Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2019 року у справі №755/8193/16-ц

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 755/8193/16-ц

провадження № 61-25860св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Європейський газовий банк»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді

Яровенко Н. О. від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду

м. Києва у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р.,

Пікуль А. А., від 19 квітня 2017 року;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - ПрАТ «Європейський газовий банк») про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, посилаючись на те, що 01 червня 2007 року між ним та ПАТ «Європейський газовий банк» було укладено кредитний договір № 28-010607, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 37 500 доларів США.

Свої вимоги позивач обґрунтовує необхідністю визнання недійсними пунктів 3.1, 8.2, 3.5 кредитного договору від 01 червня 2007 року

№ 28-010607 в редакції внесених до нього змін договорами про внесення змін від 29 квітня 2011 року та від 23 травня 2012 року, оскільки договорами про внесення змін до основного кредитного договору було внесено зміни до неіснуючих пунктів договору, що суперечить вимогам Закону України

«Про захист прав споживачів». Також зазначає, що в результаті внесених змін було встановлено підвищення процентної ставки за користування кредитом у два рази, з 17 % річних до 34 % річних, що вважає несправедливим. Враховуючи наведене просить визнати вказані вище пункти договору від 01 червня 2007 року № 28-010607 недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що хоча позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані й доведені позивачем, однак строк позовної давності за такими вимогамисплив 29 квітня 2014 року та

23 травня 2015 року відповідно, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 18 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку на звернення до суду. Клопотання про поновлення строку позивачем заявлено не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 19 квітня 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення від 10 жовтня 2016 року, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що такі висновки відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права. При цьому апеляційний суд зазначає, що договори від 29 квітня

2011 року та від 23 травня 2012 року про внесення змін до кредитного договору від 01 червня 2007 року № 28-010607, копії яких містяться в матеріалах справи, підписані ОСОБА_1 , тому саме з моменту підписання вказаних договорів і слід відраховувати початок перебігу строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків судів обставинам справи, просив скасувати зазначені судові рішення, поновити строк позовної давності й ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПрАТ «Європейський газовий банк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року, в якому товариство, вважаючи постановлені у справі судові рішення законними й обґрунтованими, просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності та у зв`язку з неподанням клопотання про поновлення такого строку, вважаючи початком перебігу строку позовної давності момент внесення відповідних змін до договорів, тобто 29 квітня 2011 року та 23 травня 2012 року, тоді як у даному випадку такий строк слід відраховувати з часу, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, тобто з моменту звернення ПрАТ «Європейський газовий банк» з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором із посиланням на неіснуючі пункти договору, що відбулось у 2014 році. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що встановивши факт порушення банком положень статті 18 Закону України

«Про захист прав споживачів» й відмовивши в позові суди порушили принцип справедливості, добросовісності та розумності, на яких базуються загальні засади цивільного законодавства.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ПрАТ «Європейський газовий банк» зазначає, що вимоги касаційної скарги є суб`єктивними, безпідставними та необґрунтованими. Посилаючись на висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 16 листопада 2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи 6-2469цс16, ПрАТ «Європейський газовий банк» вказує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, ОСОБА_1 повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу

№ 755/8193/16-ц з Дніпровського районного суду м. Києва.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 травня 2018 року справу № 755/8193/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу № 755/8193/16-ц призначено

судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

01 липня 2016 року ПрАТ «Європейський газовий банк» звернулось до суду із заявою про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 32).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня

1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Як вбачається з матеріалів справи, договори від 29 квітня 2011 року та від 23 травня 2012 року про внесення змін до кредитного договору

від 01 червня 2007 року № 28-010607 містять підпис ОСОБА_1 Саме з моменту підписання зазначених договорів слід вважати, що позивач був ознайомлений з їх змістом.

Отже, правильно визначившись із початком перебігу строку позовної давності за позовом ОСОБА_1 з 29 квітня 2011 року та з 23 травня 2012 року відповідно й встановивши, що останній звернувся до суду лише 18 травня 2016 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що строки позовної давності ним не пропущені, колегія суддів відкидає як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на положеннях норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої й апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, й зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а касаційна скарга не містить аргументів, які б спростовували висновки судів. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:В. М. Коротун М. Є. Червинська