Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 219/2204/2016-ц

провадження № 61-11829 св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Сіверська міська рада

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року у складі судді Погрібної Н.М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року у складі колегії суддів: Новосядлої В.М., Мальованого Ю.М., Новосьолової Г.Г.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Сіверської міської ради про стягнення заборгованості з виплати середньої заробітної плати за період з 12 листопада 2015 року по 29 січня 2016 року, з урахуванням трьох процентів річних станом на 14 березня 2016 року в розмірі 13872,82 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. Позивач заяві просить зобов'язати міського голову Сіверської міської ради Черняєва А.О. виплатити ОСОБА_4 середню заробітну плату, за вирахуванням податків та обов'язкових платежів, з розрахунку 179,03 грн середньоденної заробітної плати з коштів місцевого бюджету Сіверської міської ради в період його працевлаштування, але не більше як до 11 травня 2016 року включно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку із прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування Сіверської територіальної громади Артемівського району Донецької області (з 27 червня 2008 року по 30 червня 2010 року - секретарем Сіверської міської ради, з 30 червня 2010 року по 11 листопада 2015 року - головою Сіверської міської ради), позивач змушений був звільнитись з посади менеджера з постачання у фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6). Після закінчення повноважень в органах місцевого самоврядування у місті Сіверську 11 листопада 2015 року він не мав можливості повернутись до попередньої посади, оскільки ФОП ОСОБА_6 припинив здійснення підприємницької діяльності на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15 лютого 2016 року, а іншу рівноцінну роботу відповідно до частини другої статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (далі - Закон) відповідач йому не запропонував. Запис у трудовій книжці від 26 травня 2008 року щодо звільнення останнього на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) є помилковим. Це підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_6 від 10 грудня 2015 року, відповідно до якої замість запису «Звільнено за власним бажанням згідно із статтею 38 КЗпП» необхідно читати «Звільнений згідно із пунктом 5 статті 36 КЗпП (перехід на виборну посаду)».

Таким чином, орган місцевого самоврядування, його посадова особа не виконали вимоги, передбачені частиною другою статті 19 Конституції України, чим порушили його охоронювані законом права, свободи та інтереси.

08 липня 2016 року позивач змінив позовні вимоги, просив стягнути з Сіверської міської ради заборгованість з виплати в період його працевлаштування середньої заробітної плати за період з 12 листопада 2015 року по 11 травня 2015 року, з урахуванням трьох процентів річних станом на 08 липня 2016 році в розмірі 16464,95 грн.

19 липня 2016 року позивач зменшив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати середньої заробітної плати за період з 12 листопада 2015 року по 29 лютого 2016 року, з урахуванням трьох процентів річних станом на 08 липня 2016 року в розмірі 16427,70 грн за вирахуванням податків та обов'язкових платежів.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнився за власним бажанням за день, що передував його призначенню на виборну посаду, тому стаття 33 Закону у вказаному випадку не застосовується. Зазначене підтверджується записом у трудовій книжці від 26 травня 2008 року (а.с.5). Суд не врахував довідки ФОП ОСОБА_6 як належний доказ, оскільки на момент видачі цієї довідки останній припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 10).

Оскільки судом не встановлено порушення прав ОСОБА_4 органом місцевого самоврядування, його посадовою особою відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області залишено без змін.

Апеляційний суд, перевіривши доводи сторін та надавши належну оцінку доказам, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач на час обрання його на посаду секретаря сільської ради не працював у ФОП ОСОБА_6

Апеляційний суд виходив з того, що 26 червня 2008 року позивач звільнився з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а 27 червня 2008 року він обраний на посаду секретаря Сіверської міської ради, 30 червня 2010 року повноваження останнього на посаді секретаря були припинені у зв'язку з обранням на посаду голови Сіверської міської ради, а 11 листопада 2015 року позивач був звільнений у зв'язку із закінченням строку повноважень.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посаду секретаря сільської ради здійснюється шляхом обрання, і лише після обрання на цю посаду працівник звільняється з роботи відповідно до норм трудового законодавства.

17 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4

03 березня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на приписи пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, відповідно до якого днем звільнення вважається останній день роботи. Оскільки відповідно до трудового законодавства України строки прийому на роботу та звільнення визначаються днями, при обранні позивача на виборну посаду, перерви у його «безперервному» стажі роботи не вбачається. Водночас суди не врахували, що право вибору підстави звільнення при обранні на виборну посаду жодним законодавчим актом України не обмежене.

У запереченні на вказану касаційну скаргу відповідач, посилаючись на частину першу статті 33 Закону та положення листа Міністерства соціальної політики України від 16 травня 2014 року №746/13/74-14 зазначив, що згідно із записом від 26 червня 2008 року №33 у трудовій книжці позивача «Звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП» ОСОБА_4 був звільнений з попереднього місця роботи за власним бажанням.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Судами встановлено, що працюючи на посаді менеджера (керуючого) по постачанню, згідно трудового договору від 12 грудня 2007 року № 5, зареєстрованого Артемівським міським центром зайнятості, позивач 26 червня 2008 року звільнився за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України., про що в трудовій книжці зроблено відповідний запис Артемівським міським центром зайнятості.

Зазначену обставину у судовому засіданні не заперечував представник позивача, а також підтвердив свідок ОСОБА_6

27 червня 2008 року ОСОБА_4 був обраний на посаду секретаря Сіверської міської ради.

30 червня 2010 року його повноваження на посаді секретаря припинено у зв'язку з обранням на посаду Сіверського міського голови.

30 червня 2010 року позивача обрано на посаду Сіверського міського голови.

11 листопада 2015 року позивач звільнений зв'язку із закінченням строку повноважень.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_6 припинив підприємницьку діяльність 13 червня 2013 року.

ФОП ОСОБА_6 ОСОБА_4 видана довідка від 10 грудня 2015 року № 33 про те, що в трудовій книжці ОСОБА_4 запис «Звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України» зроблено помилково. Замість цього запису необхідно читати: «Звільнений згідно п.5. ст. 36 КЗпП України (перехід на виборну посаду)».

У суді першої інстанції ФОП ОСОБА_6 пояснював, що видав вказану довідку на прохання позивача вже після того, як він припинив підприємницьку діяльність.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті першої Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Частиною третьою статті 7 вказаного Закону на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 33 Закону депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. Водночас у разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Суд касаційної інстанції виходить з того, що зазначена норма встановлює право працівника, звільненого з роботи внаслідок обрання на виборну посаду у раді, на одержання після закінчення його повноважень за виборною посадою попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві, в установі, організації або надання йому рівноцінної роботи (посади).

Запис від 26 червня 2008 року №33 (а.с.5) у трудовій книжці позивача: «Звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України» свідчить про те, що ОСОБА_4 звільнений з попереднього місця роботи за власним бажанням.

Вирішуючи спір, суди дійшли висновку, що на час обрання на посаду секретаря місцевої ради позивач не працював.

Доводи касаційної скарги про те, що право вибору підстави звільнення при обранні на виборну посаду жодним законодавчим актом України не обмежене, є безпідставними, оскільки на законодавчому рівні врегульовано питання звільнення з роботи працівників у разі обрання їх на виборну посаду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звільнився за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України за день, що передував його призначенню на виборну посаду. У зв'язку з цим його позовні вимоги про застосування частини другої статті 33 Закону та нарахування на його користь відповідних виплат є безпідставними.

Частиною першої статті 60 ЦПК 2004 року встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 400 ЦПК Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З урахуванням установлених обставин у конкретній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що позивач згідно із записом у трудовій книжці був звільнений на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), а тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик