Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 523/18869/15-ц

провадження № 61-13214св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Одеська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 червня 2018 року в складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача із нежитлового приміщення першого поверху площею 25,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 приміщення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що зазначене нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 25,6 кв.м, є комунальною власністю територіальної громади в особі Одеської міської ради, представництво по управлінню яким здійснює позивач. 05 серпня 2013 року вказане нежитлове приміщення на підставі договору оренди передане у платне тимчасове користування ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_1 без достатніх правових підстав зайняв вказане нежитлове приміщення, використовує його в своїх інтересах.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 20 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено факт існування майна, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, оскільки спірний об`єкт знищено. Сам по собі факт документального підтвердження належності територіальній громаді нежитлового приміщення не спростовує факт відсутності такого майна та побудову іншого нежитлового приміщення - гаражу. ОСОБА_1 здійснив побудову гаражу шляхом реконструкції приміщення сараю з дозволу КП ЖКС «Пересипський» на підставі договору №39/3 про пайову участь від 13 лютого 2013 року, який недійсним не визнано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі Департамент комунальної власності Одеської міської ради вказує, що суд першої інстанції в рішенні зазначає про реконструкцію спірного приміщення відповідачем, натомість апеляційний суд мотивує своє рішення тим, що ОСОБА_1 здійснив побудову нежитлового приміщення замість знищеного приміщення сараю. При цьому суди не надали належної оцінки тому, що спірне нежитлове приміщення не є окремою будівлею, а розташоване на першому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10). Твердження судів про факт знищення нежитлового приміщення спростовуються наданими позивачем доказами, а саме звітом ФОП ОСОБА_3 про незалежну оцінку ринкової вартості майна, зробленим у 2013 році перед передачею його в оренду ОСОБА_2 . При цьому суди належної оцінки вказаним доказам у своїх рішеннях не надали.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, поданий адвокатом Тонкошкурою В. Л., в яких він просить касаційну скаргу Департамент комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, витребувано із суду першої інстанції справу.

Ухвалою цього ж суду від 13 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.

Судами встановлено, що нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 25,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 21 березня 2012 року серії НОМЕР_1, виданого на основі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 16 лютого 2012 року №51 є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

За договором оренди №58/83 від 05 серпня 2013 року вказане нежитлове приміщення було передано у платне тимчасове користування ОСОБА_2 .

На підставі договору №39/3 від 13 лютого 2013 року про пайову участь для власників (користувачів, орендарів) гаражів для утримання об`єктів благоустрою КП ЖКС «Пересипський» надало ОСОБА_1 в користування гараж за №НОМЕР_2, який був перебудовано відповідачем з сараю в окремо стояче приміщення, що встановлено рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 серпня 2014 року (справа №523/15600/13-ц), яке ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року вказані судові рішення залишено без змін.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Суворовського районного суд міста Одеси від 22 серпня 2014 року у справі № 523/15600/13-ц, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, КП ЖКС «Пересипський» про усунення перешкод у користуванні майном. Вказаним рішенням, яке суди вважали преюдиційним, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення першого поверху, що передавалось ОСОБА_2 відповідно договору оренди від 05 серпня 2013 року та акту приймання - передачі від 05 серпня 2013 року відсутнє. За даною адресою знаходиться окремо стояче приміщення гаражу, який було перебудовано ОСОБА_1 за власний кошт з сараю.

Суди, відмовляючи в позові, виходили із встановленого зазначеним рішенням рішенням Суворовського районного суд міста Одеси від 22 серпня 2014 року у справі № 523/15600/13-ц факту відсутності спірного нежитлового приміщення.

Однак з такими висновками суддів колегія суддів не погоджується.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ачстина четверта статті 82 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої цього Кодексу суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Суворовського районного суд міста Одеси від 22 серпня 2014 року у справі № 523/15600/13-ц встановлено, що «…вказане нежитлове приміщення зруйноване, та на його місці відповідачем збудовано гараж за власний кошт». Будь-яких ідентифікуючих ознак цього приміщення (як то ширина, довжина, висота стін, вбудоване, прибудоване, окремо стояче приміщення тощо) в цьому судовому рішенні не зазначено, без чого не можна визначити, чи щодо спірного приміщення встановлено зазначену обставину (факт зруйнування приміщення).

У зв`язку з цим немає підстав вважати зазначене рішення Суворовського районного суд міста Одеси від 22 серпня 2014 року у справі № 523/15600/13-ц таким, що має преюдиційне значення для справи, яка переглядається.

В оскарженому рішенні суду першої інстанції зазначено, що «…за адресою: АДРЕСА_1 на теперішній час знаходиться гараж, загальною площею 25,6 кв.м., який був реконструйований відповідачем з сараю за власний кошт…». Тобто в цьому рішенні суд встановив, що спірне нежитлове приміщення (назване «сараєм») було реконструйоване під гараж, а не зруйноване.

В матеріалах справи є технічний паспорт, свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення першого поверху № 505, акт «обследования нежилого помещения, расположеного по адресу: АДРЕСА_1» від «22 июля 2014 г.» (а. с. 8-14), зміст яких свідчить про існування станом на 22 липня 2014 року (за місяць до ухвалення рішення Суворовського районного суд міста Одеси від 22 серпня 2014 року у справі № 523/15600/13-ц) спірного нежитлового (вбудованого) приміщення.

Пославшись на наявний у справі договір № 39/3 «пайової участі для власників (користувачів, орендарів) гаражів для утримання об`єктів благоустрою» від 13 лютого 2013 року як на доказ правомірності володіння ОСОБА_1 спірним нежитловим приміщенням, реконструйованим ним під гараж, не надали оцінки тій обставині, в пункті 1.3 цього договору (а. с. 139-141) йдеться про гараж площею 16,0 кв. м, в той час як площа спірного нежитлового приміщення становить 25,6 кв. м. (а. с. 9-11), а гаража ОСОБА_1 - від 23,4 кв. м до 28, 3 кв. м (а. с. 112, 113), та не оцінили цей доказ з точки зору його належності (стаття 77 ЦПК України).

Таким чином, судами з достовірністю не встановлено факту наявності (відсутності) спірного нежитловго приміщення, не оцінено зібрані в справі докази (плани і технічні характеристики спірного нежитлового приміщення (а. с. 9-11) та приміщення гаража (а. с. 112-113)) на предмет того, чи не переобладнане спірне нежитлове приміщення внаслідок його реконструкції під гараж.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки судами не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржені рішення судів належить скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. М. Русинчук

Судді Н. О. Антоненко

І . О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков