Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 295/9295/16-ц

провадження № 61-28525св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Гансецької І. А., Шевчук А. М. від 31 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), у якому просив визнати виконавчий напис від 17 січня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 787, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,2 кв. м, житловою площею 45,1 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивовано тим, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки сума заборгованості не була безспірною.

Оскільки у позивача відсутнє будь-яке інше майно, яке належить йому на праві власності, вчинення нотаріусом виконавчого напису суперечить положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України.

Крім того, при вчиненні виконавчого напису не були перевірені первинні документи, які підтверджують переуступку прав вимоги відповідачу за іпотечним договором.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки нотаріусу були надані усі документи, які підтверджують безспірність заборгованості, вчинення ним виконавчого напису проведено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області 31 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 17 січня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 787, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,2 кв. м, житловою площею 45,1 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції врахував, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису 17 січня 2016 року розглядався позов банку про розмір заборгованості за кредитним договором Корольовським районним судом м. Житомира, що спростовує висновок місцевого суду про безспірність заборгованості боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, дотримався вимог п. 2.3. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Звертаючись до суду з указаним позовом, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на недіючому нормативному документі, оскільки Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, не була чинною. Існування рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 жовтня 2013 року не є підставою для позбавлення права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за основним зобов`язанням. Судами не враховано, що спірність суми полягає не у наявності відкритого судового провадження щодо стягнення

заборгованості за кредитом, а у спростуванні боржником розміру заборгованості.

Короткий зміст заперечення на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів

Заперечення до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 295/9295/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 30 вересня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0501/0908/88-223, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 70 000 дол. США, а останній зобов`язався повернути його та сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, передбачених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по вказаному кредитному договору, ОСОБА_1 було передано банку за договором іпотеки квартиру АДРЕСА_2 .

Пунктом 11 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя за умови, зокрема, невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація визначений п.12 договору іпотеки. Згідно п. 12.2 договору звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу № 15, згідно якого ПАТ «Сведбанк» відступило права вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс» по кредитному договору, укладеному із ОСОБА_1 , а також договір про відступлення прав за іпотечним договором.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, за умовами якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступлено право вимоги по кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , а також договір про передачу прав за іпотечним договором.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01 жовтня 2013 року стягнуто із ОСОБА_1 та його поручителів у солідарному порядку на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором, яка станом на 10 квітня 2013 року становить: 473 653 грн 67 коп. (59528, 56 дол. США) - заборгованість за кредитом; 101 322 грн16 коп. (12258, 56 дол. США) - заборгованість по процентам та 98 175 грн 95 коп. (12282, 74 дол. США) - пеня.

Вказане рішення ОСОБА_1 не виконано.

У листопаді 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: відсотків за період із 11 квітня 2013 року по 10 листопада 2015 року у розмірі 762 940 грн 95 коп.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 24 грудня 2015 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом.

08 грудня 2015 року ОСОБА_1 направлено вимогу №1325-15 про усунення порушень та добровільне виселення у тридцятиденний строк із застереженням про вчинення виконавчого напису нотаріуса, яке було особисто отримано позивачем 11 грудня 2015 року.

У зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за кредитним договором боржником ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 січня 2016 року звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. про вчинення виконавчого напису.

17 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 787, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,2 кв. м, житловою площею 45,1 кв. м, що належать на праві власності позивачу.

Виконавчим написом задоволено вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на зазначене нерухоме майно у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 30 вересня 2008 року за період з 10 лютого 2013 року по 10 листопада 2015 року, а саме заборгованість за кредитом - 1 348 424 грн 62 коп. та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 864 263 грн 11 коп.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, врахував, що у листопаді 2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» з метою стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості звернулось до суду з відповідним позовом, який на час вчинення нотаріусом виконавчого напису від 17 січня 2016 року розглянуто не було, що спростовує висновок суду першої інстанції про безспірність заборгованості боржника та є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Доводи касаційної скарги з посиланням на дотримання відповідачем п. 2.3. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні спору не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур без встановлення безспірної заборгованості боржника.

Посилання ОСОБА_1 у поданій позовній заяві на нечинний нормативний документ також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував чинні на час розгляду справи норми права, які їх регулюють.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Жданова Судді:В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов