Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 643/12702/15-ц

провадження № 61-203cв20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Публічне акціонерне товариство "Акцент Банк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Акцент Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання порушеним прав споживача фінансових послуг банку та визнання недійсним договору споживчого кредиту, іпотечного договору, договору поруки, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк ", банк) правонаступником якого є Акціонерне товариство "Акцент Банк" (далі - АТ "Акцент Банк") про визнання порушеними прав споживача фінансових послуг банку, та визнання недійсними договору споживчого кредиту від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, іпотечного договору від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, договору поруки від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину.

Уточнивши позовні вимоги просила визнати порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг; визнати недійсним: договір споживчого кредиту від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029; іпотечний договір від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029; договір поруки від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029; зупинити АТ "Акцент Банк" нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за № 437; зобов'язати АТ КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 оригінали договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, від 28 березня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 430; витяг з державного реєстру правочинів від 28 березня 2007 року; заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про отримання коштів за продаж квартири від 28 березня 2007 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер запису П-5-47705 в книзі 1 від 29 березня 2007 року; застосувати до недійсного правочину - договору споживчого кредиту від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029 наслідки реституції, шляхом приведення сторін у попередній стан.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 28 березня 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк") був підписаний договір споживчого кредиту № HAH2GK16150029, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати на споживчі цілі (придбання нерухомого майна) кредит в іноземній валюті у розмірі 39 000 доларів США, сплату страхових платежів в розмірі 7 846,54 доларів США, а всього 46 846,54 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 28 березня 2007 року по 26 березня 2027 року (240 місяців) та сплатою комісійної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми кредиту на момент його видачі і 0,20% щомісяця в період сплати заборгованості за кредитом. Кредит надавався позичальникові у вигляді невідновлювальної кредитної лінії.

У забезпечення грошових зобов'язань за кредитним договором, позивач згідно договору від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029 передала в іпотеку банку нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири загальною площею 45,3 кв. м АДРЕСА_1. Зазначений договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В., про що внесено запис в реєстрі за № 436.

Крім цього, в забезпечення виконання умов кредитного договору від 28 березня 2007 року, був укладений договір поруки № HAH2GK16150029 з ОСОБА_2.

Позивач вважала, що внаслідок недобросовісних дій банку під час укладення спірного кредитного договору, які на її думку є нічим іншим як обманом та забороненою нечесною підприємницькою практикою, порушено її права та інтереси як споживача фінансової послуги, передбачені та охоронювані Законом України "Про захист прав споживачів", а відтак вважала, що ці права та інтереси можуть бути поновлені судом у спосіб, передбачений Законом України "Про захист прав споживачів", а саме шляхом визнання недійсним спірного кредитного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року під головуванням судді Майстренко О. М. позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг при укладенні з ПАТ КБ "ПриватБанк" правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" договору споживчого кредиту від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029; визнано недійсним договір споживчого кредиту від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк"; визнано недійсним іпотечний договір від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, зареєстрований у реєстрі за № 436, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1; визнано недійсним договір поруки від 28 березня 2007 року № HAH2GK16150029, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний кредитний договір від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 є укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики, а тому наявні підстави для визнання його недійсним у цілому. Також дійшов висновку про визнання недійсними договору іпотеки та договору поруки, оскільки вони є похідними від головного договору. В задоволенні решти позовних вимог вважав за необхідне відмовити у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту свого права.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Акцент Банк" задоволено.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ "Акцент Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання порушеним прав споживача фінансових послуг банку та визнання недійсним договору споживчого кредиту, іпотечного договору, договору поруки, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину - залишено без задоволення.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_1 була ознайомлена про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; спосіб його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його умови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чаричанська І. Ю. подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять оскаржену постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було неправомірно відхилено як доказ висновок експертизи, проведеної у цій справі, адже, на думку заявників, помилка яка була допущена експертом при розрахунку сукупної вартості кредиту і на яку звернув увагу апеляційний суд є добросовісною і виникла в результаті комп'ютерного збою, а тому нема сумнівів в об'єктивності, всебічності та обґрунтованості проведеної експертизи.

Заявник посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову правильно застосував до спірних правовідносин норми права та зробив правильний висновок, який узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, а апеляційний суд на вказану обставину належної уваги не звернув.

Вказує, що передбачена п. 7.1 договору винагорода за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,20 % від суми виданого кредиту не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, а тому є нікчемною, проте суд апеляційної інстанції, повністю відмовивши у задоволенні позову на вказану обставину належної уваги не звернув.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року від представника АТ "Акцент Банк" - адвоката Омельченко Є.

В. на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1, в якому представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити посилаючись на її необґрунтованість.

Вказує, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин положення нормативно-правових актів, які були прийняті після укладення договору між сторонами.

У відзиві на касаційну скаргу представник АТ "Акцент Банк" також вказує на те, що при проведенні експертизи експертом використовувались нормативні акти, які були прийняті після укладення кредитного договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Московського районного суду м.

Харкова.

17 січня 2020 року цивільна справа № 643/12702/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицький А. І., Фаловська І. М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2021 року справу призначено колегії суддів у складі:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 березня 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" був підписаний споживчий кредитний договір № HAН2GК16150029 з ОСОБА_1, згідно умов якого банк зобов'язався надати кредит в іноземній валюті в сумі 39 000 доларів США на споживчі цілі, сплату страхових платежів в розмірі 7 846,54 доларів США, а всього 46 846,54 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 28 березня 2007 року по 26 березня 2027 року та сплатою комісійної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми кредиту на момент його видачі і 0,20% щомісяця в період сплати заборгованості за кредитом. Кредит надавався позичальникові у вигляді невідновлювальної кредитної лінії.

Згідно з умовами п. 1.1. договору кредиту від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.
7.1 договору кредиту, а саме: № НОМЕР_1. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.

Згідно з п. 7.1 договору кредиту, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 28 березня 2007 року по 26 березня 2027 року включно, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 46 846,54 доларів США: на придбання нерухомості в сумі 39 000
доларів США, сплату страхових платежів у сумі 7 846,54 доларів США у випадках та у порядку, передбачених п. п. 2.1.3,2.2.7 цього договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період оплати.

Відповідно до п. 3.1. договору кредиту за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі визначеному п. 7.1 змінної частини договорів кредиту.

Згідно п. 3.2 договору кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі зазначеному в п.7.4 цього договору на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Пунктом 7.4 Договору кредиту передбачено, що згідно статтею 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених п. п. 1.1., 2.2.4.,
2.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 2,16 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Як передбачено п. 3.4 договору кредиту, нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки рахуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Пунктом 6.2 договору кредиту передбачено, що при невиконанні позичальником умов? передбачених п. 2.2.11 договору банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати.

Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.

При укладенні договору кредиту 28 березня 2007 року сторонами підписано додаток № 1 "Графік погашення кредиту", який є невід'ємною частиною основного договору кредиту.

28 березня 2007 року між банком та позивачем для забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір № HAH2GK16150029.

Також 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 для забезпечення кредитного договору укладено договір поруки № HAH2GK16150029.

01 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та Закритим акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - ЗАТ "Акцент-Банк") було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ЗАТ КБ "ПриватБанк" відступило ЗАТ "Акцент-Банк" права вимоги на отримання на свою користь від боржників (ОСОБА_1 у тому числі) платежів по кредиту, відсоткам, комісіям, винагородам, іншим платежам, неустойки (штрафу, пені), які існують у клієнта відповідно до умов договорів на дату укладення цього договору згідно з розрахунком (Додаток № 1 до цього договору).

Ухвалою суду першої інстанції від 24 березня 2017 року за клопотанням представника позивача про призначення у справі судово-економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій, було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М. С. Бокаріуса.

Відповідна економічна експертиза була проведена і у висновку експерта від 01 серпня 2017 року № 6713 за результатами проведеної економічної експертизи зазначено наступне:

в обсязі наданих матеріалів та відповідно до проведеного дослідження визначено, що кредитний договір від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 та графік погашення платежів не містять інформацію про сукупну вартість кредиту та абсолютне значення подорожчання кредиту із зазначенням послуг страхових компаній, нотаріуса, оцінювача, державного мита, пенсійного збору, комісійних банку за відкриття рахунку, ведення рахунку, валютно-обмінні операції та інше із зазначенням грошових сум, які мають бути витрачені споживачем при укладенні кредитного договору та інформацію про попередження споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач у відповідності до законодавства України про захист прав споживачів.

В обсязі наданих матеріалів та відповідно до проведеного дослідження, повернення кредитних коштів з нарахованими на них відсотками рівними частками протягом усього періоду кредитування, визначене в графіку погашення платежів за кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 передбачає ануїтетний спосіб погашення кредиту.

Розрахований відповідно до умов кредитування (сума кредиту 46 846,54 доларів США, відсоткова ставка, строк кредитування), визначених кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029, щомісячний ануїтетний платіж складає 548,25 доларів США (454,56+93,69 доларів США, виходячи з п. 7.1 кредитного договору), та не відповідає розміру платежу в сумі 460,06 доларів США, зазначеному у додатку № 1 "Графіку погашення кредиту" вказаного кредитного договору (п. 7.1 договору).

Розрахований відповідно до умов кредитування (виходячи з суми кредиту 39 000
доларів США, відсоткова ставка, строк кредитування), визначених кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029, щомісячний ануїтетний платіж складає 456,43 доларів США (378,43+78 доларів США, виходячи з п. 7.1 кредитного договору), та не відповідає розміру платежу в сумі 460,06 доларів США, зазначеному у додатку № 1 "Графіку погашення кредиту" вказаного кредитного договору (п. 7.1 договору).

Відповідно до проведеного дослідження, в обсязі наданих матеріалів визначити в якій валюті, в якому порядку було здійснено операцію надання кредитних коштів готівкою позичальнику ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" та чи відповідає це умовам кредитного договору від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 року - не надається за можливе, в зв'язку з відсутністю належним чином складених первинних документів, які підтверджують надання кредитних коштів. З підстав наведених в дослідницькій частині, відповідно не надається за можливе визначити, чи відповідають ці документи (щодо конвертаційних операцій) порядку видачі та погашення кредиту передбаченого кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 та діючому законодавству України, а надання оцінки вказаних документів - виходить за межі компетенції експерта економіста.

Відповідно до проведених розрахунків, показники сукупної вартості кредиту в сумі 39 000 доларів США (виходячи з даних додатку № 1 до договору) за кредитним договором (в момент його укладення та за період з 28 березня 2007 року по 26 березня 2027 року та використовуючи наявні дані щодо сплати страхових та інших платежів) становлять:

- реальна процентна ставка 14,75 річних;

- абсолютне значення подорожчання кредиту 75 959,43 долари США.

Виходячи з проведених розрахунків, розмір реальної відсоткової ставки, розрахованої із використанням функції чистої внутрішньодоходної доходності програмного продукту Microsoft Expert (рекомендовано Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року) не відповідає розміру відсоткової ставки, зазначеному у п. 7.1 кредитного договору від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 року. Провести розрахунки із визначенням сум відсотків які мала сплатити ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 за період з 28 березня 2007 року по 26 березня 2027 року, як би ПАТ КБ "Приватбанк" використав метод нарахування відсотків "30/360" або метод нарахування відсотків "факт/факт" - не надається за можливе. Детально приведено в дослідницькій частині.

Розрахований відповідно до умов кредитування (виходячи із суми кредиту 46 846,54
доларів США, відсоткова ставка, строк кредитування) визначених кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029, щомісячний ануїтетний платіж складає 548,25 доларів США (454,56+93,69 доларів США, виходячи з п. 7.1 Кредитного договору), та не відповідає розміру платежу в сумі 460,06 доларів США, зазначеному у додатку № 1 "Графіку погашення кредиту" вказаного кредитного договору (п. 7.1 договору).

Розрахований відповідно до умов кредитування (виходячи з суми кредиту 39 000
доларів США, відсоткова ставка, строк кредитування), визначених кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029, щомісячний ануїтетний платіж складає 456,43 доларів США (378,43+78 доларів США, виходячи з п. 7.1 Кредитного договору), та не відповідає розміру платежу в сумі 460,06 доларів США, зазначеному у додатку № 1 "Графіку погашення кредиту" вказаного кредитного договору (п. 7.1 договору).

В обсязі наданих документів визначити чи відповідає сума щомісячних платежів, викладених та визначених ПАТ "ПриватБанк" у графіку платежів, який знаходиться в матеріалах цивільної справи № 643/12702/15-ц щомісячній сумі коштів, зарахованих ПАТ "Приватбанк" на погашення основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами відповідно до наданих ПАТ "ПриватБанк" копій (роздруківок) меморіальних ордерів, - не надається за можливе. (детально наведено в дослідницькій частині).

В обсязі наданих документів визначити, чи у відповідності до вимог бухгалтерського обліку було здійснено ПАТ "ПриватБанк" використання рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк" для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту за кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 - не надається за можливе. (детально наведено в дослідницькій частині).

Відповідно до проведеного дослідження, враховуючи сплачені позичальником страхові та інші платежі (19 118,28 грн, що складає 2 403,49 доларів США відповідно), загальна сума коштів сплачених ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029 (з урахуванням зарахованих погашень відсотків, тіла кредиту, комісій; платежів за договорами страхування, платежів на користь третіх осіб (нотаріусів, оцінювачів) за період з 28 березня 2007 року по 30 травня 2015 року становить 52
769,49 доларів США (414 430,65 грн, еквівалент відповідно).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину внаслідок обману передбачені статтею 230 ЦК України.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).

Лише в разі встановлення цих обставин норми статей 203, 230 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Нормами цивільного законодавства України передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсними окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину вцілому.

Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав, для задоволення позову, оскільки укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_1 була ознайомлена про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; спосіб його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його умови.

Суд апеляційної інстанції правильно зауважував, що при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з усіма умовами цього правочину і прийняла на себе зобов'язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник кредитного договору, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови.

Крім того, після укладення вказаного договору ОСОБА_1 не була позбавлена можливості скористатися своїм правом, визначеним частиною 6 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте позивач таких дій не вчинила.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було неправомірно відхилено як доказ висновок експертизи, проведеної у цій справі, адже, на думку заявників, помилка яка була допущена експертом при розрахунку сукупної вартості кредиту і на яку звернув увагу апеляційний суд є добросовісною і виникла в результаті комп'ютерного збою, а тому нема сумнівів в об'єктивності, всебічності та обґрунтованості проведеної експертизи колегія суддів відхиляє з тих підстав, що апеляційний суд правильно вказував, що не може бути прийнятий до уваги в якості доказу приховування інформації та введення споживача в оману висновок судової економічної експертизи, проведеної під час розгляду справи, оскільки питання, поставлені на вирішення експертам сформульовано таким чином, що відповідаючи на них, експерт керувався вимогами чинного законодавства, а не законодавства, яке діяло на час укладення договору.

Крім того колегія суддів зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки вказаний доказ був оцінений судами обох попередніх інстанцій, колегія суддів відхиляє означений довід касаційної скарги.

Крім того колегія суддів зауважує, що висновок експертизи може свідчити лише про можливість зміни розміру кредитної заборгованості позичальника, і не може бути в силу вимог закону правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що довід касаційної скарги про те, що передбачена п. 7.1 договору винагорода за надання фінансового інструменту у відсотковому значенні 0,20 % від суми виданого кредиту не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, а тому є нікчемною, проте суд апеляційної інстанції, повністю відмовивши у задоволенні позову на вказану обставину належної уваги не звернув є прийнятним з огляду на таке.

Оскільки, згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 28 березня 2007 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Згідно з абзацом другим частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Кредитний договір № HAН2GК16150029, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 28 березня 2007 року, містить положення, яким, окрім іншого, передбачено сплату ОСОБА_1 (пункт 7.1) винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що посилання ОСОБА_1 на невідповідність умов договору вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 є безпідставними, оскільки на час укладення кредитного договору вони не діяли.

Проте, колегія суддів Верховного Суду не погоджується із таким висновком апеляційного суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що: "надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною 1 , 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок".

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 297/1804/15-ц (провадження № 61-16112св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц (провадження № 61-37843св18), від 03 червня 2020 року у справі № 344/13147/16-ц (провадження № 61-38251св18).

Таким чином, Верховний Суд робить висновок про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

У спірному кредитному договорі від 28 березня 2007 року, що є предметом розгляду цієї справи, пунктом 7.1 передбачено сплату ОСОБА_1 винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

Разом із тим пунктом 6.2 договору кредиту передбачено, що при невиконанні позичальником умов? передбачених п. 2.2.11 договору банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 28 березня 2007 року № HAН2GК16150029, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним у цілому спірного договору, апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначені винагороди є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому положення договору, які передбачають їх сплату, є нікчемними.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є визнання відповідного права або застосування наслідків недійсності правочину. Із такими вимогами ОСОБА_1 до суду не зверталася. Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, а тому помилився щодо мотивів відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того колегія суддів зауважує, що позовних вимог про застосування наслідків нікчемного правочину ОСОБА_1 не заявляла, а тому підстави для задоволення позову в частині застосування до недійсного правочину реституції відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та зміни мотивувальної частини постанови Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в частині відмови у визнанні недійсними пунктів 6.2 та
7.1 кредитного договору № HAН2GК16150029, укладеного 28 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, .

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо нікчемності пунктів 6.2 та 7.1 кредитного договору № HAН2GК16150029, укладеного 28 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" та ОСОБА_1 в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук