Постанова КЦС ВП від 15.08.2019 року у справі №565/1707/16-ц

05.06.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Державний герб України

Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 565/1707/16-ц

провадження № 61-31581св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 . Відповідач не є співвласником спірної квартири, в установленому порядку в ній не зареєстрований, однак фактично проживає без її дозволу як власника Ѕ частини квартири. Отже ОСОБА_2 самоправно зайняв спірне житлове приміщення та на підставі частини третьої статті 98, статті 157, частини третьої статті 116 ЖК УРСР підлягає виселенню з нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач проживає у спірній квартири без згоди позивача, яка є її співвласником. Факт прийняття відповідачем спадщини за заповітом, а саме іншої Ѕ частини квартири, не вказує на правомірність його проживання у ній без згоди позивача. ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та він не є наймачем спірної квартири.

Відповідач не є членом сім`ї співвласника спірної квартири, проте за аналогією до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини третьої статті 116 ЖК УРСР, відповідно до якої особи, які самоправно займають жиле приміщення, підлягають виселенню з нього без надання їм іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , якій належала Ѕ частина спірної квартири, та в установленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Відповідач, який вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, є співвласником спірної квартири, має право володіти та користуватися належною йому часткою квартири, проте через відсутність реєстрації такого права обмежений у праві розпорядження належним їй майном. З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави для виселення відповідача зі спірної квартири.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року та залишити в силі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню та не звернув увагу на обставини, встановлені судом першої інстанції, які мають істотне значення для ухвалення рішення у справі.

Оскільки відповідач не надав належні та допустимі докази на підтвердження факту постійного проживання із спадкодавцем та не встановлював факт постійного проживання зі ОСОБА_4 , апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 1268 ЦК України.

ОСОБА_2 , зазначаючи про відмову державного нотаріуса Кузнецовської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину, ввів суд в оману, оскільки ним не було вчинено жодних дій щодо пошуку оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру та отримання дубліката зазначеного документа.

Апеляційний суд не врахував, що законодавство розмежовує набуття права на спадщину та право власності. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації такого права. Проте суд дійшов помилкового висновку, що відповідач вже є власником Ѕ частини спірної квартири, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документами на неї.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу № 565/1707/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направив до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що спірна квартира належала ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, кожній по Ѕ частині.

Позивач з 02 серпня 2016 року зареєстрована у вказаній квартирі, проте фактично проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

09 липня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, взагалі все те, що їй належатиме на день смерті та на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області Ріцькою Г. І. та зареєстровано за №740.

Зазначений заповіт у встановленому законом порядку не скасований, недійсним не визнаний.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області Ріцької Г. І. від 27 січня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності нерухомого майна спадкодавцеві.

Рішенням Кузнецовського міського суду від 31 жовтня 2016 року у справі №565/1172/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом виселення з житлового приміщення встановлено, що відповідач вселився у спірну квартиру зі згоди співвласника ОСОБА_4 за життя останньої та проживає у цій квартирі після її смерті.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів ( частина перша статті 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тим прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 цього Кодексу).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном.

Таким чином, ОСОБА_2 , який вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , є співвласником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , має право володіти й користуватися цією частиною, проте через відсутність реєстрації такого права обмежений у праві розпорядження належним йому майном.

Власником іншої Ѕ частини цієї квартири є позивач ОСОБА_1 .

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.

До схожих правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідача зі спірної квартири та відмову у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_2 має право на користування нею, оскільки вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та є співвласником вказаного нерухомого майна.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0