Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 524/10187/16-ц

провадження № 61-27735св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Кременчуцький колісний завод»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, у складі судді Андрієць Д. Д., від 04 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В., від 17 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод» (далі - ПАТ «Кременчуцький колісний завод») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона з 06 лютого 2013 року працювала у відповідача на посаді комірника у виробництві коліс, причепів та іншої продукції - цех фарбування. 08 грудня 2016 року її звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри. ОСОБА_2 вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки вона не вчиняла жодних винних чи необережних дій, які б давали підстави роботодавцю дійти висновку про втрату довір'я. За 3 роки роботи на ПАТ «Кременчуцький колісний завод» на посаді комірника вона сумлінно та професійно виконувала покладені на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку обов'язки.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконним її звільнення з роботи та поновити її на роботі у ПАТ «Кременчуцький колісний завод» на посаді комірника у виробництві коліс, причепів та іншої продукції - цех фарбування; стягнути з ПАТ «Кременчуцький колісний завод» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000, 00 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю сукупності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, для звільнення працівника у зв'язку з втратою довір'я. Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_2 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства та з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки позивач не забезпечила схоронності продукції на складі, що стало підставою для втрати роботодавцем довіри до неї.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, при вирішенні спору по суті не врахували, що заявник не вчиняла дії, які призвели до спроби викрадення продукції. Місцевим судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів отримання заявником під звіт чи передачі заявнику на склад коліс, які намагались вивезти. Висновки суду першої інстанції про те, що вона допустила сторонніх осіб на склад є необґрунтованими, так як таких осіб судом не встановлено.

15 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

06 жовтня 2017 року ПАТ «Кременчуцький колісний завод» подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому вказано на її необґрунтованість та безпідставність.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

21 травня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу

19 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Кременчуцький колісний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 07 лютого 2013 року ОСОБА_2, згідно наказу від 06 лютого 2013 року, була прийнята до ПАТ «Кременчуцький колісний завод» комірником у виробництво коліс, причепів та іншої продукції - цех фарбування.

Згідно посадової інструкції комірник центрального складу готової продукції (далі - ЦСГП) дільниці фарбування, виробництва коліс, причепів та іншої продукції повинен вести приймання, видачу, відвантаження та облік продукції на складі у відведеному для цієї мети місці та у встановлений час, своєчасно та обережно оформлювати завдання на завантаження з одночасним внесенням даних в оперативний журнал (пункт 13.2), своєчасно приймати на зберігання якісну продукцію з оформленням прибуткових документів з підписом представника ОТК (пункт 13.7).

Пунктом 13.11 посадової інструкції комірника передбачено, що комірник повинен не допускати на склад сторонніх осіб без відповідного на те дозволу та осіб, що не мають ділового відношення до складу.

04 травня 2016 між ПАТ «Кременчуцький колісний завод» та членами колективу (бригади) - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

25 листопада 2016 року у ПАТ «Кременчуцький колісний завод» було виявлено спробу викрадення продукції на загальну суму 90 154, 81 грн. По даному факту була проведена перевірка. Згідно оборотної відомості, 25 листопада 2016 року на склад готової продукції надійшло 120 коліс 6.00F-16 (код 887А-3101012). Актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей на складі готової продукції № 1 було зафіксовано відсутність продукції - код 887А-3101012 у кількості 120 шт. на загальну суму 67 782, 00 грн. За результатами проведеної перевірки комісія дійшла до висновку, що однією з причин спроби розкрадання слугувало невиконання комірником ОСОБА_2 посадової інструкції у частині незабезпечення схоронності продукції на складі і допуску сторонніх осіб на склад без своєї присутності.

Згідно наказу голови правління - генерального директора ПАТ «Кременчуцький колісний завод» Бузини С. В. № 399 від 08 грудня 2016 року «Про спробу викрадення продукції 25 листопада 2016 року» було вирішено вжити заходів, зокрема щодо звільнення старшого комірника ЦСГП ОСОБА_9 та комірника ЦСГП ОСОБА_2 з роботи у зв'язку з втратою довіри згідно пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказом № 195 від 13 грудня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

На виконання вимог ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2017 року на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «Кременчуцький колісний завод» 31 травня 2017 року було надано згоду на звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Встановивши, що позивач працювала на посаді комірника та здійснювала відповідно до своїх трудових обов'язків обслуговування товарних цінностей на складі готової продукції, роботодавцем було встановлено, що причиною спроби викрадення 25 листопада 2016 року продукції було у тому числі невиконання комірником ОСОБА_2 посадової інструкції щодо забезпечення схоронності продукції на складі і обмеженого допуску сторонніх осіб на склад без своєї присутності, суди дійшли правильного висновку про наявність у ПАТ «Кременчуцький колісний завод» підстав для втрати довіри до працівника, а отже і правомірність звільнення ОСОБА_2 за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказ № 195 від 13 грудня 2016 року містить підпис ОСОБА_2, який свідчить, що остання у день прийняття цього наказу ознайомилась з його змістом, розрахунковий лист та трудову книжку отримала, з розрахунком згідна.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, значною мірою спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта