Постанова КЦС ВП від 15.08.2019 року у справі №213/3533/15-ц

05.06.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Державний герб України

Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 213/3533/15-ц

провадження № 61-29350св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат») про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що з 17 січня 1969 року по 01 травня 1988 року та з 26 травня 1989 року він працював на підприємстві відповідача, був звільнений 30 травня 2008 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При звільненні йому не була виплачена вихідна допомога, передбачена пунктом 6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі - Галузева угода) в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки він працював на підприємстві більше 20 років. Його середньомісячна заробітна плата перед звільненням становила 3 164,80 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі 9 494,40 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 31 648 грн.

В запереченні на позовну заяву ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» зазначило, що в день звільнення ОСОБА_1 отримав всі належні йому суми. Відповідно до трудової книжки позивача його безперервний стаж роботи у відповідача на момент звільнення становив 19 років 5 днів, тобто був меншим, ніж 20 років. ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» не є стороною Галузевої угоди і вона не була підписана генеральним директором від імені товариства, яке є самостійною юридичною особою. Таким чином, посилання позивача на наявність у нього права на вихідну допомогу при звільненні в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат безпідставні та необґрунтовані. Одноразова вихідна допомога не є заробітною платою в розумінні Закону України «Про оплату праці» та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5. Крім цього, до спірних правовідносин судом повинен бути застосований тримісячний строк на звернення до суду, який був пропущений позивачем без поважних причин.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року у складі судді Соловйової Л. Я., з урахуванням ухвали цього суду від 19 серпня 2017 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач не підписував Галузевої угоди, тому виконання її умов не є обов`язковим для нього. Колективним договором на підприємстві відповідача була передбачена виплата одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію за наявності безперервного стажу роботи на підприємстві не менше 20 років, проте на позивача ця умова колективного договору не розповсюджується, оскільки при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію він мав недостатній безперервний стаж.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 9 494,40 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 22 080 грн. Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 2 688 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Галузеву угоду від сторони власників підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів України, Генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію. ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест, тому дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на відповідача. На час виходу на пенсію за власним бажанням станом на 30 травня 2008 року позивач мав більше, ніж 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача і на нього розповсюджується дія пункту 6.1 Галузевої угоди, тому невиплачена вихідна допомога у розмірі 9494,40 грн, що складає три місячні заробітні плати підлягає стягненню. ОСОБА_1 не були виплачені всі належні йому суми у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, і повного розрахунку на час ухвалення рішення судом не проведено, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), виходячи із заявлених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з розрахунку 150 робочих днів за даний період та 147,20 грн середньоденної заробітної плати позивача, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22 080 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2017 року ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року, а рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 рокузалишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» є самостійною юридичною особою і не входить до складу будь-якої іншої юридичної особи, або групи юридичних осіб. У справі відсутні будь-які документи, які б підтверджували повноваження генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» на ведення від імені ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» колективних переговорів та підписання Галузевої угоди. Крім цього, ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» не є стороною вищевказаної Галузевої угоди і не підписувало її, тому висновок апеляційного суду про те, що на відповідача розповсюджуються положення цієї Галузевої угоди ґрунтується на припущеннях і є помилковим.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 213/3533/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 17 січня 1969 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на збагачувальну фабрику № 1 на підприємстві відповідача газоелектрозварювальником 6-го розряду; 01 грудня 1970 року йому присвоєно 7-ий розряд газоелектрозварювальника, 01 червня 1975 року у зв`язку з введенням нових умов оплати праці він був переведений газоелектрозварювальником по ГР3 5-го розряду на збагачувальній фабриці; 01 травня 1980 року переведений на збагачувальну фабрику № 2 електрогазозварювальником по ГР3 5-го розряду; 01 вересня 1988 року звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю Української Радянської Соціалістичної Республіки у зв`язку з виїздом до району Крайньої Півночі; з 10 вересня 1988 року по 27 березня 1987 року працював в Союзі «Агрокооперація» газоелектрозварювальником 5-го розряду, звільнився за власним бажанням; 26 травня 1989 року прийнятий на рудозбагачувальну фабрику № 1 електрогазозварювальником 4-го розряду; 15 березня 1990 року переведений на рудозбагачувальну фабрику № 1 електрогазозварювальником 5-го розряду; 30 травня 2008 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за статтею 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки.

Таким чином, загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача складає 38 років 7 місяців 18 днів.

Між сторонами виник спір стосовно права позивача на отримання при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, що передбачена умовами Галузевої угоди.

Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої угоди, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу у розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від 20 і більше років.

За змістом пункту 1.1 Галузевої угоди її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об`єднань, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ, з другої сторони.

Від Сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду державного майна України, головою ради Всеукраїнського об`єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу «Федерація металургів України», генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдінг», повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію, генеральним директором асоціації «Укрвогнетрив», генеральним директором об`єднання «Укрметиз», генеральним директором об`єднання «Укркольормет», генеральним директором асоціації «Укркокс», генеральним директором об`єднання «Укртрубопром».

Сторонами не оспорювався той факт, що ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»), що в свою чергу є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»).

Згідно з листом Голови Центрального комітету профспілки від 10 червня 2016 року Галузева угода поширювалася на ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат». У 2007, 2008 та 2009 роках ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» брало участь та визнавалося переможцем у конкурсі на кращий колективний договір серед підприємств гірничо-металургійного комплексу України, умови якого визначені Постановою Президії Центрального комітету профспілки металургів і гірників від 28 січня 2008 року № П-19-8. Пунктом 2 розділу ІІ цієї Постанови визначено, що участь у конкурсі не можуть приймати підприємства, які не визнають діючої Галузевої угоди. Відповідно до умов конкурсу ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» надавало всі необхідні документи, завірені печатками та підписами Генерального директора Півня В. А. та голови профспілкового комітету ОСОБА_3 , якими підтверджено визнання і виконання норм Галузевої угоди.

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства, відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці», самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави для висновку про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Галузева угода поширювала свою дію на ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат». Оскільки відповідач не провів належним чином розрахунок при звільненні ОСОБА_1 і не виплатив позивачу в повному обсязі одноразової допомоги, апеляційний суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України і стягнув з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» вихідну допомогу при звільненні у розмірі 9 494,40 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 080 грн, правильність обчислення якого відповідачем не спростована.

Доводи касаційної скарги про те, що ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» є самостійною юридичною особою і не входить до складу будь-якої іншої юридичної особи, або групи юридичних осіб, не є стороною вищевказаної Галузевої угоди і не підписувало її, є безпідставними, оскільки обставини поширення Галузевої угоди на правовідносини сторін у справі встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів, зокрема листа Голови Центрального комітету профспілки від 10 червня 2016 року, яким підтверджено поширення Галузевої угоди на це товариство.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною першою статті 58 ЦПК України 2004 року передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0