Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 668/10701/15-ц

провадження № 61-19960св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - прокурор міста Херсон, в інтересах держави, в особі Херсонської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю

«ДК-Сервісбуд», товариство з обмеженою відповідальністю «ВИСКОНС М», приватне акціонерне товариство «ХЕРСОНЛІФТ»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської міської ради на рішення Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Майдан С. І., від 06 травня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,

від 03 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

31 серпня 2015 року прокурор м. Херсон в інтересах держави, в особі Херсонської міської ради (далі - ХМР), звернувся з позовом до

ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року по справі № 7/69-ПН-08 визнано право власності закритого акціонерного товариства «Херсонліфт» (далі -

ЗАТ «Херсонліфт») на нежитлове приміщення площею 15, 4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

21 лютого 2008 року ЗАТ «Херсонліфт» (продавець) уклало договір купівлі-продажу з приватним підприємством «Інсайт Плюс» (покупець), відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність зазначені нежитлове приміщення. Продаж здійснено за 14 970 грн.

В подальшому зазначене нерухоме майно неодноразово відчужувалося та

23 лютого 2015 року ОСОБА_2 , як власник спірного майна, подарувала його ОСОБА_1 та остання зареєструвала за собою право власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2009 року позовну заяву ЗAT «Херсонліфт» залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що майно, належне Херсонській міській раді, вибуло з її володіння не з волі власника, прокурор на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Херсонської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 15, 4 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор звернувся до суду із пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності. Херсонській міській раді і прокуратурі було відомо про неодноразове відчуження спірного нерухомого майна. В матеріалах справи відсутні відомості стосовно того, що позивачем здійснювалися необхідні дії для відновлення порушеного права Херсонської міської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Херсонської міської ради залишено без задоволення,

а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня

2019 року без змін.

Приймаючи постанову від 03 жовтня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що при ухваленні рішення місцевим судом було додержано норми матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Херсонська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, при цьому ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Херсонської міської ради на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 668/10701/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Херсонської міської ради мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Заявник вважає, що застосування строків позовної давності у правовідносинах, що склались є неправомірним, оскільки в даному випадку наявне триваюче порушення права власності територіальної громади

м. Херсон, в особі Херсонської міської ради, яке виражається у неможливості використовувати для задоволення суспільних потреб своє майно, а саме нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Наголошує на тому, що початок перебігу позовної давності в спірних правовідносинах повинен обраховуватися із 23 лютого 2015 року, тобто з часу набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Вважає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року по справі № 916/2129/15 від 21 червня 2017 року по справі № 904/9152/16, від 12 липня 2017 року по справі № 904/11083/16 та від 02 серпня 2017 по справі № 904/11398/16.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий її представником - адвокатом Тимофеєвим Д. В., на касаційну скаргу Херсонської міської ради, в якому представник відповідача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року у справі № 7/69-ПН-08 позов ЗAT «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , під. 1, площею 15, 4 кв. м; АДРЕСА_2 , під. 1, площею 32, 3 кв. м; АДРЕСА_3 , під. 2, площею

29, 5 кв. м; м . АДРЕСА_5 , під. 1, площею 31, 5 кв. м;

АДРЕСА_6 , під. З, площею 16, 6 кв. м;

АДРЕСА_7 , під. З, площею 48, 3 кв. м; АДРЕСА_8 ,

під. 1, площею 34, 7 кв. м; АДРЕСА_9 , під. 1, площею

16, 5 кв. м; АДРЕСА_10 , площею 17,8 кв. м;

АДРЕСА_11 , площею 50, 7 кв. м;

АДРЕСА_12 б, площею 27,1 кв. м; АДРЕСА_13 , площею 32,2 кв. м; АДРЕСА_8 , площею 18, 1 кв.м;

АДРЕСА_14 , під. 1, площею 15, 2 кв. м задоволено. Зобов`язано Херсонське державне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна.

21 лютого 2008 року ЗАТ «Херсонліфт» (продавець) уклало договір купівлі-продажу з ПП «Інсайт Плюс» (покупець), відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність нежитлове приміщення 1 (першого) поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

27 лютого 2008 року ПП «Інсайт Плюс» (продавець) уклало договір купівлі-продажу з ТОВ «ДК-Сервісбуд» (покупець), відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність нежитлове приміщення 1 (першого) поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване в АДРЕСА_1 .

13 березня 2008 року ТОВ «ДК-Сервісбуд» (продавець) уклало договір купівлі-продажу з ТОВ «Висконс М» (покупець), відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність нежитлове приміщення 1 (першого) поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване в АДРЕСА_1 .

18 березня 2008 року ТОВ «Висконс М» уклало договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність нежитлове приміщення 1 (першого) поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване в АДРЕСА_1 .

23 лютого 2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення 1 (першого) поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване в АДРЕСА_1 і того ж дня остання провела державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Постановою Вищого Господарського суду України від 21 липня 2009 року касаційну скаргу Херсонської міської ради, як особи, чиї права порушено, у справі № 7/69-ПН-08 за позовом ЗАТ «Херсонліфт» до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2009 року позовну заяву ЗAT «Херсонліфт» до Херсонської міської ради, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на нежитлові приміщення залишено без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Херсонської міської ради не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду України

від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц

(провадження № 14-179цс18).

Встановивши, що спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 15, 4 кв. м, розташоване в

АДРЕСА_1 , вибуло з комунальної власності на підставі рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року у справі № 7/69-ПН-08, скасованого постановою Вищого Господарського суду України від 21 липня 2009 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника (територіальної громади

м. Херсон) поза його волею.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада

2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 05 жовтня 2016 року у

справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі

№ 367/2022/15-ц.

Разом із тим, до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції, представником відповідача ОСОБА_1 , - адвокатом Тимофеєвим Д. В. заявлено про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

При цьому у вказаній постанові від 26 листопада 2019 року у справі

№ 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Постанова Верховного Суду в справі № 666/5363/15-ц, на яку посилалась Херсонська міська рада, прийнята 06 листопада 2019 року, тобто до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, в якій сформульовано висновок щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами про витребування майна.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про витребування майна, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку тому, що оскільки порушення прав Херсонської міської ради було предметом судового розгляду в справі № 7/69-ПН-08, то позивачу не пізніше 2009 року було відомо про порушення прав територіальної громади, а до суду із розглядуваним позовом прокурор звернувся лише 31 серпня 2015 року.

Доказів вжиття необхідних дій для відновлення порушеного права Херсонської міської ради після ухвалення постанови Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року в справі № 7/69-ПН-08 судам не надано.

Саме по собі твердження міської ради про отримання від бюро технічної інвентаризації у 2009 році інформації щодо вилучення прокурором інвентаризаційної справи на спірне приміщення, не свідчить про неможливість довідатись про порушення своїх прав та вчинити дії на їх захист.

З`ясувавши у 2009 році місцезнаходження інвентаризаційної справи міська рада не мала перешкод для звернення до прокурора задля отримання необхідної інформації чи ознайомлення із такою справою.

Крім того суди обґрунтовано врахували, що матеріали інвентаризаційної справи на спірне майно були вилучені прокурором в бюро технічної інвентаризації 18 травня 2009 року, а повернуті згідно листа від 12 червня 2012 року.

Згідно встановлених судами обставин на момент вилучення інвентаризаційної справи прокурором у травні 2009 року спірне приміщення було відчужене чотири рази.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, зокрема забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії).

Доводи касаційної скарги, загалом аналогічні доводам викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права та висновки судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня

2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 жовтня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта