Постанова

Іменем України

22 січня 2018 року

м. Київ

справа № 553/1053/16-ц

провадження № 61-1815 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод»,

третя особа - Ленінський районний сектор державної міграційної служби України у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2016 року у складі суддів: Обідіної О. І., Панченка О. О., Прядкіної О. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_14 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» (далі - ПАТ «Тепловозоремонтний завод») про захист порушеного права та визнання права.

Позовна заява мотивована тим, що вони постійно зареєстровані та фактично проживають у кімнатах гуртожитку, що розташований по АДРЕСА_1 На підставі ордерів вони були вселені у кімнати гуртожитку. Зазначений гуртожиток був включений до статутного капіталу ПАТ «Тепловозоремонтний завод» як товариства, створеного в процесі приватизації. З огляду на положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон), а також того, що вони не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у зазначеному гуртожитку та фактично проживають у ньому, а гуртожиток був включений до статутного капіталу товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), відповідач не має права виселяти, переселяти та відселяти їх без попереднього надання їм іншого житла, призначеного та придатного для постійного проживання у ньому, а вони як мешканці гуртожитку мають право на попереднє одержання житла, придатного для постійного проживання у разі виселення, переселення та відселення.

Разом із тим, з 25 листопада 2015 року відповідач надсилає їм повідомлення та оприлюднив зразок договору найму житлового приміщення, з яких вбачається, що він не визнає за ними право, передбачене частиною першою статті 19 Закону, а також право проживати у гуртожитку до розв'язання житлових проблем, передбачене частиною першою статті 8 зазначеного Закону.

Згідно із пунктами 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 4.1.6, 5.1.1, 7.3.1, 7.5 та 7.6 проекту договору найму житлового приміщення всупереч положенням частини першої статті 8, частини першої статті 19 Закону істотно змінюється їх правовий статус з мешканців, які постійно проживають у гуртожитку, на мешканців, які тимчасово проживають у гуртожитку. У разі відмови від укладення договору адміністрація ПАТ «Тепловозоремонтний завод» залишила за собою право вжити заходів до виселення наймача, членів його сім'ї, які проживають разом із ним, без надання іншого житла. Тобто, з дій відповідача вбачається, що він не визнає їх права на проживання у гуртожитку, право реєстрації за місцем проживання у гуртожитку до розв'язання наших житлових проблем, права на попереднє одержання іншого житла у разі виселення, переселення та відселення.

З урахуванням зазначеного просили визнати їх право як мешканців вказаного гуртожитку, на яких поширюється дія Закону в частині заборони виселення, переселення, відселення без попереднього надання іншого житла, придатного для постійного проживання, та визнати за ними право на подальше проживання в гуртожитку до розв'язання їх житлових питань.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2016 року роз'єднано та виділено у самостійні провадження позовні вимоги кожного з позивачів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано, що на гуртожиток по АДРЕСА_1 що належить ПАТ «Тепловозоремонтний завод», поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також на ОСОБА_4 як мешканця гуртожитку, та членів її сім'ї, поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», щодо заборони виселення, переселення, відселення без попереднього надання іншого житла, придатного для постійного проживання, а також право на подальше проживання у гуртожитку до розв'язання її житлових проблем.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач набув право власності на гуртожиток по пров. АДРЕСА_1 під час приватизації державного майна, яке включено до статутного капіталу товариства, а відтак його положення поширюється на позивача, яка на законних підставах вселилась та проживає в гуртожитку більше п'яти років, не має власного житла, а тому підпадає під гарантії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Тепловозоремонтний завод» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право ОСОБА_4 на проживання у гуртожитку не заперечується, не порушується та не оспорюється відповідачем.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року, ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на правовідносини, які виникли між нею та ПАТ «Тепловозоремонтний завод» поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», оскільки спірний гуртожиток був включений до статутного капіталу товариства. Відповідач не визнає її право, передбачене частиною першою статті 19 зазначеного Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також право проживати у гуртожитку до розв'язання житлових проблем, передбачене частиною першою статті 8 зазначеного Закону, що підтверджується зразком договором найму житлового приміщення, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 20 вересня 1993 року № 174 була проведена приватизація державного майна орендного підприємства «Полтавській тепловозоремонтний завод» шляхом викупу, про що укладено договір купівлі-продажу державного майна від 29 березня 1994 року № 65.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 4 квітня 2002 року визнано право власності на об'єкти соціально-побутового призначення, у тому числі гуртожиток по АДРЕСА_1 за відкритим акціонерним товариством «Тепловозоремонтний завод».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності гуртожиток по пров. АДРЕСА_1 є власністю ПАТ «Тепловозоремонтний завод». Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Тепловозоремонтний завод» є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

Згідно з ордером на жилу площу в гуртожитку від 5 березня 2004 року ОСОБА_15 разом із родиною у кількості двох осіб (син ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1) надано право на зайняття кімнати ОСОБА_17 розміром 12,90 кв. м. ОСОБА_18. зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_1

На підставі частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням статті 4 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про обґрунтованість позовних вимог.

За змістом частин першої та четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки, включені до статутних капіталів, - гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку на правових підставах - проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме: у гуртожитках колишніх державних і комунальних підприємств та організацій, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі масової приватизації та корпоратизації: після включення таких гуртожитків до статутних капіталів зазначених товариств до передачі таких гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 ЖК Української РСР, або на підставі договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 ЦК України на вимогу власника гуртожитку (його представників), за умови, що мешканець гуртожитку або його сім'я були вселені у гуртожиток на підставі спеціального ордера та проживали у гуртожитку за договором найму жилого приміщення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що право ОСОБА_4 на проживання у гуртожитку не заперечується, не порушується та не оспорюється відповідачем, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи ОСОБА_4 про те, що відповідач не визнає її право як мешканця гуртожитку є необґрунтованими, оскільки пропозиція ПАТ «Тепловозоремонтний завод» (власника гуртожитку) укласти договір найму жилого приміщення не свідчить про порушення прав ОСОБА_4 на проживання у гуртожитку, узгоджується із правильним застосуванням норм Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Пропозиція з боку власника гуртожитку укласти договір найму жилого приміщення у гуртожитку відповідає вимогам статті 641 ЦК України, пункту 7 Положення про гуртожитки та не є порушенням прав позивача на проживання у гуртожитку по АДРЕСА_1

При цьому, розбіжності, що виникають між сторонами при укладанні договору, вирішуються в порядку переддоговірних спорів (стаття 649 ЦК України).

Фактів виселення, переселення або відселення позивача ОСОБА_4 з гуртожитку по пров. АДРЕСА_1 матеріали справі не містять.

Доводи ОСОБА_4 про те, що на правовідносини, які виникли між нею та ПАТ «Тепловозоремонтний завод» поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», оскільки спірний гуртожиток був включений до статутного капіталу товариства, спростовуються матеріалами справи, а саме, довідкою ПАТ «Тепловозоремонтний завод» від 17 березня 2016 року № 70-15 та додатками до неї, згідно з якою гуртожиток, що розташований по АДРЕСА_1 знаходиться на балансовому рахунку № 103 «Будинки та споруди соціально-побутової сфери», а не на балансовому рахунку № 40 «Статутний капітал підприємства» і не входить до статутного капіталу ПАТ «Тепловозоремонтний завод».

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта