Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 214/8095/15-ц

провадження № 61-38094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, державний нотаріус Третьої криворізької державної нотаріальної контори Рикова Тетяна Валентинівна, ОСОБА_5,

треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради м. Кривого Рогу, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року у складі судді Попова В. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири, мотивуючи позов порушенням житлових та майнових прав неповнолітньої.

У квітні 2016 року прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1 уточнив позов просив визнати удаваним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; встановити, що правочин був вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу квартири; визнати удаваним договір дарування 1/2 частки цієї ж квартири, укладений 16 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, встановити, що правочин був вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу квартири; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1; усунути перешкоди у доступі ОСОБА_1 до квартири.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2016 року позов прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1 повернуто.

Суд продовжив розгляд справи за позовом залученого до участі в справі ОСОБА_6 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_1, який в остаточній редакції позову просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири за ОСОБА_3; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки цієї ж квартири, укладений 16 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири за ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за комунальними послугами; усунути перешкоди у доступі ОСОБА_1 до квартири шляхом зобов'язання ОСОБА_4 передати один комплект ключів від квартири і не чинити перешкоди у володінні та користуванні квартирою; стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 408 478,50 грн.

Позовна заява законного представника мотивована тим, що ОСОБА_1 та її батьку ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1. З березня 2015 року ОСОБА_2 мав намір продати квартиру, звертався до представника агентства нерухомості Жука В. С., дозволу органу опіки та піклування на продаж квартири не отримав. 07 липня 2015 року ОСОБА_2 подарував 1/2 частку зазначеної квартири ОСОБА_3, яка 16 жовтня 2015 року уклала з ОСОБА_4 договір дарування цієї ж 1/2 частки квартири. 22 грудня 2015 року ОСОБА_5 у супроводі невідомих осіб випроводили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири тазмінив замок. ОСОБА_4 не сплачує за комунальні послуги; у результаті дій відповідачів ОСОБА_1 позбавлена можливості проживати у квартирі, користуватися власними речами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 26 червня 2017 року відмовлено у позові.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не вчиняв правочин від іменні неповнолітньої, розпорядився лише належною йому часткою квартири. На момент укладення оспорюваних договорів дарування ОСОБА_8 не була зареєстрована у квартирі, вона залишається власником 1/2 частки квартири, її майнові права не порушено. Також суд дійшов висновку, що у справі не підтверджено чинення ОСОБА_8 перешкод у користуванні квартирою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року скасовано рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у доступі до квартири, ухвалено у цій частині нове рішення; усунуто ОСОБА_1 перешкоди у доступі до квартири АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 передати один комплект ключів від квартири; решту рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір дарування від 07 липня 2015 року не стосується прав неповнолітньої, для його укладення отримання згоди органу опіки та піклування не потрібно. ОСОБА_1 як співвласник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю часткою квартири, а тому укладенням оспорюваних договорів дарування її права не порушуються.

Задовольняючи позов у частині усунення перешкод у користуванні квартирою суд виходив з того, що у справі відсутні докази наявності у ОСОБА_1 ключів та можливості безперешкодно користування квартирою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, якій на момент подання скарги виповнилося 18 років, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову, передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У лютому 2019 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У частині вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні житлом постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року не оскаржується та судом касаційної інстанції не переглядається.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що після відчуження ОСОБА_2 належної йому частки квартири він втрачає право власності на майно, а члени його сім'ї втрачають право користування частиною квартири. Мати ОСОБА_1 позбавлена батьківських прав, тому її місцем проживання є фактичне місце проживання батька.

У випадку, якщо ОСОБА_2 залишиться проживати на належній ОСОБА_1 частці квартири, вона матиме обмежене право користування своєю часткою квартири. На думку ОСОБА_1, у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності або право користування на яке має дитина, отримання попередньої згоди органу опіки та піклування є обов'язковим. Також посилається на те, що судом апеляційної інстанції не вирішено позов у частині відшкодування вартості комунальних послуг; суд відмовив у стягненні відшкодування моральної шкоди, встановивши порушення звичного для нею укладу життя, за якого вона була вимушена проживати протягом двох років та шести місяців не у власному житлі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13 березня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 набули право власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

07 липня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 2-505, згідно з яким ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 безоплатно право власності на належну йому 1/2 частку зазначеної квартири.

16 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 2-906, за умовами якого вона набула право власності на 1/2 спірну частку квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом частини 6 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина 6 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Згідно з частин 4 та 5 статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Договір дарування нерухомого майна належить до правочинів, які відповідно до частини 2 статті 719 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, Верховний Суд зауважує, що при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил щодо відчуження майна, яке є спільною власністю.

З огляду на частину 2 статті 369 ЦК України розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників.

За змістом статей 12, 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків.

З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування (стаття 177 СК України).

У такому разі батьки мають право вчинити правочин щодо свої частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно лише з дозволу органу опіки та піклування, оскільки відчуження частки квартири може порушувати права дитини як співвласника нерухомого майна.

ОСОБА_2 відчужив на користь третьої особи свою частку у праві спільної часткової власності на квартиру, 07 липня 2015 року на момент укладення договору дарування ОСОБА_1 була неповнолітньою.

Оскільки вчинення ОСОБА_2 дарування ОСОБА_3 частки квартири, співвласником якої залишається ОСОБА_1, стосувалося прав та інтересі неповнолітньої, то отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування для укладення договору дарування було обов'язковим.

З огляду на частину 6 статті 203, частину 1 статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьком і суперечить правам та інтересам неповнолітньої особи, може бути визнаний судом недійсним.

ОСОБА_2 як співвласник квартири та одночасно законний представник неповнолітнього позивача при укладенні спірного договору дарування був зобов'язаний діяти добросовісно та в інтересах дитини, а ОСОБА_3, в свою чергу, знаючи, або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність мала враховувати, що набуття нею права власності на частку квартири, співвласником якої залишається неповнолітня ОСОБА_1, може суперечити правам та інтересам дитини.

За відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Крім того, зі справи слідує, що ОСОБА_2 у квітні та червні 2015 року звертався до комісії з питань захисту прав дитини Саксаганської районної у місті ради щодо надання згоди на відчуження частки квартири, яка належить ОСОБА_1, і органом опіки та піклування йому відмовлено у наданні такої згоди.

ОСОБА_1 не є стороною спірних договорів, вона не є власником частки квартири, яка була відчужена її батьком, тому ефективним способом захисту прав може бути лише визнання недійсним договорів дарування 1/2 частки квартири, укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і договору дарування 1/2 частки квартири, укладений 16 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за якими здійснювалося неодноразове відчуження частки квартири.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У частині другій цієї ж статті Закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (частина 1 статті 216 ЦК України).

За таких обставин, у разі визнання недійсним договору дарування, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав власника, поновлюється первинний запис, який виключено на підставі недійсного правочину, тому не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Пред'явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права та не підлягають задоволенню.

Щодо позову у частині стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цієї вимоги за недоведеністю.

Верховний Суд у силу статті 400 ЦПК України не може досліджувати обставини справи, переоцінювати докази та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За відсутності у матеріалах справи будь-якого підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат, пов'язаних зі сплатою комунальних послуг (квитанцій, платіжних доручень), суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу у компенсації таких витрат.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно.

За викладених обставин, Верховний Суд вважає, що рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договорів дарування не можуть вважатися законними, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у нескасованій та у неоспорюваній частинах - залишити без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договорів дарування - скасувати, у цій частині позов задовольнити.

Визнати недійсним договірдарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Тетяною Валентинівною, зареєстрований у реєстрі за № 2-505.

Визнати недійсним договірдарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 16 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Тетяною Валентинівною, зареєстрований у реєстрі за № 2-906.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року у нескасованій та у неоспорюваній частинах - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П.

Штелик