Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 310/11746/13-ц

провадження № 61-37498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Дністрян О. М. від 13 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., від 26 квітня

2018 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 17 березня 1999 року по 14 серпня

2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Їй на підставі договорів дарування від 12 листопада 1991 року та від 25 квітня 2002 року належить 11/15 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 . Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони за договором купівлі-продажу від 18 вересня 2002 року набули ще

4/15 частин зазначеного домоволодіння, тобто предметом поділу може бути лише 4/15 частин цього нерухомого майна. У подальшому вона з чоловіком провели реконструкцію домоволодіння відповідно до своїх часток, розібрали старі будівлі, а матеріали використали для нового будівництва, однак в експлуатацію новостворене будівництво не ввели. Таким чином домоволодіння АДРЕСА_1 є об`єктом незавершеного будівництва, самочинно збудованим, який складається із будівельних матеріалів та обладнання. Вказувала, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було придбано також автомобіль «Nissan Micra», 2008 року випуску, та автомобіль «Honda Accord», 2007 року випуску. Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 11 лютого 1999 року вона, як приватний підприємець, до укладення із відповідачем шлюбу побудувала торговий павільйон під літ. «А» по АДРЕСА_2 , однак його введено в експлуатацію було лише 11 червня 1999 року. Пізніше їй надано було ще частину земельної ділянки біля павільйону, де вона за свої кошти побудувала будівлі під літ. «А-1, А-2-IIпов., Б», які є самочинним будівництвом.

Посилаючись на те, що згоди про добровільний поділ спільного майна сторони не дійшли, позивач просила: визнати за нею право власності на 13/15 частки будівельних матеріалів та обладнання, які були використанні в процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», літ. «Мс», відкритої веранди «в-ІІпов», надбудови «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. м по

АДРЕСА_1 , вартістю 784 307 грн;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/15 частки зазначеного майна, вартістю 120 662 грн;

визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобілі «Nissan Micra», 2008 року випуску, ринковою вартістю 172 672,48 грн, та «Honda Accord», 2007 року випуску, ринковою вартістю 239611,5 грн; виділити та визнати за нею право власності на автомобіль «Nissan Micra»; виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на автомобіль «Honda Accord» та стягнути з нього на її користь 50% різниці у вартості цих автомобілів у розмірі 33 469,51 грн;

визнати спільною сумісною власністю подружжя та виділити

ОСОБА_2 телевізор «LG55UM960» вартістю 21 000 грн;

визнати спільною сумісною власністю подружжя та виділити їй за рахунок збільшення її частки спальний меблевий набір (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, 3-х створчатий шифонер, дзеркало, пуф) вартістю

48 000грн;

визнати такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя нежитлову будівлю під літ. «А»,

а також будівельні матеріали та обладнання, використаних у процесі будівництва будівель під літ. «А-1, А-2-IIпов., Б», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та визнати за нею право особистої приватної власності на це майно;

визнати такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя та визнати за нею право особистої приватної власності на: шафу холодильну ШСХ; холодильну камеру вартістю 32 150грн; холодильну камеру вартістю 44286,70 грн; холодильну камеру вартістю 60 285грн; холодильну шафу вартістю 5 531грн;

2 пароконвектори «UNOX Domenica» і «UNOX» вартістю 12 000 грн; ваги настільні друкуючі «Маса-К» вартістю 6 000 грн; 3 холодильні вітрини «Cold», вартістю 10000 грн; котел газовий Prothenn «Медведь» вартістю 13437 грн; 3-х контурний бойлер вартістю 6 465грн; газову плиту 4-комфорну

«М 015/4 РІМАК new» вартістю 5730 грн; стіл промисловий з полицею 900/500/850 вартістю 549 грн; стіл промисловий для посудомийної машини - 1740 грн, стелаж - 2 010грн; стелаж-сушку - 3 849грн, 2 полиці-сушки - 3 072 грн, а всього обладнання на суму 297 104,70 грн.

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому посилаючись на те, що вказане останньою майно належить до спільної сумісної власності подружжя, просив вказане майно поділити порівну. При цьому зазначає, що жодного майна, набутого під час шлюбу, яке було б зареєстровано за ПП ОСОБА_1 не існує, навіть земельна ділянка під торгівельним комплексом зареєстрована за фізичною особою ОСОБА_1 . Крім того, він також мав статус приватного підприємця та займався підприємницькою діяльністю у відбудованих ними за спільні кошти приміщеннях торгівельного комплексу. Вказує, що крім зазначеного рухомого майна, ними ще було придбано меблі та техніку.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності та виділити йому в користування: автомобіль «Honda Accord», 2007 року випуску; 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів вартістю 904 969,50 грн, найменування яких визначено висновком експертизи № 04-16, використаних при будівництві завершеного будівництвом збудованого житлового будинку з мансардою «Мс», літ. «В-ІІ пов.», відкритої веранди «в-ІІ пов.», надбудови «Ф», надвірних споруд: альтанки «Р», «П», гараж-літної кухні літ. «Т», літньої кухні літ. «Д», розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м по

АДРЕСА_1 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торгівельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель «А-1», «А-2- II пов.», «Б», розташований по АДРЕСА_2 вартістю 569 372 грн;

1/2 частину земельної ділянку площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547, яка знаходиться у АДРЕСА_2 ; очисну систему «Rainbow»; телевізор «LG55UM960»; 3 сплит системи «Cooper&Hunter»; 2 кондиціонера «Panasonic», 5 сплит систем «Midea»; холодильну камеру вартістю 32 150грн; холодильну камеру вартістю

44286,70 грн; холодильну камеру вартістю 60 285грн; холодильну шафу вартістю 5 531грн; плиту газову «М 015/4 PIMAK new»; гастроємкості вартістю 2 273грн; плиту газову « МО/б/4, Pimak» вартістю 5 730грн; полицю вартістю 350грн; піч газову вартістю 12 000грн., тістоміс вартістю

11 000 грн; овочеріз вартістю 6 000грн; 3-х контурний бойлер вартістю 6 465грн; котел газовий Protherm «Медведь» вартістю 13 437грн.

Загальна вартість зазначеного майна становить 2 012 444,50 грн.

Крім того, просив визнати за ОСОБА_1 право власності та виділити їй в користування: автомобіль «Nissan Micra», 2008 року випуску; 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів вартістю 904 969,5 грн, найменування яких зазначено у висновку експертизи № 04-16, використаних при будівництві завершеного будівництвом збудованого житлового будинку з мансардою «Мс», літ. «В-ІІ пов.», відкритої веранди «в-ІІ пов.», надбудови «Ф», надвірних споруд: альтанки «Р», «П», гараж-літної кухні літ. «Т», літньої кухні літ. «Д», розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м по

АДРЕСА_1 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, вартістю 569 372 грн, найменування яких визначено висновком експертизи № 04-16, збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торгівельного комплексу який складається з реконструйованої будівлі літ «А», новостворених основних будівель «А-1», «А-2» - II пов., «Б», розташований по АДРЕСА_2 , з яких збудовані приміщення, за варіантом № 1, та виділити ОСОБА_1 в користування 1/2 частину збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торгівельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ «А», новостворених основних будівель «А-1», «А-2» - II пов., «Б», розташований по АДРЕСА_2 , яку утворюють збудовані приміщення, за варіантом запропонованим висновком будівельно - технічної експертизи № 1 а саме: приміщення магазину, складські приміщення, основна будівля «А2- II пов.» та прибудова «Б», що становить разом загальну площу 186,9 кв. м; 1/2 частину земельної ділянку площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547, яка знаходиться у

АДРЕСА_2 вартістю 170 866 грн.; спальню (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, 3-х створчатий шифонер, дзеркало, пуф); кондиціонер «LG»;4 кондиціонера «LG»; шафу холодильну ШСХ вартістю 10 000грн; 4 супниці електричні «Club»; холодильну шафу ШХСДС «Арканзас»; посудомийну машину «ЕLЕRАМОВЕSО»; візок сервіровальний; м`ясорубки; 2 пароконвектори «UNOX Domenica» і «UNOX»; ваги настільні друкуючі «Маса-К»; картоплечистка; 3 холодильні вітрини «Cold». Промислове обладнання вартістю 44 743 грн; промислове обладнання на суму 22 170 грн.

Всього загальна вартість вказаного майна становить 2 028 168,50 грн.

Також просив визнати його та ОСОБА_1 співзабудовниками, збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торгівельного комплексу, який складається з реконструйованої будівлі літ. «А», новостворених основних будівель «А-1», «А-2-IIпов.», «Б», розташованого по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,04 га, кадастровий номер 2310400000:10:012:0547.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов

ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступні автомобілі: «NISSAN MICRA», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вартістю

172 672,48 грн; «HONDA ACCORD», державний номерний знак НОМЕР_2 ,

2007 року випуску, ринковою вартістю 239 611,50 грн.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «NISSAN MICRA,» державний номерний знак НОМЕР_1 ,

2008 року випуску, вартістю 172 672,48 грн. Виділено ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «HONDA ACCORD», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю

239 611,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % різниці у вартості автомобілів «HONDA ACCORD», державний номерний знак НОМЕР_2 , та «NISSAN MICRA», державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 33 469,51 грн.

Визнано такими, що належать до спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІ пов.», літ. «Мс», відкритої веранди «в-ІІпов.», надбудови «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. м по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по

1/2 частині за кожним на будівельні матеріали та обладнання вартістю

904 960 грн, які були використанні в процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», літ. «Мс», відкритої веранди «в-ІІпов», надбудови «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590 кв. м по АДРЕСА_1 .

Визнано такими, що належать до спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбані у період шлюбу 4/15 частин надвірних споруд: альтанки «Р», альтанки «П», гаражу-літньої кухні літ. «Т», гаражу літ. «Д», які розташовані на земельній ділянці площею 590 кв.м по АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 2/15 частині за кожним.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено

ОСОБА_2 телевізор «LG55UM960», вартістю 21 тис. грн.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено

ОСОБА_1 спальний мебельний набір (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, шафу, дзеркало, пуф), виробництва Румунії, вартістю

48 тис. грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 % різниці у вартості телевізора «LG55UM960» та спального мебельного набору (ліжко, комод, 2 тумбочки, тумба під телевізор, шафу, дзеркало, пуф), виробництва Румунії в розмірі 13 500 грн.

Визнано такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя нежитлову будівлю під літ. «А», а також будівельні матеріали та обладнання під літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», використані в процесі будівництва нежитлової будівлі за адресою:

АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нежитлову будівлю під літ. «А», а також будівельні матеріали та обладнання під

літ. А-1», «А-2-II пов.», «Б», використані в процесі будівництва нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 138 744 грн.

Визнано такими, що є майном фізичної особи-підприємця та не належить до спільного сумісного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: шафу холодильну ШСХ-1,4, № 245984, вартістю 10 тис. грн; холодильну камеру, вартістю 32 150 грн, придбану

25 вересня 2011 року; холодильну камеру, вартістю 44 286,70 грн, придбану 27 вересня 2011 року; холодильну камеру, вартістю 60 285 грн, придбану

10 грудня 2012 року; холодильну шафу, вартістю 5 531 грн, придбану

05 березня 2013 року; 2 пароконвектори UNOX Domenica і UNOX, вартістю

12 тис. грн; ваги настільні друкуючі «Маса-К» ВП-15Ф, вартістю 6 тис. грн;

3 холодильні вітрини Cold, серійні №№ 20819894, 008п463, вартістю 10 тис. грн; котел газовий Prothenn «Медведь» 50KLOM, 44,5кВт, вартістю 13 437 грн; 3-х контурний бойлер, вартістю 6 465 грн; газову плиту

4-комфорну М 015/4 Р1МАК-new, вартістю 5 730 грн; стіл промисловий з полицею 900/500/850 - 1 шт., вартістю 549 грн; стіл промисловий для посудомийної машини, вартістю 1 740 грн; стелаж, вартістю 2 010 грн; стелаж-сушку, вартістю 3 849 грн; 2 полиці-сушки, вартістю 3 072 грн, а всього обладнання на суму 297 104,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки домоволодіння по АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію, поділ незакінченого будівництвом нерухомого майна є неможливим з огляду на положення статті 331 ЦК України, а тому об`єктом спільної сумісної власності подружжя є лише матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а тому за сторонами у рівних частинах підлягають визнанню право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використанні в процесі будівництва будинку. Також суд дійшов висновку про поділ автомобілів, оскільки вони придбані в період шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Суд першої інстанції, при вирішення вимог за первісним та зустрічним позовами щодо поділу предметів домашнього вжитку, а саме меблів та побутової техніки, виходив з наявного на час розгляду справи майна, та визнав спільною сумісною власністю подружжя тільки те майно, яке є наявним на час розгляду справи. Відмовляючи в задоволені зустрічних позовних вимог щодо очисної системи, кондиціонерів, сплит систем, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надано доказів наявності цього майна. При вирішення питання щодо поділу павільйону, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надано жодних доказів, які б підтверджували придбання спірного майна - будівельних матеріалів та конструктивних елементів, збудованого, але не прийнятого в експлуатацію торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 , та промислового обладнання торгового павільйону, саме за спільні кошти подружжя, а не за особисті кошти ОСОБА_1 . При цьому зазначене майно є майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яке використовується нею в її підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, тому суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати це майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня

2017 року- без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при поділі конструктивних елементів та будівельних матеріалів нежитлової будівлі (торгівельного комплексу) по АДРЕСА_2 , земельної ділянки, на якій він розташований, та торгівельного обладнання суди порушили конструкцію норми статті 60 СК України, яка свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, а також статей 63, 70 ЦК України. Визнаючи за ОСОБА_1 як приватним підприємцем право власності на це майно та відмовляючи йому у позові, судами покладено в основу лише факт наявності статусу приватного підприємця у ОСОБА_1 , отриманого до укладення та реєстрації шлюбу, надання дозвільної документації на будівництво на її ім`я, факту укладення у 2012 році договору оренди приміщення, однак не взято до уваги витрати, які він поніс на будівництво зазначеного майна. Крім того, вважає, що суди при поділі будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних при будівництві домоволодіння по АДРЕСА_1 , не вказав, які саме матеріали підлягають поділу та які приміщення вони утворюють відповідно до висновку експерта. Також судами неправильно визначено поділ надвірних споруд, а саме альтанки «Р», «П», гаражу-літньої кухні літ. «Т», «Д», оскільки вони були реконструйовані, а тому підлягають поділу в рівних частинах. Щодо придбання за спільні кошти подружжя побутової техніки та меблів, судами не звернуто уваги на наявність зазначених предметів, які надано на фотографіях, а також відсутності спростування їх вартості ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 31 липня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2013 року.

На підставі договорів дарування від 12 листопада 1991 року та від 25 квітня 2002 року, ОСОБА_1 набула у власність 11/15 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 .

18 вересня 2002 року сторони за договором купівлі-продажу придбали решту 4/15 частини зазначеного домоволодіння.

Судами установлено, що сторонами було проведено реконструкцію зазначеного домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 590 кв. м.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 21 грудня 2009року(справі № 2-4820/09), визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок з мансардою, зазначений в технічному паспорті літ.«В-ІІпов.», відкриту веранду «в-ІІпов.», надбудову «Ф», розташовані на земельній ділянці площею 590 кв. м. по

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 липня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 21 грудня 2009 року було скасовано, а провадженні у вказаній справі закрито у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову.

На час розгляду справи спірне домоволодіння після проведення реконструкції у встановленому законом порядку введено в експлуатацію не було.

З 21 січня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 11 лютого 1999 року надано дозвіл приватному підприємцю

ОСОБА_1 на виробництво проектно-вишукувальних робіт для будівництва комплексу торгових рядів по вул. Ювілейній ( в районі автовокзалу).

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 01 липня 1999 року затверджено акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації закінченого будівництвом торгового павільйону по вул. Ювілейній , виконаної замовником - приватним підприємцем ОСОБА_1 , присвоєно об`єкту почтову адресу -

АДРЕСА_2 , та дозволено забудовнику введення об`єкта в експлуатацію.

28 грудня 1999 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на об`єкт-будівлю «А» по АДРЕСА_2 .

Рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області

від 04 листопада 1999 року затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано приватному підприємцю ОСОБА_1 додаткову земельну ділянку площею 0,0042 га, розташовану по АДРЕСА_2 для розміщення торгового павільйону, строком на 5 років.

04 жовтня 2000 року ПП ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт для реконструкції з розширенням торгового павільйону, прибудови підсобних приміщень з розміщенням автостоянки та комплексу благоустрою прилеглої території на земельній ділянці по АДРЕСА_2 .

Рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області

від 20 червня 2002 року приватному підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на виробництво проектно-вишукувальних робіт для реконструкції торговельного павільйону з кафетерним відділом, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Бердянської міської ради приватному підприємцю ОСОБА_1. видано дозвіл від 05 серпня 2002року на виконання будівельно-монтажних робіт для реконструкції з розширенням торговельного павільйону з кафетерним відділом та комплексним благоустроєм території в межах раніше наданої земельної ділянки.

Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок АДРЕСА_2 від 02 листопада 2012 року будівлі під літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б» зазначені з приміткою «самочинно збудовані»

(а. с. 221-226 т. 1).

З 19 січня 2001 року по 22 липня 2014 року ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець (а. с. 172 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки в частині поділу автомобілів судові рішення не оскаржуються, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в цій частині колегією суддів не переглядаються.

Щодо поділу домоволодіння

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Установивши, що спірне домоволодіння було реконструйовано колишнім подружжям, є об`єктом незавершеного будівництва, суди попередніх інстанцій, з огляду на заявлені сторонами вимоги про поділ будівельних матеріалів, дійшли обґрунтованого висновку про визнання за

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на будівельні матеріали та обладнання вартістю 904 960 грн, які були використанні в процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІпов.», літ. «Мс», відкритої веранди «в-ІІпов», надбудови «Ф», розташованих на земельній ділянці площею 590кв. м по

АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди не зазначили, які приміщення утворюють будівельні матеріали, є необґрунтованими, оскільки із резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що суд поділив саме ті матеріали, які були використані у процесі будівництва будинку з мансардою, зазначеного в технічному паспорті літ. «В-ІІпов.»,

літ. «Мс», відкритої веранди «в-ІІпов», надбудови «Ф», тобто зазначив конкретне майно, на яке було використані будівельні матеріали.

При цьому, відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи

від 08 липня 2016 року № 04-16, без умови демонтажу будівлі, технічної умови поділити будівельні матеріали не існує.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у поділі побутової техніки та меблів є необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК Українина стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Суди правильно виходили із того, що ОСОБА_2 не довів наявності зазначеного рухомого майна та його купівлю у період перебування сторін у шлюбі.

Аргументи касаційної скарги про неправильний поділ альтанки «Р», альтанки «П», гаражу-літньої кухні літ. «Т», гаражу літ. «Д» є необґрунтованими, оскільки суди правильно виходили із належності часток кожного подружжя у цьому майні, зокрема на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 належить 11/15 частин вказаного майна, що підтверджується договорами дарування, а спільною сумісною власністю вказаного майна є лише 4/15 частин, придбаних за договором купівлі-продажу під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому суди правильно визнали за сторонам по 2/15 його частини. Доказів проведення реконструкції цього майна, матеріали справи не містять.

Щодо поділу торгівельного павільйону

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Відповідні висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13,

від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на вищезазначені положення

законодавства належної уваги не звернув, не врахував, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про належність спірного майна на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 .

При цьому суд апеляційної інстанції, установивши, що реконструкція об`єкту по АДРЕСА_2 була проведена за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, не звернув уваги на конструкцію норми статті 60 СК України, яка свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, у тому числі промислового обладнання торгового павільйону, безпідставно поклавши тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, на ОСОБА_2 .

Доказів придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Зокрема, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що будівлю «А» по АДРЕСА_2 було введено в експлуатацію 01 липня 1999 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Таке стосується й будівель під літ. «А-1», «А-2-II пов.», «Б», які хоч і не введено в експлуатацію, однак побудовано сторонами під час перебування їх у шлюбі.

Крім того, суд апеляційної інстанції, вказуючи, що спірне майно побудовано за кошти, отриманої від підприємницької діяльності ОСОБА_1 , на мотивував свій висновок належними та допустимими доказами, не звернув уваги на те, що саме по собі перебування сторони у статусі підприємця не може свідчити про безумовну належність майна, придбаного у період перебування у шлюбі, на праві особистої приватної власності такого підприємця. Суд апеляційної інстанції не врахував, що у період будівництва спірних будівель, ОСОБА_2 також був зареєстрований як фізична особа-підприємець (19 січня 2001 року по 22 липня 2014 року).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків апеляційного суду в частині вирішення питання про поділ торгівельного павільйону та промислового обладнання торгового павільйону вимогам статей 264, 367, 382 ЦПК України.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду у вказаній частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, встановити, яке майно було придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а яке ні, та звернути увагу на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вирішення питання про поділ торгового павільйону по АДРЕСА_2 та промислового обладнання торгового павільйону скасувати, а справу направити в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович