Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 523/11605/16-ц

провадження № 61-31081св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він є громадянином Сполучених Штатів Америки (далі - США), проте з 2009 року є резидентом України з безстроковим терміном перебування. Зазначає, що під час тимчасового перебування в Україні, 21 березня 2008 року у нього та відповідача ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_3 , яка проживає разом з відповідачем.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, позбавляє можливості зустрічатися з донькою без її присутності та брати участь у її вихованні, позивач, з урахуванням уточнень, просив встановити порядок його побачень з дитиною не менше двох разів на тиждень, в тому числі в п`ятницю і суботу, з ночівлею у нього дома з п`ятниці на суботу та з суботи на неділю, а також спільно з дитиною проводити відпустку протягом шести тижнів на рік.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено час спільних побачень ОСОБА_1 зі своєю дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в першій та третій тиждень кожного місяця суботи з 9-00 години

до 19-00 години та щонеділі з 09-00 години до 17-00 години в присутності матері.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у дитини до батька спостерігається емоційна відчуженість та небажання зустрічатись, викликані минулими образами, а тому буде доцільним визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною в присутності матері. Такий порядок буде відповідати інтересам самої дитини, з метою покращення її психоемоційного стану.

Судом першої інстанції звернуто увагу сторін у справі, що дитині необхідно надати можливість самій обирати режим зустрічей з батьком, а батькам при спілкуванні слід демонструвати поважне відношення один до одного та не допускати спілкування з дитиною в режимі надмірного психоемоційного збудження.

Позивачу також роз`яснено, що за умови покращення ставлення дитини до нього, він має право на звернення до суду з вимогами про зміну раніше встановленого порядку його побачень з дочкою.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2017 року змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду в іншій редакції.

Встановлено час спільних побачень ОСОБА_1 зі своєю дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в першій та третій тиждень кожного місяця суботи з 9-00 години до 19-00 години та щонеділі з 09-00 години до 17-00 години без присутності матері. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не доведено, що зустрічі батька з дитиною не можуть відбуватись без її присутності. Матеріали справи не містять доказів поганого ставлення позивача до дитини, як і доказів того, що дитина має проблеми зі здоров`ям та потребує постійного нагляду та присутності матері.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує, що докази того, що їхня спільна з позивачем дитина хворіє та не може зустрічатися з батьком, оскільки він через свій похилий вік та стан здоров`я не надасть їй належну допомогу, містяться в матеріалах справи, судом першої інстанції цим доказам надана належна оцінка. Крім того, той факт, що позивач не може зустрічатись з дочкою за її відсутності підтвердив і психолог ОСОБА_5 , який був допитаний в суді першої інстанції як свідок. Про те, що вона хоче зустрічатися з батьком, але у присутності матері, зазначала і сама ОСОБА_3 . Таким чином, висновок апеляційного суду про недоведеність необхідності присутності матері під час спілкування позивача з дитиною, є помилковим та спростовується вищенаведеними доказами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року провадження № 61-31081ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 07 травня

2008 року № НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою сторін у справі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 є громадянином США, проте з 2009 року є резидентом України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Неповнолітня ОСОБА_7 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 .

Спір щодо участі батька у спілкуванні з дитиною виник через непорозуміння та не досягнення спільної згоди сторін про порядок та спосіб спілкування позивача з дочкою, що є перешкодою для позивача у вільному спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 141 СК Українивстановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обов`язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов`язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Згідно з частинами другою, третьою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

При вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Таким чином, законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, врахувавши висновок органу опіки та піклування, правильно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів необхідності присутності матері під час спілкування позивача з дитиною у визначені судом дні.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на помилковість висновків апеляційного суду, не заслуговують на увагу, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Апеляційним судом правильно застосовані норми сімейного законодавства та враховано інтереси дитини та батька, який має право безперешкодного спілкування з дочкою. Доказів аморальної поведінки чи негативного поводження позивача з дитиною матеріали справи не містять.

Порушень апеляційним судом норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом касаційної не встановлено.

Доводи касаційної про те, що позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції, разом з тим апеляційним судом рішення змінено, але зазначено про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не впливає на правильність висновків апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до власного тлумачення позивачем характеру спірних правовідносин та не знайшли свого підтвердження.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик