Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 554/5192/16-ц

провадження № 61-958св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бахуринська Олена Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гайтотою Іриною Миколаївною, на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року в складі судді Січиокно Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Бахуринська О. О., про визнання порушеного права позивача, визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності.

Позовна заява, мотивована тим, що 07 вересня 2007 року між позивачкою та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № PLKPGA 00000210, за умовами якого банк зобов`язався надати позивачці кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або їх перерахування на поточний рахунок на ремонт будинку у розмірі 21 000, 00 доларів США та 3 262, 00 доларів США на сплату страхових внесків у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору.

Окрім встановленої договором сплати відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, умовами договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди на надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту, щомісяця, в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.

07 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між позивачкою та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки, згідно якого предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме квртира АДРЕСА_1 .

Крім того, між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір поруки без дати, відповідно до умов якого поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Неналежне виконання умов кредитного договору стало підставою для звернення банку в березні 2015 року з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

30 квітня 2015 року позивачка звернулася за юридичною допомогою до фахівців у галузі права та дізналася, що про порушення чинного законодавства при укладенні кредитного договору, а саме при укладенні спірного договору банком не дотримано вимог закону, не надано їй, як споживачу, усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредити, банк не склав обов`язкового додатку у виді графіку погашення кредиту. Умовами договору передбачені обов`язкові платежі за послуги, які вона не отримувала, а умови договору свідчать про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду їй, як споживачу фінансових послуг, та є несправедливими.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнень, позивач просила суд:

визнати порушеним право споживача фінансових послуг на проведення банком переддоговірної роботи в письмовій формі, право споживача на інформацію про істотні умови договору, право споживача на інформацію про ціну договору;

визнати недійсним кредитний договір № PLKPGA 00000210 від 07 вересня 2007 року, укладений між позивачкою та банком;

застосувати наслідки недійсності кредитного договору № PLKPGA 00000210, визнавши недійсним договір іпотеки від 07 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк», посвідчений 07 вересня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Бахуринською О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1424;

визнати недійсним договір поруки (без дати укладення), укладений між позивачкою та банком.

Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 19 вересня 2016 року було змінено процесуальний статус ОСОБА_2 з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору та залучено її в якості співвідповідача по справі.

Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 19 вересня 2016 року залучено до участі у розгляді даної справи Бахуринську О. О. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Октябрського районного суду місто Полтави від 07 листопада 2016 року вжито заходів забезпечення позову у видінакладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , вжиті на підставі ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 07 листопада 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 3.11 кредитного договору, відповідно до якого передбачена сплата винагороди за надання фінансового інструменту визначена в процентах від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту, та пункт 6.2, згідно з яким передбачена винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно даного договору є такими умовами, що суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є змінною величиною. Несправедливими є положення кредитного договору, які містять умови в пункті 7.1 щодо сплати винагороди за надання фінасового інструменту, що є підставою для визнання такого положення недійсним. Однак суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду в частині вимог про визнання несправедливими та недійсними умов пункту 7.1 кредитного договору, щодо сплати позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту, встановивши при цьому несправедливість вказаних умов відповідно до положень частин 1, 2, 4 та 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», одночасно залишивши без задоволення інші позовні вимоги у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки позивач під час укладення спірного договору була ознайомлена з його умовами щодо суми та валюти кредиту, проти них не заперечував, що підтверджується її особистим підписом.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. залишено без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що умови договору, які містять вимогу про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є несправедливі, однак суд вірно відмовив в задоволенні цих позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності, оскільки саме з дати укладення спірного договору у вересні 2007 року позивачу було достовірно відомо про його умови, права та обов`язки сторін, з якими позичальник погодився, про що свідчить його підпис, а відтак і строки позовної давності необхідно обраховувати з часу укладання договору, а не з моменту звернення позичальника до фахівців в галузі права, які роз`яснили останньому про порушення його прав як споживача фінансових послуг.

Крім того, апеляційний суд звернув свою увагу на положення статті 217 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, заявляючи вимоги про недійсність окремих пунктів кредитного договору в частині їх невідповідності положенням Закону України «Про захист прав споживача», позичальником безпідставно заявлено вимоги про визнання всього кредитного договору недійсним, а також договорів, якими забезпечено виконання останнього.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайтота І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, не повним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим прийшли до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Зокрема заявник вказує на те, що після звернення банку в березні 2015 року до суду з позовом про стягнення з неї кредитної заборгованості, в травні 2015 року була вимушена як відповідач звернутись до фахівців в галузі права, які повідомили, що умови кредитного договору порушують, як норми чинного законодавства, так і її права та інтереси, як споживача фінансових послуг, відтак строки позовної давності необхідно обраховувати саме з цієї дати, а не з часу укладання самого кредитного договору. Тому дізнавшись в травні 2015 року про порушення своїх прав та звернувшись з позовом до суду в липні 2016 року, ОСОБА_1 фактично не пропустила строк позовної давності.

Судами неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, оскільки при укладенні спірного договору банком не дотримано вимог закону, не надано їй, як споживачу, усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування, зокрема щодо вартості сукупної вартості кредиту, відсоткової ставки, а також незаконно включено в кредитний договір вимоги, які є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та збільшено відсоткову ставку по кредиту.

Заявник зазначає, що висновки суду про порушення прав позивача умовами пункту 7.1 кредитного договору щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пунктом 6.2 даного договору, так як вони не відповідають частині п`ятій статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є правильними та обґрунтованими. Однак, відмовляючи у задоволенні позову, у зв`язку з пропуском звернення до суду, суди позбавили можливості позивача, відстояти своє порушене право, та зменшити в подальшому розмір заборгованості, на суму, яку банк неправомірно включив в умови договору.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2019 року визначено суддю - доповідача Пророка В. В.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 670/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. та на підставі подання судді від 06 червня 2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої Гайтотою І. М. , на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 07 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку чи/або перерахування на рахунок зазначений у пункті 7.1 цього договору на ремонт будинку у розмірі 21000, 00 доларів США та 3262, 00 доларів США на сплату страхових внесків у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 відсотки на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 відсотків від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору.

Також умовами договору визначено порядок погашення заборгованості, який здійснюється в наступному порядку: щомісячний платіж у сумі 333,58 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів (пункт 7.1 договору).

07 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між позивачкою та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки, згідно якого предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме квртира АДРЕСА_1 .

Крім того, між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір поруки без дати, відповідно до умов якого поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Неналежне виконання умов кредитного договору стало підставою для звернення банку в березні 2015 року з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила визнати порушеним право споживача фінансових послуг на проведення банком переддоговірної роботи в письмовій формі та право споживача на інформацію про істотні умови договору, право споживача на інформацію про ціну договору, визнати недійсним спірний кредитний договір та застосувати наслідки недійсності кредитного договору, визнавши недійсним договір іпотеки та договір поруки, посилаючись на те, що під час укладання договору, банк не надав їй об`єктивної, повної та достовірної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, в умовах кредитного договору та приховав фактичне значення реальної процентної ставки, а також що пункти спірного договору є несправедливими та такими, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Як встановлено судами, та вбачається з кредитного договору, договір містить положення про сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору (пункт 7.1 договору). Дані положення призводять до зміни у витратах позичальника, а тому є несправедливими та незаконними.

Однак, у відзиві банк заявив про застосування до вимог позивача позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками, якими погодився апеляційний суд, встановив, що позивач при зверненні до суду із позовом такий строк пропустили, оскільки вона не довели суду, що вона не знали і не могли знати про порушення її прав, оскільки вона є стороною кредитного договору, які містять оспорювані умови про сплату винагороди за надання фінансового інструменту, а тому перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами до кредитного договору - почався 07 вересня 2017 року, тоді як з позовом позивач звернулась - у липні 2016 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги, що позивач дізналася про порушення своїх прав лише в квітні 2016 року, після того як вона звернулась до фахівців в галузі права, які роз`яснили їй про порушення її прав як споживача фінансових послуг, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона не була позбавлена такого права звернутися за консультацією раніше. Тому наведена позивачкою підстава для поновлення строку позовної давності не може бути визнано поважною.

Посилання позивачки на те, що під час укладення спірного кредитного договору їй не надано усю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування є безпідставні, оскільки спірні правочини укладені у письмовій формі, містять положення щодо розміру кредиту, дату його видачі, розмір річної відсоткової ставки, право дострокового повернення кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що спірний договір кредиту був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов цього договору та в подальшому виконувала його умови. Протягом дії кредитного договору позивачка не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Тому суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гайтотою Іриною Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко