Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 668/14884/15-ц

провадження № 61-46760св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_4 ,

третя особа: відділ державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Вейтас І. В., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та визнання іпотечного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що 27 грудня 2006 року між позивачами та ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Покупець ОСОБА_4 повністю не розрахувався із позивачами за придбане нерухоме майно, своє право власності на придбану квартиру в установленому порядку не зареєстрував, а тому право власності на це майно не набув.

Проте, 27 грудня 2006 року ОСОБА_4 в якості забезпечення своїх кредитних зобов`язань перед акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», за нотаріально посвідченим договором передав спірну квартиру в іпотеку банку.

Згідно пункту 15 іпотечного договору, предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. за реєстровим № 4018, Витяг з державного реєстру правочинів № 3411859 від 27 грудня 2006 року, номер правочину 1844297, право власності зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстраційним номером 17275415.

Але, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками спірної квартири є позивачі на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 жовтня 2006 року Фондом комунального майна міста Херсона згідно з розпорядженням № 19982-ж від 11 жовтня 2006 року і саме їх право власності на квартиру зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстраційним номером 17275415.

04 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. вчинений виконавчий напис щодо звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами.

Позивачі вказали, що спірна квартира, яка передана в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк», не є власністю іпотекодавця і не могла бути ним відчужена, оскільки іпотекодавець не розрахувався за квартиру в повному обсязі та не здійснив обов`язкову державну реєстрацію прав на квартиру до теперішнього часу, з приводу чого позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд: визнати недійсним іпотечний договір, укладений між акціонерним комерційним банком інноваційним «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_4 , посвідчений 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М., та зареєстрований в реєстрі за № 4021;

визнати виконавчий напис від 04 березня 2013 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В., зареєстрований в реєстрі за № 456, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23 травня 2018 року залучено у даній справі співвідповідачем - ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між акціонерним комерційним банком інноваційним «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , який посвідчений 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М., та зареєстрований в реєстрі за № 4021.

Визнано виконавчий напис від 04 березня 2013 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В., зареєстрований в реєстрі за № 456, таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за договором купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року до ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру не перейшло, оскільки не відбулася державна реєстрація цих прав, а тому іпотекодавець не міг передати в іпотеку майно, яке йому не належало. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та звернув стягнення на спірну квартиру в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , однак не перевірив, що останній не є її власником. Тому суд прийшов до висновку що спірний іпотечний договір є недійсним у відповідності до положень частини першої статті 216 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), а спірний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню.

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 травня 2018 року скасовано та прийнято у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 334 та частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції станом на дату укладання договору купівлі-продажу 27 грудня 2006 року) перехід права власності на нерухоме майно, за часом укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 27 грудня 2006 року, визначався саме нотаріальним посвідченням та моментом державної реєстрації договору, які вчинялися нотаріусами під час укладення правочинів. Оскільки договір купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року відповідає вимогам закону щодо його укладення та посвідчення, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що за договором купівлі-продажу від 27 грудня 2006 року не відбувся перехід права власності на квартиру до покупця ОСОБА_4 .

Щодо вимоги позивачів про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд зазначив, що посилання позивачів про порушення їх прав, як власників майна, спірним договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_4 та банком та вчиненням виконавчого напису нотаріусом від 04 березня 2013 року є неприйнятними з огляду на правомірність (чинність) відчуження ними квартири на користь ОСОБА_4 , а також за відсутності належних та допустимих доказів щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати постанову апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року, та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 травня 2018 року.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив пропущений банком без поважної причини строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки до апеляційної скарги банком не було додано ніяких доказів, підтверджуючих поважність пропуску строку на оскарження.

Посилаючись на статтю 88 Закону України «Про нотаріат» заявник зазначає, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, оскільки з моменту виникнення у банку права вимоги - 27 квітня 2009 року до 04 березня 2013 року минуло більше ніж три роки. Крім того приватний нотаріус перед вчиненням виконавчого напису не отримав з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про власнику наданої в іпотеку спірної квартири. Крім того, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, нотаріусом не було внесено у Реєстр інформації про зміну власника квартири, то договір іпотеки був укладений відповідачами безпідставно, так як фактично державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на квартиру, відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України, не відбулася. Апеляційний суд не надав даним обставинам належної правової оцінки, внаслідок чого безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 листопада 2018 року визначено суддю - доповідача Пророка В. В.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 670/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. та на підставі подання судді від 06 червня 2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Херсонського міського суду Херсонської області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 грудня 2006 року між позивачами та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. і зареєстрований в реєстрі № 4018 (а.с. 202).

27 грудня 2006 року ОСОБА_4 в якості забезпечення своїх кредитних зобов`язань перед акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» за нотаріально посвідченим договором передав придбану ним спірну квартиру в іпотеку банку. Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. і зареєстрований в реєстрі № 4020 (а.с. 104-106).

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком В. Г. 08 грудня 2011 року за реєстровим № 2949, 2950, а також акту прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 02 березня 2012 року - до ПАТ «Дельта Банк» перейшли права первісного кредитора акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та АТ «Дельта Банк» набуло статусу нового кредитора.

04 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно в рахунок погашення ОСОБА_4 перед акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11104945000 від 27 грудня 2006 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не забороняються законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України (в редакції станом на 27 грудня 2006 року) встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції станом на 27 грудня 2006 року), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

За положеннями частини другої статті 209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно пункту 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5, в редакції станом на 27 грудня 2006 року, саме нотаріусами посвідчувалися правочини (договори, заповіти, довіреності та інші).

Наведені норми матеріального права свідчать, що перехід права власності на нерухоме майно, за часом укладення договору купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2006 року, визначався саме нотаріальним посвідченням та моментом державної реєстрації договору, які вчинялися нотаріусами під час укладення правочинів.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки підлягають виконанню.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Воєводіною Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 4018.

Виходячи з вищезазначеного, договір купівлі-продажу спірної квартири відповідає вимогам закону щодо його укладення та посвідчення, тому висновки суду першої інстанції що за даним договором купівлі-продажу не відбувся перехід права власності на квартиру до покупця ОСОБА_4 , оскільки останній не зареєстрував своє право на спірну квартиру є неправильними та необґрунтованими.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Херсонської області 21 березня 2016 року у справі № 668/8761/15-ц апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 29 жовтня 2015 року про визнання недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діють від свого імені та як законні представники неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , посвідчений 27 грудня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н. М. і зареєстрований в реєстрі за № 4018 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Виходячи з вищезазначеного, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений у 2006 році з дотримання обов`язкових вимог чинного на момент укладення договору законодавства. Укладений договір купівлі-продажу спірної квартири не визнаний недійсним, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору іпотеки від 27 грудня 2006 року, укладений між відповідачами.

Доводи касаційної скарги про те, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, нотаріусом не було внесено у Реєстр інформації про зміну власника квартири, тому договір іпотеки був укладений відповідачами безпідставно, так як фактично державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на квартиру не відбулася, є необґрунтованими, оскільки не гуртуються на нормах цивільного законодавства в редакції на час укладення спірних правочинів.

Доводи касаційної скарги про те, що виконавчий напис нотаріусу вчинений з порушенням законодавства, та є таким, що порушує права позивачів не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою цієї статті визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Оскільки позивачі не є власниками квартири, та не є сторонами в договірних зобов`язань за спірним договором іпотеки, виконавчий напис стосується прав та обов`язків відповідача ОСОБА_4 , як власника квартири, а також у зв`язку з тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів про порушення їх прав оскаржуваним виконавчим написом нотаріуса, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів. Крім того вимога позивачів про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню є похідними вимогами від визнання недійсним спірний іпотечний договір, тому задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки вирішуючи питання про поновлення строку, апеляційний суд дав оцінку всім аргументам та доводам заявника апеляційної скарги щодо пропуску строку на апеляційне оскарження про, що зазначив у своїй ухвалі від 31 серпня 2018 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко