Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 200/12859/15-ц

провадження № 61-31362св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Український державний хіміко-технологічний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016 року, ухвалене у складі судді Женеску Е. В., та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Українського державного хіміко-технологічного університету про визнання ставки заробітної плати майстра виробничого навчання, нарахованої відповідачем з 01 червня 1996 року по 06 вересня 2000 року невідповідною цій посаді; визнання неправомірним нарахування заробітної плати для посади майстра виробничого навчання невідповідної нормативним документам; зобов`язання вчинити певні дії та перерахунок.

В обґрунтування позову зазначав, що отримав у відповідача відомості щодо нарахування заробітної плати для оформлення пенсії, з яких дізнався, що з червня 1996 року нарахування його заробітної плати було знижено.

Вказував, що працював на посаді майстра виробничого навчання у відповідача з 25 вересня 1991 року та має згідно Конституції України право на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена законом. Із 01 січня 1993 року його ставка заробітної плати складала 19 780 карбованців. Згідно розрахунку за додатком № 1 постанови Кабінету Міністрів України № 45 від 25 січня

з1993 року зарплата нарахована по 16 тарифному розряду.

Вважав, що нарахована йому з 01 червня 1996 року по 06 вересень 2000 року ставка заробітної плати не відповідає посадовому окладу майстра виробничого навчання, встановленому додатком № 3 наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року в редакції наказу № 7 від 11 січня 1997 року (119-145 грн). При цьому, посадові оклади майстрів виробничого навчання встановлюються на рівні 14-17 тарифних розрядів, що вказано у примітці 10 пункту 12 розділу ІІІ наказу Міністерства освіти України

від 15 квітня 1993 року № 102 з подальшими змінами наказами № 252

від 25 липня 1996 року і № 41 від 17 лютого 1999 року.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати ставку заробітної плати майстра виробничого навчання, нараховану відповідачем з 01 червня 1996 року по 06 вересня 2000 року, такою, що не відповідає встановленій для цієї посади додатком № 3 наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року в редакції наказу № 7

від 11 січня 1997 року; визнати неправомірним нарахування заробітної плати для посади майстра виробничого навчання, яка не відповідає нормативним документам; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і нарахування посадового окладу (ставки заробітної плати) з 01 червня 1996 року

по 06 вересня 2000 року у відповідності з додатком № 3 наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року в редакції наказу № 7 від 11 січня 1997 року для посади майстра виробничого навчання по 16-му тарифному розряду; визнати зниження відповідачем посадового окладу (ставки заробітної плати) з 01 червня 1996 року по 06 вересня 2000 року неправомірним, таким, що порушує пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 року № 565.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив зі встановлених рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 02 березня 2000 року, обставин, зокрема того, що у період з 01 липня

1996 року по 01 березня 2000 року позивач фактично працював у відповідача на посаді навчального майстра.

Суд першої інстанції врахував, що наказом № 7 від 11 січня 1997 року

«Про внесення змін і доповнень до наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року «Про розміри посадових окладів /ставок заробітної плати/ працівників закладів освіти» затверджена нова редакція додатків

№ 1-15 до наказу Міністерства освіти України від 25 липня 1996 року і керівникам установ освіти необхідно було встановити з 01 жовтня 1996 року нові розміри посадових окладів/ставок заробітної плати працівникам закладів освіти. Оклад майстра виробничого навчання в установах освіти 1 і 2 рівня склав 119-145 грн (додаток № 3 до наказу), для 3 і 4 рівня акредитації - 85 грн (додаток № 10 до наказу).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень законодавства при встановленні відповідачем ставки заробітної плати ОСОБА_1 у вказаний ним період, а інші позовні вимоги мають похідний характер, тому вважав позов необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що порушень чинного законодавства при встановленні відповідачем ставки заробітної плати ОСОБА_1 , не встановлено, а відтак відсутні підстави також і для визнання незаконним нарахування заробітної плати; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок і нарахування посадового окладу; визнання неправомірним зниження відповідачем посадового окладу. Апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 25 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 200/12859/15-ц із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 200/12859/15-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм процесуального права, а сам неповідомленням позивача про дату і час розгляду справи та позбавлення права бути присутнім у судовому засіданні.

ОСОБА_1 вказував на порушення апеляційним судом статті 303 ЦПК України 2004 року, а саме не врахування вимог про залучення до участі у справі в якості третіх осіб Міністерство освіти України та Кабінету Міністрів України. При цьому вважав, що апеляційний суд не в повному обсязі вирішив вимоги апеляційної скарги, а саме не розглянув її пункти 2, 3, 4, 6.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій безпідставно звинуватили його в порушенні статті 131 ЦПК України 2004 року.

Також заявник вказує, що судами не допитано в якості спеціаліста працівника кадрової служби Українського державного хіміко-технологічного університету, явку в судове засідання якого не забезпечив відповідач, внаслідок чого суди не надали належної оцінки довідкам про доходи заявника.

Апеляційний суд зазначив у судовому рішенні неправдиві відомості про застосування при визначенні окладу заявника додатків № 3 та № 10 наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року

(в редакцій наказу № 7 від 11 січня 1997 року), оскільки ним оскаржувався розмір заробітної плати з 01 червня 1996 року, а вказані постанови встановлюють розмір окладу з 01 жовтня 1996 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанції посилались на постанову Кабінету Міністрів України № 458

від 02 грудня 1996 року, хоча така постанова Кабінетом Міністрів України не приймалась.

Апеляційним судом в порушення статті 222 ЦПК України 2004 року не направлено йому копію судового рішення, прийнятого за результатом апеляційного перегляду справи.

Відповідачем відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював в Українському державному хіміко-технологічному університеті та 25 вересня 1991 року був переведений із посади молодшого наукового співробітника НДЧ кафедри хімічного машинобудування на посаду майстра виробничого навчання тієї ж кафедри з окладом 315 рублів на місяць.

Заробітна плата позивача, згідно наданих ним документів, в 1996 році складала: січень-квітень - 141,07 грн на місяць, травень - 164,08 грн, червень-липень - 148,74 грн, серпень - 112,48 грн, вересень - 84,20 грн,

жовтень - 42,10 грн, листопад - 100,73 грн, грудень - 105,15 грн.

Із довідки про доходи № 1449 від 19 травня 2015 року суди встановили, що за період з 01 січня 2000 року по 01 липня 2000 року заробітна плата позивача складала 97 грн на місяць.

Зі штатного розпису Українського державного хіміко-технологічного університету, суди встановили, що посада майстра виробничого навчання кафедри хімічного машинобудування належить до учбово-допоміжного персоналу.

Позивач звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Українського державного хіміко-технологічного університету про стягнення заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати, відшкодування моральної шкоди (справа № 2-557/2000). Із матеріалів вказаної справи суди встановили, що позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що з 01 липня 1996 року відповідач встановив оклад майстра виробничого навчання в розмірі 84 грн, що не відповідає посадовому окладу визначеному наказом Міністерства освіти України від 25 липня 1996 року № 252 та № 7 від 11 січня 1997 року, згідно з якими оклад мав бути встановлений в розмірі 119-145 грн без врахування 15 процентів за категорію вищого навчального закладу.

У справі № 2-557/2000 позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату, невиплачену за період з 01 липня 1996 року по 01 березня 2000 року, компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2000 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського обласного суду

від 17 квітня 2000 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Також суди встановили, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2000 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 27 листопада 2000 року та ухвалою Верховного Суду України від 20 серпня 2001 року, залишена без задоволення заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у справі № 2-557/2000 за нововиявленими обставинами.

Зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 02 березня 2000 року суди встановили, що в період з 01 липня 1996 року по 01 березня 2000 року позивач фактично працював у відповідача на посаді навчального майстра, про що свідчать посадові обов`язки, які він фактично виконував.

В додатку № 1 до постанови КМУ від 29 травня 1996 року № 565 в редакції постанови КМУ від 02 грудня 1996 року № 1458, визначено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів бюджетних установ і організацій в розділі І наводиться перелік посад професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації, серед яких відсутня посада майстра виробничого навчання.

Судами встановлено, що наказом № 7 від 11 січня 1997 року «Про внесення змін і доповнень до наказу Міністерства освіти України № 252 від 25 липня 1996 року «Про розміри посадових окладів /ставок заробітної плати/ працівників закладів освіти» затверджена нова редакція додатків № 1-15 до наказу Міністерства освіти України від 25 липня 1996 року і керівникам установ освіти необхідно було встановити з 01 жовтня 1996 року нові розміри посадових окладів/ставок заробітної плати працівникам закладів освіти. Оклад майстра виробничого навчання в установах освіти 1 і 2 рівня склав

119-145 грн (додаток № 3 до наказу), для 3 і 4 рівня акредитації - 85 грн (додаток № 10 до наказу).

З особової справи позивача суди встановили, що з 01 червня 1996 року по 01 липня 1996 року та з 01 березня 2000 року по 06 вересня 2000 року

ОСОБА_1 працював на тій же посаді, що й у період, який досліджувався судами при розгляді справи № 2-557/2000. Його функціональні обов`язки не змінювалися, ніяких змін умов праці позивача за цей час не відбувалось.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Статтею 10 ЦПК України 2004 року визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених

статтею 61 цього Кодексу (частина перша статті 60 ЦПК України).

Статтею 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2000 року у справі №2-557/2000 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Українського державного хіміко-технологічного університету про стягнення заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати, відшкодування моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що обставини, встановлені вказаним судовим рішенням за участі тих самих сторін, не доказуються при розгляді справи № 200/12859/15-ц.

Встановивши відсутність порушень чинного законодавства при встановленні відповідачем ставки заробітної плати ОСОБА_1 у вказаний ним період, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неповідомлення апеляційним судом заявника про дату і час розгляду справи та позбавлення його права бути присутнім в судовому засіданні є безпідставними.

Апеляційний суд неодноразово направляв на адресу ОСОБА_1 , зазначену в апеляційній скарзі, судові повідомлення про час та місце апеляційного розгляду.

При цьому у справі відсутні матеріали, які б підтверджували, що після подання апеляційної скарги у серпні 2016 року, протягом дев`яти місяців, до 23 травня 2107 року ОСОБА_1 мав об`єктивні перешкоди, які б перешкоджали йому дізнатись про стан відомого судового провадження.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом статті 303 ЦПК України 2004 року стосовно не розгляду вимог № 2, 3, 4, 6 апеляційної скарги відхилені касаційним судом, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України 2004 року визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 просив, зокрема, скасувати ухвалу суду Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2016 року про відмову у залученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (пункт 2 апеляційної скарги), залучити у якості третіх осіб Міністерство освіти України, Кабінет Міністрів України та Президента України (пункти 3, 4 апеляційної скарги).

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з відсутності підстав для залучення до участі у справі на стадії апеляційного перегляду третіх осіб, оскільки згідно з положеннями ЦПК України, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначення суб`єктного складу у справі належить до компетенції суду першої інстанції.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 35 ЦПК України 2004 року).

За таких обставин є безпідставними посилання заявника на те, що незалучення судом апеляційної інстанцій до участі у справі третіх осіб свідчить про незаконність ухваленого судового рішення.

Апеляційний суд переглядаючи справу не вбачав підстав для постановлення окремої ухвали відносно судді Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська, про що просив заявник у пункті 6 своєї апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги про зазначення в оскаржених судових рішеннях неправдивих відомостей про застосування при визначенні окладу заявника додатків № 3 та № 10 наказу Міністерства освіти України № 252

від 25 липня 1996 року (в редакцій наказу № 7 від 11 січня 1997 року) є безпідставними, оскільки правильність застосованої ставки заробітної плати ОСОБА_1 на підставі вказаних постанов з 01 липня 1996 року встановлена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2000 року у справі № 2-557/2000, яке набрало законної сили. При цьому, з особової справи ОСОБА_1 суди встановили, що 01 вересня 1996 року по 01 липня 1996 року та з 01 березня 2000 року по 06 вересня 2000 року позивач працював на тій же посаді, що й у період, який досліджувався судом при розгляді справи № 2-557/2000, його функціональні обов`язки не змінювалися.

Судами попередніх інстанцій враховано, що позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства при застосуванні ставки заробітної плати за період з 01 червня 1996 року.

Аргументи заявника про помилкове посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України № 458 від 02 грудня 1996 року не вказують на підстави для скасування судових рішень, оскільки зазначаючи реквізити вказаної постанови суди, допустили технічну описку в її номері, вказавши його помилково як № 458, замість правильного № 1458, що на законність оскаржених судових рішень не впливає та може бути усунуто шляхом виправлення описки.

Посилання заявника на порушення статті 222 ЦПК України 2004 року щодо не направлення йому апеляційним судом копії судового рішення не впливають на правильність вирішення справи по суті. При цьому, відкриваючи касаційне провадження, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є . В. Синельников С. Ф. Хопта