Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 473/3869/16-ц

провадження № 61-31370св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство «Укрінтерпостача»,

представник позивача - адвокат Вуїв Оксана Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Боднарук Василь Васильович,

третя особа - приватне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Агро-Дар-Вознесенськ»,

представник третьої особи - Воронова Олена Владиславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Укрінтерпостача» на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Кушнірової Т. Б., Крамаренко Т. В. від 24 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року приватне підприємство «Укрінтерпостача» (далі - ПП «Укрінтерпостача») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа -приватне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Агро-Дар-Вознесенськ» (далі - ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ»), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником чотирьох земельних ділянок загальною площею 4,4154 га га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Олександрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

28 жовтня 2006 року ОСОБА_1 уклав з ПП «Укрінтерпостача» договір оренди належних йому земельних ділянок терміном на 10 років, який був зареєстрований у Вознесенському реєстраційному окрузі 09 січня 2008 року за № 040801100229.

Між тим, в період дії даного договору, 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклав з ПП «СП «Агро-Дар-Вознесенськ» договір оренди земельної ділянки площею 3,6460 га та 0,6100 га, який виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області був зареєстрований 23 листопада 2016 року.

Посилаючись на те, що вказаний договір оренди порушує права позивача, як орендаря за договором оренди від 28 жовтня 2006 року, ПП «Укрінтерпостача» просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ»14 листопада 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року позов ПП «Укрінтерпостача» задоволено.

Договір оренди земельної ділянки площею 3,6460 га, кадастровий номер 4822055000:01:000:0392 та площею 0,6100 га, кадастровий номер 4822055000:03:000:1318, що розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ», який зареєстрований 23 листопада 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, визнано недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_1 спливає 09 січня 2018 року. ОСОБА_1 , уклавши 14 листопада 2016 року новий договір оренди двох земельних ділянок площами 3,6460 га та 0,6100 га з ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ», порушив право позивача за попереднім договором оренди на ці земельні ділянки, який діє до 09 січня 2018 року. Тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди, укладеного 14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП «Укрінтерпостача».

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що сторони договору оренди землі від 28 жовтня 2006 року дійшли згоди щодо істотних умов договору, що і є моментом укладення договору, оскільки указаний договір не містить пункту, що відлік його строку розпочинається з моменту державної реєстрації цього договору. Тому термін дії договору оренди землі від 28 жовтня 2006 року закінчився 28 жовтня 2016 року. Оскільки спірний договір оренди земельних ділянок від 14 листопада 2016 року був укладений відповідачем з ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ» після закінчення строку договору оренди від 28 жовтня 2006 року, то відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного правочину недійсним.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ПП «Укрінтерпостача» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що договір оренди набуває чинності з моменту його державної реєстрації, тобто договір оренди від 28 жовтня 2006 року (термін дії 10 років) набув чинності з 09 січня 2008 року, а оскаржуваний договір укладено 14 листопада 2016 року. Отже, у період дії укладеного між ПП «Укрінтерпостача» договору оренди ОСОБА_1 уклав з ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ» новий договір оренди, тому порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.

Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що підставою для відліку строку договору із моменту його державної реєстрації може бути виключно тільки домовленість про це між сторонами, яка викладена у договорі. Оскільки договір, який був укладений 28 жовтня 2006 року між відповідачем та позивачем, припинив свою дію через 10 років після узгодження між сторонами всіх істотних умов, то відсутні підстави вважати, що відповідач не міг передавати земельні ділянки в оренду ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ» 14 листопада 2016 року. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 473/3869/16-ц з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року справу № 473/3869/16-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником чотирьох земельних ділянок площею 3,65 га, 0,61 га, 0,15 га та 0,0054 га, які розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

28 жовтня 2006 року ОСОБА_1 уклав з ПП «Укрінтерпостача» договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,4154 га терміном на 10 років. Зазначений договір був зареєстрований у Вознесенському реєстраційному окрузі 09 січня 2008 року за № 040801100229.

14 листопада 2016 року між ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди належних останньому земельних ділянок площею 3,6460 га та 0,6100 га, терміном на 10 років, який був зареєстрований виконавчим комітетом Вознесенської міської ради 23 листопада 2016 року.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПП «Укрінтерпостача» на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим, у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Установлено, що ОСОБА_1 як орендодавець та ПП «Укрінтерпостача» як орендар 28 жовтня 2006 року підписали договір оренди земельної ділянки.

При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років.

У пункті 30 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 40 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Із договору оренди від 28 жовтня 2006 року вбачається, що він зареєстрований 09 січня 2008 року Вознесенським реєстраційним округом за № 040801100229.

Отже, договір оренди від 14 листопада 2016 року укладений між ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ» та ОСОБА_2 у період дії договору оренди від 28 жовтня 2006 року.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк дії договору оренди землі почався після набрання ним чинності (державної реєстрації), тобто строк дії договору між позивачем та ОСОБА_2 спливає 09 січня 2018 року. ОСОБА_2 уклавши 14 листопада 2016 року договір оренди двох земельних ділянок площами 3,6460 га та 0,6100 га з ПП «СГП «Агро-Дар-Вознесенськ», порушив право позивача за договором оренди від 28 жовтня 2006 року, тому таке право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди від 14 листопада 2016 року.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що договір оренди від 28 жовтня 2006 року набув чинності з моменту його підписання, оскільки такі висновки суперечать умовам цього договору та нормам матеріального права.

Отже, апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, а тому безпідставно скасував рішення місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу ПП «Укрінтерпостача» задоволено, скасовано рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, тому відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України наявні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Укрінтерпостача» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року скасувати, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Укрінтерпостача» 1653,60 грн (одна тисяча шістсот п`ятдесят три гривні 60 коп.) судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило