Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 760/6938/16-ц

провадження № 61-22875св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головний державний виконавець управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магда Світлана Григорівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року у складі судді Батрин О. В., постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Мазурик О. Ф., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного державного виконавця управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магди С. Г. (далі - Головний державний виконавець УДВС ГТУЮ у м. Києві), Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві) про визнання незаконною бездіяльності та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2011 року на прилюдних торгах з реалізації квартири АДРЕСА_1 , замовником яких було УДВС ГУЮ у м. Києві, ОСОБА_1 було визнано переможцем вказаних торгів. 13 жовтня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скиба О. В., на підставі акту державного виконавця від 11 жовтня 2011 року про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, видав на її ім`я свідоцтво про право власності на вказану трикімнатну квартиру.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року визнано результат прилюдних торгів, проведених Приватним підприємством «Нива -В.Ш.» 07 жовтня 2011 року з реалізації цієї квартири, та протокол № 1011258/2 від 07 жовтня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах недійсним, скасовано акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, визнано недійсним свідоцтво від 13 жовтня 2011 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скиба О. В., за реєстровим № 2149, про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.

Оскільки позивач сплатила на депозитний рахунок УДВС ГУЮ у м. Києві грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн, вона звернулась до відповідача з вимогою повернути кошти. Проте їй було відмовлено у виплаті грошових коштів.

У зв`язку з вказаним позивач звернулась до суду з позовом про захист своїх прав.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України стягнуто з депозитного рахунку Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 548 022,03 грн.

18 лютого 2015 року грошові кошти були перераховані на рахунок позивача.

Позивач вважає, що оскільки вона звернулась до Головного управління юстиції у м. Києві про повернення коштів 01 липня 2014 року, тому гроші повинні були повернуті до 08 липня 2014 року включно, тобто в семиденний строк з моменту звернення, встановлений статтею 530 ЦК України. При цьому кошти були повернуті лише 18 лютого 2015 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати незаконною бездіяльність ГТУЮ у м. Києві; стягнути з ГТУЮ у м. Києві на її користь на підставі статті 625 ЦК України за період з 09 липня 2014 року до 17 лютого 2015 року 3 % річних від простроченої суми у розмірі 28 500,57 грн та інфляційні втрати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 238 287,80 грн, що разом складає 266 788,37 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приписи частини другої статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до вказаних спірних правовідносин.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року рішення суду першої залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального права, доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до викладення обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, висновки суду першої інстанції не спростовуються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тому, на думку заявника, є обґрунтованим право позивача на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3 % річних у цій справі.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДКС України у м. Києві просило у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається судом касаційної інстанції) у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

24 січня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою від 29 листопада 2010 року головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження (ВП № 22909953) з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4204, виданого 13 травня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги стягувача Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у розмірі 5 793 866,15 грн.

Під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса були проведені прилюдні торги по реалізації арештованого майна (предмета іпотеки), за результатами яких переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_1 , ціна продажу 1 595 899 грн, відповідно до копії протоколу № 1011258/2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_3 , затвердженого директором Філії 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» Ковальчук М. О. 07 жовтня 2011 року.

У подальшому головним державним виконавцем складено акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, який 11 жовтня 2011 року затверджено начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ГУЮ у м. Києві і яким визначено, що грошова сума у розмірі 1 548 022,03 грн покупцем внесена повністю на депозитний рахунок ГУЮ у м. Києві, гарантійний внесок в розмірі 47 876,97 грн залишається Філії 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в рахунок оплати наданих ним послуг з реалізації майна, а також те, що даний акт є підставою для подальшого оформлення переможцем торгів права власності на придбане майно.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, що набрало законної сили, визнано результат прилюдних торгів, проведених ПП «Нива -В.Ш.» 07 жовтня 2011 року з реалізації квартири АДРЕСА_1 та протокол № 1011258/2 від 07 жовтня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах недійсним; скасовано акт державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах; визнано недійсним свідоцтво від 13 жовтня 2011 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скиба О. В., за реєстровим № 2149, про право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.

Установлено, що позивачка неодноразово, зокрема 01 липня 2014 року, зверталась до ВДВС ГУЮ у м. Києві із заявами про повернення грошових коштів у розмірі 1 548 022,03 грн, які вона перерахувала як переможець прилюдних торгів на рахунок ГУЮ у м. Києві, відповідно до виписки з рахунку № НОМЕР_1 від 10 жовтня 2011 року.

Листами за підписами начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві Кантеміра В. І. від 07 липня 2014 року та 12 серпня 2014 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року у справі № 760/24541/14-ц стягнуто з депозитного рахунку Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 548 022,03 грн.

Цим рішенням установлено, що грошові кошти у розмірі 1 548 022,03 грн, внесені позивачем за результатами прилюдних торгів, знаходились на рахунку відповідача без достатніх правових підстав, які відповідно до статті 1212 ЦК України вважаються безпідставно набутими коштами.

Головним управлінням юстиції на виконання рішення суду, перераховано на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 548 022,03 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 20 від 06 лютого 2015 року та вказана операція проведена банком згідно відмітки 18 лютого 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2014 року стягнуто з депозитного рахунку Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 548 022,03 грн.

Цим судовим рішенням встановлено, що після визнання судом результатів прилюдних торгів недійсними ОСОБА_1 неодноразово, зокрема 01 липня 2014 року, зверталася до державної виконавчої служби з вимогою про повернення сплачених нею грошових коштів за квартиру, проте у цьому їй було відмовлено. При таких обставинах суд встановив, що грошові кошти, внесені ОСОБА_1 за результатами прилюдних торгів, знаходяться на депозитному рахунку виконавчої служби без достатніх правових підстав, тому відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, підлягають стягненню з депозитного рахунку Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві на користь ОСОБА_1 .

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Суд апеляційної інстанції у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, суд апеляційної інстанції, у порушення статей 89, 263-265 ЦПК України, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до передчасного висновку при апеляційному перегляді.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції в судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, перевірити надані розрахунки та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення питання наявності порушеного права позивача.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, а тому, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Отже, ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило