Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 752/12440/16-ц

провадження № 61-16670св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Крижанівської Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 88,7 кв. м, житловою 50,4 кв. м.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що 18 травня 2013 року між нею та відповідачем укладений договір комісії, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався за її рахунок придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені. На виконання договору нею за розпискою передано відповідачу 1 600 000 грн. Відповідач 23 серпня 2013 року уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності на квартиру, що є неправомірним, оскільки майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського суду м. Києва від 22 серпня 2016 року (у складі судді Чередніченко Н. П.) позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 88,7 кв. м, житловою 50,4 кв. м.

Рішення суду мотивовано тим, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента, проте відповідач, належним чином не виконавши зобов'язання відповідно до умов договору комісії, порушив право власності позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що частинами першою, другою статті 328 ЦК України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Між сторонами спору в належній формі не укладено жодного правочину, який би встановлював право власності позивача на спірну квартиру. Згідно статті 392 ЦПК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вказаної норми закону потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли відповідачем не виконано умови договору комісії. При цьому, відповідачем визнається той факт, що ним придбана квартира за кошти позивача, а, отже, сторони, не були позбавлені можливості переоформити право власності у спосіб, визначений законом, тобто в позасудовому порядку, оскільки фактично спір між сторонами відсутній. Крім цього, заслуговують на увагу та підтверджуються належними і допустимими доказами доводи апеляційної скарги про те, що відносно права власності на квартиру існує спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання правочинів удаваними, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, який розглядається в Голосіївському районному суді м. Києва; 21 квітня 2016 року постановлено ухвалу про вжиття заходів забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на спірне майно, в тому числі й квартиру АДРЕСА_1. Отже, на час ухвалення рішення у даній справі про визнання за позивачем права власності на квартиру, остання перебувала під арештом.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що правом на апеляційне оскарження рішення суду наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. ОСОБА_3 участі у справі не приймав, учасником спірних правовідносин не був, проте апеляційний суд прийняв його апеляційну скаргу та за результатами її розгляду скасував рішення суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд не вказав, які права заявника порушуються оскаржуваним рішенням суду. З урахуванням ухвали про забезпечення позову від 21 квітня 2016 року вона позбавлена можливості захистити свої права у позасудовий спосіб.

(2) Позиція відповідача

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що не укладав договору комісії із позивачем, не приймав від неї коштів, а підписи в договорі та розписці від його імені підроблені. Він придбав спірну квартиру за власні кошти. Крім того, він не приймав участі у розгляді справи, оскільки особа, що діяла від його імені, вчиняла всупереч його інтересам, про що свідчить визнання позову та не подання апеляційної скарги на рішення суду, яким його позбавлено права власності на нерухоме майно. В матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу, за змістом якого він набув квартиру в інтересах ОСОБА_1 на виконання договору комісії.

Крім того, в заяві, яка надійшла до Верховного Суду 01 лютого 2018 року, ОСОБА_2 повідомив, що він скасував довіреність на право представництва його інтересів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, видану 19 квітня 2016 року.

11 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційна скарга залишенню без задоволення.

При вирішенні справи суди виходили із встановлених обставин про те, що 18 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір комісії, відповідно до якого відповідач зобов'язався за рахунок ОСОБА_1 придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені. На виконання договору нею передано відповідачу 1 600 000 грн. Відповідач 23 серпня 2013 року уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності на неї.

Відповідно до положень статті 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ОСОБА_2 не оспорював дійсність договору комісії, а тому доводи, викладені ним у відзиві на касаційну скаргу про те, що він не укладав договору комісії із позивачем, не приймав від неї коштів, а підписи в договорі та розписці від його імені підроблені, є безпідставними.

Необґрунтованими є також посилання ОСОБА_2 на те, що він не приймав участі у розгляді справи, оскільки особа, що діяла від його імені, вчиняла дії всупереч його інтересам; він скасував довіреність на право представництва його інтересів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, видану 19 квітня 2016 року, з огляду на таке.

Довіреність на ім?я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідач скасував лише 30 січня 2018 року, тобто в період із 19 квітня 2016 року по 30 січня 2018 року мав об?єктивну можливість проявити зацікавленість щодо стану справ представництва його інтересів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за довіреністю. Крім того, інтереси ОСОБА_2 у межах апеляційного розгляду справи представляв ОСОБА_7 (а. с. 121), який був присутнім у судових засіданнях та під час проголошення рішення апеляційним судом, довіреність на його ім?я відповідачем не скасована, а тому права ОСОБА_2 на участь у розгляді справи не порушені.

Крім того, матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки-повідомлення щодо часу та місця розгляду справи в апеляційному суді, отримане особисто ОСОБА_2 (а. с. 117).

Щодо права ОСОБА_3 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_8 було конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України у відповідній редакції, де було врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у цій справі, ОСОБА_3 пов'язав своє право на оскарження цього рішення, як особи, яка не брала участь у справі, з тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана за його кошти під час проживання однією сім?єю із ОСОБА_4 (дочкою ОСОБА_2.) без реєстрації шлюбу, проте у зв'язку з наявністю кредиторської заборгованості у ОСОБА_4 квартиру було оформлено на її батька - ОСОБА_2 Таким чином, договір купівлі-продажу квартири є удаваним, що є предметом судового розгляду у межах справи № 752/12440/16 за його позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання правочинів удаваними, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Крім того, 21 квітня 2016 року постановлено ухвалу про вжиття заходів забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на спірне майно, в тому числі й квартиру АДРЕСА_1.

Апеляційний суд прийняв указану апеляційну скаргу до провадження та за результатами розгляду цієї скарги скасував рішення суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відносно права власності на квартиру існує спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання правочинів удаваними, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, який розглядається в Голосіївському районному суді м. Києва; 21 квітня 2016 року постановлено ухвалу про вжиття заходів забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на спірне майно, в тому числі й квартиру АДРЕСА_1.

Таким чином, прийнявши до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції у справі, апеляційний суд дослідив обставини порушення прав заявника вказаним рішенням суду та зазначив в ухваленому рішенні, яким саме чином суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_3, що спростовує доводи касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду, , а тому касаційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик