Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 173/1468/16-ц

провадження № 61-32097св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Верхньодніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю., від 25 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який уточнила у листопаді 2016 року та пред`явила вимоги також до ОСОБА_3 про визнання дій останнього незаконними.

Позовна заява мотивована тим, що вона у 1985 році на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на Ѕ частини будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , проживає та зареєстрована у цьому будинку з 1985 року.

Вказувала на те, що вона за станом здоров`я потребувала сторонньої допомоги, а тому домовилась з відповідачем про те, що остання разом із чоловіком буде доглядати за нею, надавати їй допомогу, а вона зобов`язується передати їм у власність свій будинок.

У 2016 році відповідач запропонувала укласти договір довічного утримання та нотаріально посвідчити його.

25 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір, як їй говорили - довічного утримання. Після укладення цього договору їй стало відомо, що за умовами цього договору вона відчужила відповідачу Ѕ належну їй частину будинку.

Вказувала на те, що укладений між нею та відповідачем договір не відповідає її волі та волевиявленню, оскільки вона не мала наміру укладати договір купівлі-продажу та позбавляти себе права власності на будинок, вважала, що укладає договір довічного утримання. Крім того, грошових коштів за вказаним договором вона не отримувала.

Зазначала, що її було введено в оману щодо правової природи договору, а тому цей договір суперечить нормам чинного законодавства.

Також вказувала на те, що вона не уповноважувала ОСОБА_3 на представництво її інтересів з питань оформлення документів для відчуження належних їй частини будинку та земельної ділянки, довіреність ОСОБА_3 не видавала.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку від 25 лютого 2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , визнати незаконними дії ОСОБА_3 та такими, що здійснені з перевищенням повноважень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Петрюк Т. М. від 04 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу відповідав волі та волевиявленню позивача, і наявності обману (укладення одного договору замість іншого) при його укладенні судом не встановлено, а тому оспорюваний позивачем договір відповідає вимогам закону та природі договору купівлі-продажу. Договір укладений в належній формі, зареєстрований в державному реєстрі, тобто дотримані всі умови укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Суд керувався нормами статей 203, 215, 229, 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки житлового будинку АДРЕСА_1 від 25 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та задовольняючи вказані позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як людина похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилася на передачу її частини будинку, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжує проживати після укладення договору купівлі-продажу, у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, керувався статтею 229 ЦК України та не врахував, що в уточненій позовній заяві позивач посилалась на те, що її введено в оману щодо правової природи правочину, тобто правовими підставами позову є вимоги статті 230 ЦК України.

Крім того, посилаючись на правові висновки, які містяться у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-9цс14 та від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, суд апеляційної інстанції не врахував, що у вказаних постановах містяться правові висновки щодо визнання недійсним договору дарування, який є безоплатним, а не договору купівлі-продажу, який оспорює позивач та який не є безоплатним.

При цьому, розрахунок за договором купівлі-продажу підтверджується умовами цього договору.

Також суд апеляційної інстанції не врахував її доводи про те, що позивач мала намір виїхати на постійне місце проживання до своєї дочки в Узбекистан, а тому уклала оспорюваний договір купівлі-продажу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 була власником Ѕ частини будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Верхньодніпровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 19 червня 1985 року за № 2-1211.

06 серпня 2015 року позивач надала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , яка була нотаріально посвідчена, за якою уповноважила ОСОБА_3 від її імені вчинити дії з оформлення документів на житловий будинок та земельну ділянку з перерахуванням прав, які надаються представнику.

25 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені два договори купівлі-продажу, а саме: 1/2 частки будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, розташованої за тією ж адресою, які посвідчені державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Малашовою Г.В., та зареєстровані в реєстрі за № 298 та за № 299. Відомості про дані договори внесені 25 лютого 2016 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не мала наміру укладати договір купівлі-продажу будинку, а вважала, що уклала договір довічного утримання.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, спірне нерухоме майно є її єдиним житлом, у якому вона продовжує проживати після укладення договору купівлі-продажу.

Установивши, що ОСОБА_1 погодилася на передачу її частини будинку у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи оспорюваний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки позов пред`явлений з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, а тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. При цьому, як фактичні обставини позову, так і судове рішення містить посилання, у тому числі, на статтю 230 ЦК України.

Посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд невірно застосував правові позиції Верховного Суду України, які стосуються договору дарування, а не договору купівлі-продажу, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки фактичні обставини апеляційним судом у цій справі встановлено вірно, доказам надана належна правова оцінка, а до правовідносин, які виникли між сторонами, правильно застосовані відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - без змін.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання незаконними дій не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець