Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 757/45797/16-ц
провадження № 61-16355св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Гладун Х. А., від 06 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є., від 31 січня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 про звільнення земельної ділянки та демонтаж паркану.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2015 року вона набула право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. З метою проведення підготовчих та будівельних робіт компетентними органами проведено встановлення меж належної їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), за результатами якого на її земельній ділянці було виявлено, що зі східної сторони, де проходить межа довжиною 31,8 м з суміжним землевласником ОСОБА_6 (кадастровий номер НОМЕР_2), останнім побудовано цегляну огорожу, частина якої накладається на земельну ділянку позивача, а саме: межа земельної ділянки проходить на відстані 0,18 м від лівого краю першої колони огорожі і на відстані 0,12 м від краю колони огорожі з іншого кінця. Тобто межі земельної ділянки проходять по існуючим контурам паркану (цегляна огорожа, фундамент огорожі та металева огорожа). Таким чином, відповідачем протиправно, самовільно встановлено цегляний паркан із залізобетонним фундаментом довжиною 31,8 метра на двох земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, який накладається площею 4,77 кв. м на земельну ділянку позивача, вартість якої становить 51 641, 00 грн, що унеможливлює користування нею. Від вирішення спору в позасудовому порядку відповідач відмовляється.
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила позов задовольнити, зобов'язати відповідача звільнити належну їй частину земельної ділянки площею 4,77 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, та демонтувати паркан довжиною 31,8 м, який останнім встановлено на двох земельних ділянках з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, що накладається площею в 4,77 кв. м на земельну ділянку позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки паркан був побудований за згодою попередніх власників сусідніх земельних ділянок, зовнішні ознаки паркану свідчать про те, що межова споруда належить обом сторонам, і позивач має право на спільне використання з відповідачем паркану. Згода відповідача на демонтаж паркану як спільної межової споруди відсутня, а тому паркан відповідно до вимог статті 108 ЗК України не може бути демонтованим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки паркан побудований на обох земельних ділянках як межова споруда за згодою співвласників земельних ділянок, а тому позивач має право на його використання спільно з відповідачем, і її права не порушені. Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем на самовільно зайнятій земельній ділянці було побудовано цегляний паркан з залізобетонним фундаментом, що позбавило позивача права використовувати та володіти своєю земельною ділянкою. Самовільно зайнята відповідачем площа земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, складає 4, 77 кв. м. При вирішенні спору судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми земельного законодавства. Відповідачем не надано беззаперечних доказів того, що паркан збудовано правомірно на земельній ділянці, яка належить позивачу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2015 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,6557 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2.
Відповідач ОСОБА_6 на підставі акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 26 жовтня 2001 року є власником земельної ділянки площею 0,0903 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_1, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру № НВ-800147362014.
Вказані земельні ділянки є суміжними та розмежовуються парканом, розташованим на залізобетонному фундаменті шириною 40 см.
19 грудня 2014 року був складений акт прийому-передачі відповідачу межових знаків на зберігання, яким зазначено, що землевласник ОСОБА_6 та інші землевласники суміжних ділянок: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були землевласниками ділянки, що на даний час належить позивачу, претензій до існуючих меж не заявляли (а. с. 127).
Станом на час складання вказаного акту прийому-передачі межових знаків на зберігання спірний паркан вже був побудований, що підтверджується договором № 12 від 21 липня 2003 року на виконання будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2, укладеним між ОСОБА_6 та ПП «Паркбуд», та актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт щодо улаштування цегляної огорожі.
Згідно акту про відновлення меж земельної ділянки від 02 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та виконавцем робіт - сертифікованим інженером - землевпорядникм ОСОБА_12, слідує, що представником ТОВ «НВП «Горизонт» ОСОБА_12 відновлені межі земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться по АДРЕСА_1, площею 0,0657 га. В цьому акті також зазначено, що межі земельної ділянки проходять по існуючим контурам (цегляна огорожа, фундамент огорожі та металева огорожа), тому закріплення її межовими знаками не виконується. При цьому також було зазначено, що власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має. Даний акт був підписаний власником земельної ділянки ОСОБА_4 (а. с. 33).
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 106 ЗК Українивласник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
При здійсненні межування власник земельної ділянки реалізує своє право. Проте, така участь є також обов'язком кожного із сусідніх власників та землекористувачів, адже приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі забороняється.
Статтею 108 ЗК Українивизначено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналогічні норми містяться у статях 76, 81 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б мали свідчити про порушення її прав діями відповідача, яким було зведено спірний паркан ще у 2003 році.
Як встановили суди, на момент складення акту прийому-передачі межових знаків на зберігання від 19 грудня 2014 року, землевласник ОСОБА_6 та інші землевласники суміжних ділянок: ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, а також ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були землевласниками ділянки, що на даний час належить позивачу, претензій до існуючих меж не заявляли.
Позивач ОСОБА_4, набула право власності на земельну ділянку площею 0,6557 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2015 року, тобто після зведення спірного паркану та передачі межових знаків на зберігання 19 грудня 2014 року. Попередні власники належної позивачу земельної ділянки не заперечували щодо розташування спірного паркану на межі із належною відповідачу земельною ділянкою.
Спірний паркан побудований на обох земельних ділянках (шириною 40 см) як межова споруда за згодою співвласників земельних ділянок, позивач має право на його використання спільно з відповідачем. Зовнішні ознаки паркану свідчать про те, що межова споруда належить обом сторонам, і позивач має право на спільне використання з відповідачем паркану. Згода відповідача на демонтаж паркану як спільної межової споруди відсутня, тому паркан відповідно до вимог статті 108 ЗК України не може бути демонтованим.
Окрім того, згідно акту про відновлення меж земельної ділянки від 02 вересня 2016 року межі земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться по АДРЕСА_1, площею 0,0657 га, проходять по існуючим контурам (цегляна огорожа, фундамент огорожі та металева огорожа), закріплення її межовими знаками не виконується. У вказаному акті було зазначено, що власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має. Цей акт був підписаний власником земельної ділянки ОСОБА_4 (а. с. 33).
Із урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку, що позивач не довела порушення її прав з боку відповідача.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року, статті 89 чинного ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5,залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта