вказаних договорів та свідчення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_1 придбав спірну квартиру за власні кошти, які отримав у дар від свого батька ОСОБА_4 та від продажу квартири, частина якої належала особисто ОСОБА_1 .

Поза увагою суду апеляційної інстанції було залишено те, що ОСОБА_2 надала суду підроблений договір дарування коштів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , цільове призначення яких було оплата за спірну квартирую.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивовано тим, що договори дарування на яких будується доказування ОСОБА_1 є нікчемними в силу закону, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦКУ договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує 50 кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Окрім того, оскільки вказані договори дарування та розписки були втрачені ОСОБА_1 , експертиза їм проведена не була, тому дублікати вказаних документів є неналежними та недопустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами листопада

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 2003 року до 15 грудня 2016 року .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 уклав Інвестиційний контракт з ЗАТ «Домобудівельний комбінат №1», предметом якого була АДРЕСА_1 площею 110,5 кв.м. в АДРЕСА_1 .

На виконання Контракту ОСОБА_1 було сплачено кошти в сумі 825 311,25 грн та 05 січня 2011 року отримано Свідоцтво про право приватної власності на кв. АДРЕСА_1 загальною площею 114,6 кв.м.

Під час шлюбу сторонами також було набуто автомобіль Hyundaj Santa Fe, 2.2D2013 р.в. номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ., яки був відчужений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу 8041/2016/050648 06 вересня 2016 року ( т.1, а.с. 132).

Відповідно до копій та дублікату Договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 23 вересня 2005 року, розписок від імені ОСОБА_1 про отримані у дар кошти від 26 вересня 2005 року, 16 грудня 2005 року, 09 вересня 2006 року, 22 листопада 2010 року ОСОБА_4 надав у дар ОСОБА_1 грошові кошти відповідно - 36 547 доларів США, 6930 доларів США, 91428 доларів США з цільовим направленням коштів оплата: 100 % загальної площі квартири за інвестиційним контрактом № У 1/77 ( том 1, а.с.117-120; т. 2, а.с.53-58).

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2006 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 продали квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 114,90 кв.м. за 1 717 000,00 грн. Частка коштів ОСОБА_1 від продажу склала суму 245 286,00 грн., які є особистими коштами ОСОБА_1 ( т.1, а.с.22,23).

ОСОБА_1 втратив оригінали розписок та договір дарування грошових коштів, у зв`язку з чим було підписано дублікати втрачених документів в їх редакції та з реквізитами станом на дати їх створення, як дублікат та надали їм силу оригіналів. Про факт втрати вказаних документів, ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів ( т. 2, а.с.49-51 ).

Правочини про отримання у дар ОСОБА_1 від його батька ОСОБА_4 грошових коштів, на Інвестування квартири АДРЕСА_1 , недійсними не визнавались сторонами цього договору та третіми особами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів про те, що ОСОБА_5 , як співвласник набутих коштів від продажу земельної ділянки та проданого будинку, погодила розпорядження коштами ОСОБА_4 шляхом дарування їх сином, матеріали справи не містять. Доказів про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розпорядились передати в дар належні їм кошти від продажу квартири, та уповноважили діяти від їх імені ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

Враховуючи сплачену ОСОБА_1 за квартиру суму особистих коштів 245 285, 71 грн, що складає 30 % від загальної суми/вартості квартири , тому поділу між подружжям підлягає 70% квартири, а саме ОСОБА_1 набув право власності на 65% (13/20) квартири, а з ОСОБА_2 - на 35% (7/20).

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Судами було встановлено, що під час шлюбу 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 уклав Інвестиційний контракт з ЗАТ «Домобудівельний комбінат №1», предмет якого була АДРЕСА_1 площею 110,5 кв.м. в АДРЕСА_1 .

На виконання Контракту ОСОБА_1 було сплачено кошти в сумі 825 311,25 грн та 05 січня 2011 року отримано Свідоцтво про право приватної власності на кв. АДРЕСА_1 загальною площею 114,6 кв.м.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково, прийшов до висновку, що спірна квартира є об`єктом спільного майна подружжя.

Так як, квартира була придбана частково за особисті кошти ОСОБА_1 , а частково за спільні кошти подружжя суд апеляційної прийшов до висновку про необхідність відступити від рівності часток.

Зокрема, судами встановлено, що ОСОБА_1 здійснив оплату за спірну квартиру особистими коштами у сумі 245 285, 71 грн, які він отримав від продажу своєї частки квартири, яка належала йому на праві приватної власності до укладення шлюбу з ОСОБА_2 ( т.1, а.с.22-23).

Колегія суддів вважає, що такі висновки базуються на достатніх та належних доказах та є правильними.

Доводи касаційної скарги відносно того, щосуд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що даруючи ОСОБА_1 вказані кошти ОСОБА_4 ( батько ОСОБА_1 ) не мав згоди з боку дружини ОСОБА_5 на розпорядження коштами в такий спосіб а також те, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру за власні кошти, які отримав у дар від свого батька ОСОБА_4 та від продажу квартири, частина якої належала особисто ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України ( у редакції до 15 грудня 2017 року) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України ( у редакції до 15 грудня 2017 року) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України ( у редакції до 15 грудня 2017 року) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги відносно того, що поза увагою суду апеляційної інстанції було залишено те, що ОСОБА_2 надала суду підроблений договір дарування коштів, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , цільове призначення яких було оплата за спірну квартирую не заслуговують на увагу, оскільки судами не було прийнято до уваги вказаний договір дарування.

Таким чином, доводи касаційної скарги в цілому зводяться до переоцінки доказів та правильності висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін,

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик