Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 726/707/16-ц

провадження № 61-12155св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів.

Позовна заява мотивована тим, що на досягнення домовленості про укладення договору довічного утримання ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання у борг грошових коштів у сумі 10 550 грн; від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 дол. США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг; від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 дол. США та від 08 липня 2015 року - про отримання меблів вартістю 4 000 дол. США.

Зазначає, що договір довічного утримання між сторонами не укладений.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2016 року (у складі судді Тріски А. І.) позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за період з 2012 року по 2014 рік відповідач отримала від позивача грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн на власні потреби за умови укладення договору довічного утримання, проте у зв`язку з його неукладенням має обов`язок ці кошти повернути відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 979 310 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач без достатньої правової підстави отримала від позивача грошові кошти, які має обов`язок повернути.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру стягнутих коштів, з урахуванням встановленого офіційного курсу валют Національно Банку України, апеляційний суд виходив з того, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів за розписками від 11 січня 2013 року в сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року в сумі 35 000 дол. США та від 08 липня 2015 року в сумі 4 000 дол. США.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, оскільки доводи скарги є необґрунтованими та недоведеними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

17 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що на досягнення домовленості про укладення в майбутньому договору довічного утримання ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання грошових коштів у сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 дол. США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг, від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 дол. США.

Договір довічного утримання сторонами укладений не був.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за борговою розпискою у сумі 928 844 грн та відмовлено у позові у цій частині. В частині відмови у задоволенні інших позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Цим судовим рішенням встановлено, що вищезазначені розписки не засвідчують укладення між сторонами договорів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Установлено, що відповідно до розписки ОСОБА_2 від 11 січня 2013 року отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 550 грн.

09 листопада 2014 року ОСОБА_2 надано розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 35 000 дол. США на здійснення будівництва, оплату комунальних послуг.

Розпискою ОСОБА_2 від 08 липня 2015 року підтверджується про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 4 000 дол. США.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 набула грошові кошти на власні потреби за умови укладення договору довічного утримання, та у зв`язку з неукладенням договору, відповідно до статті 1212 ЦК України, відповідач зобов`язана повернути їх позивачу.

Таким чином, встановлено, що правова підстава набуття та збереження відповідачкою майна від позивачки відсутня, грошові кошти не повернуто.

Апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.

Доводи касаційної скаргищодо наявності у позивачки боргових зобов`язань перед банком не спростовують висновків суду та не мають значення для вирішення цього судового спору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком апеляційного суду щодо оцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило