Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 725/4830/16-ц

провадження № 61-28698св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння за касаційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року у складі судді Піхало Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б.,Височанської Н. К., Литвинюк І. М.

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 04 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Давньою О. І. за реєстровим номер 2249.

Зазначений спадковий договір рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року визнано недійсним.

З метою оформлення права власності на спадкове майно та отримання відповідного свідоцтва, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Давньої О. І., однак у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено, оскільки спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , була відчужена відповідачами, спочатку на підставі договору дарування від 01 серпня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в подальшому ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 21768, що підтверджено витягом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 жовтня 2016 року за № 69574657.

Згідно з витягом 19 листопада 2015 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Погорєловою М. Ю. було посвідчено договір купівлі-продажу № 21768, відповідно до якого власником вищезазначеної квартири є ОСОБА_4 .

Зазначаючи про те, що вона є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , яка у визначеному законом порядку прийняла спадщину, просила визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Шкляр М. М., реєстровий № 32140 та на підставі статті 388 ЦК України витребувати у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 у свою власність.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року позов задоволено частково.

Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що спадковий договір, на підставі якого у відповідача ОСОБА_2 виникло право власності на спірну квартиру й відповідно до якого остання як власник відчужила спірну квартиру на підставі договору дарування ОСОБА_3 , а він в свою чергу ОСОБА_4 , був визнаний недійсним на підставі рішення апеляційного суду, яке набрало законної сили недійсним, тому спірна квартира вибула з володіння спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_1 поза її волею і вона вправі витребовувати її від добросовісного набувача ОСОБА_4 за правилами статті 388 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що договір, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру, а саме спадковий договір був визнаний судом недійсним, права особи, яка вважає себе власником майна, у даному випадку спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_1 не підлягають захисту шляхом задоволення позову як до ОСОБА_3 , так і до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі й відповідно не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 вересня 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про витребування майна та ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення рішення суду першої інстанції без змін і ухвалити рішення у відповідності до норм законодавства.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини того, що позивач ніколи не була власником майна, проте помилково повернув (витребував) спірне майно у власність позивача. Законодавцем не встановлено правових підстав для повернення (витребування) майна у своє володіння особою, яка не була ніколи власником цього майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 вересня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано той факт, що, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Судами не враховано судову практику, яка склалася при вирішенні даної категорії правових спорів, а саме рішення Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі 6-53цс12 та від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15, згідно з якими право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Також суди залишили поза увагою той факт, що ОСОБА_1 ніколи не була власником спірного майна та ніколи ним не володіла.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

04 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_5 відчужив квартиру за АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Давньою О. І. 04 жовтня 2013 року за реєстровим № 2249. В решті позовних вимог відмовлено.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 09 березня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, за умовами якого на випадок своєї смерті належну йому квартиру заповів своїй дочці ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 , позивач у визначений законом строк прийняла спадщину після смерті батька, про що свідчить її заява про прийняття спадщини, яка була нею подана до Першої державної нотаріальної контори 12 травня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте оформити свої спадкові права на вищевказану квартиру позивач позбавлена можливості, оскільки у період попереднього судового провадження, а саме 01 серпня 2015 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування відчужила квартиру своєму сину ОСОБА_3 .

Згідно з договором дарування дарувальник ОСОБА_2 при його укладенні засвідчила факт того, що спірна квартира на час укладення цього договору дарування нікому іншому не продана, не подарована, у спорі і під забороною не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав третіх осіб, як в Україні, так і за її межами немає; самовільно зроблених добудов, перепланувань, перебудов дарувальник не здійснювала (пункт 3 договору дарування).

У подальшому відповідач ОСОБА_3 19 листопада 2015 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужив спірну квартиру ОСОБА_4 .

Зокрема, за умовами пункту 1 даного договору, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 , та складається із однієї житлової кімнати, загальною площею 36,20 кв. м, у тому числі житловою площею - 18,70 кв. м.

При цьому, як убачається зі змісту пункту 2 даного договору, зазначена квартира належить відповідачу ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Шкляр В. М. 01 серпня 2015 року за реєстровим № 32140.

Державну реєстрацію права власності на квартиру в Державному реєстрі прав на нерухоме майно проведено Шкляр В. М. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, право власності зареєстровано 01 серпня 2015 року за № 10642252, розділ №171483773101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 41598608 від 01 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 7 зазначеного договору продавець при укладенні договору стверджував, що відчужувана квартира на момент укладення договору купівлі-продажу нікому іншому не продана, не подарована, у спорі і під забороною не перебуває, як вклад до статутного фонду юридичних осіб не передана, прав щодо неї у третіх осіб, як в Україні, так і за її межами, немає, самовільно зроблених перепланувань, та переобладнання в даній квартирі не здійснювалося.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали з Першотравневого районного суду міста Чернівці.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 травня 2018 року справу № 725/4830/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

16 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 передано судді-доповідачеві Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

Разом з тим, згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Таким чином, прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (частина друга статті 1299 ЦК України), а тому позивач має право на захист своїх порушених прав шляхом подання віндікаційного позову.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164 цс 12, предметом якої був спір за позовом спадкоємця про витребування від добросовісного набувача спадкового нерухомого майна, яке вибуло з володіння спадкодавця.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спадкоємець ОСОБА_5 - ОСОБА_1 вправі витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України, у зв`язку з тим, що спадковий договір, на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на цю квартиру і відповідно до якого вона як власник відчужила спірну квартиру на підставі договору дарування ОСОБА_3 , а він в свою чергу ОСОБА_4 було визнано недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд дійшли правильного висновку про те, що договір, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру, а саме спадковий договір був визнаний судом недійсним, права особи, яка вважає себе власником майна, у даному випадку спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_1 не підлягають захисту шляхом задоволення позову як до ОСОБА_3 , так і до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі й відповідно не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Посилання у касаційних скаргах на те, що ОСОБА_1 ніколи не була власником спірної квартири, є безпідставними, оскільки 09 березня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, за умовами якого на випадок своєї смерті заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_1 , що встановлено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська