Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 131/1396/13-ц

провадження № 61-24813св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Іллінецька міська рада Іллінецького району Вінницької області, виконавчий комітет Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Іллінецького районного нотаріального округу Нікітчук НаталіяАнатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року у складі судді Стадника С. І. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області, виконавчого комітету Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області (далі - міська рада), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Іллінецького районного нотаріального округу Нікітчук Н. А., про визнання незаконними рішень та свідоцтв, визнання недійсним договору дарування та переведення прав покупця.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві особистої приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок, домоволодіння). У вересні 2002 року вона подарувала 1/2 частину домоволодіння сину - ОСОБА_2, який фактично проживав у ньому. Упродовж наступних років вона проживала у Росії, Італії, на територію України приїжджала рідко.

Вказувала, що у червні 2013 року вона повернулась додому та помітила, що окремі приміщення її з сином домоволодіння займають невідомі люди. Вона з'ясувала, що 26 жовтня 2009 року виконком Іллінецької міської ради видав свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння, відповідно до якого їй належить 7/25 частки (28 %), а ОСОБА_2 - 18/25 частки (72 %).

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_4 31/50 частку домоволодіння (62%), тобто більшу ніж йому належала, крім цього він переобладнав господарську споруду у «ІНФОРМАЦІЯ_1», виділив у натурі, після чого продав ОСОБА_7, чим порушив її переважне право на придбання.

Вважала, що такі дії відповідача порушують її право власності, як співвласника домоволодіння, оскільки вона не надавала згоди ОСОБА_2 на виділення у натурі частки, договір про виділ не укладала, з заявою про зміну часток у власності не зверталась, тому її протиправно було позбавлено права власності на 22 % домоволодіння.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 29 листопада 2007 року № 199; визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 05 грудня 2007 року, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 05 грудня 2007 року; визнати незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 15 жовтня 2009 року № 173; визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - 7/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 - від 26 жовтня 2009 року, видане ОСОБА_1 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2009 року; визнати незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - 18/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 - від 26 жовтня 2009 року, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2009 року; визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений 31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу НікітчукН. А., зареєстрований у реєстрі за № 2909; перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення («ІНФОРМАЦІЯ_1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідчений 17 лютого 2011 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Нікітчук Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 303.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення виконкому Іллінецької міської ради від 15 жовтня 2009 року № 173 свідоцтво про право власності на 7/25 частки домоволодіння, яке видане на ім'я ОСОБА_1, а також свідоцтво про право власності на 18/25 частки домоволодіння, яке видане на ім'я ОСОБА_2, не порушують прав позивача як співвласника домоволодіння, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання їх незаконними.

Поліпшення ОСОБА_2 належного йому майна з подальшим виділом і оформленням на нього права власності не порушує прав позивача, тому відсутні підстави для визнання незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 29 листопада 2007 року № 199 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 05 грудня 2007 року, що видане на ім'я ОСОБА_2

Суд дійшов висновку, що оскільки майно, яке є предметом спірних договорів: дарування та купівлі-продажу належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, підстав для переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 17 лютого 2011 року немає, а, подарувавши належну йому частину домоволодіння, ОСОБА_8 розпорядився своїм майном на власний розсуд.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким її позов задоволено частково.

Визнано незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 15 жовтня 2009 року № 173.

Визнано незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - 7/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 - від 26 жовтня 2009 року, видане ОСОБА_1 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у КП «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2009 року.

Визнано незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - 18/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 - від 26 жовтня 2009 року, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2009 року.

У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 з дотриманням архітектурно-будівельних норм за свій рахунок було переобладнано належну йому за договором дарування від 06 вересня 2002 року господарську споруду - хлів «Б1», яка розташована на належній йому на праві власності земельній ділянці, у «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зареєстровано право власності на переобладнаний об'єкт нерухомості відповідно до вимог частини четвертої статті 357 ЦК України, оскільки права іншого учасника спільної часткової власності - ОСОБА_1 такою перебудовою порушені не були. За таких обставин немає підстав для визнання незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради від 29 листопада 2007 року № 199, яким вирішено оформити право приватної власності на «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 23,3 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, видати свідоцтво про право приватної власності та провести відповідну реєстрацію права, а також підстав для визнання незаконним отриманого на підставі вказаного рішення виконкому свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальною площею 23,3 кв. м приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1» «А», частка власності 1/1, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі -КП «Гайсинське МБТІ») 05 грудня 2007 року.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала заяву про оформлення права власності у зв'язку з переобладнанням, суд вважав, що рішення Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 15 жовтня 2009 року № 173 про перерозподіл часток у праві власності було прийнято всупереч вимогам частини четвертої статті 357 ЦПК України, тому його слід визнати незаконним. Оскільки на підставі незаконного рішення міської ради були видані свідоцтва про право власності, тому з цих же підстав вони також підлягають визнанню незаконними.

Вимогу про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу від 17 лютого 2011 року суд вважав необґрунтованою, оскільки «ІНФОРМАЦІЯ_1» є самостійним об'єктом права власності ОСОБА_2, а не часткою у спільній частковій власності всіх співвласників будинковолодіння, тому при продажу такого об'єкта власності інші співвласники будинковолодіння не користуються правом переважної купівлі, передбаченим статтею 362 ЦК України.

Суд відхилив посилання позивача про те, що даруючи частку у спільному майні, відповідач не отримав її дозволу, оскільки подарований ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будинок з прибудовами належав ОСОБА_2 на праві власності, був окремим об'єктом, розташованим на належній йому земельній ділянці, а не об'єктом спільної часткової власності.

У липні 2017 рокуОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 не повинен був отримувати її дозвіл на переобладнання будинку.

Вказує, що спірними договорами купівлі-продажу та дарування відповідач порушив її переважне право на придбання майна, а також він не отримав дозволу на дарування частини будинку, який, на її думку, повністю знаходився у спільній частковій власності з нею.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону суде рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 06 вересня 2002 року, діючи через свого представника ОСОБА_9, подарувала сину - ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований у АДРЕСА_1, уклавши нотаріально посвідчений договір (том 5, а. с. 20-22).

У пункті 2 вказаного договору дарування визначено, що у власність обдарованого переходить 1/2 частка вказаного жилого будинку та господарських будівель і споруд: приміщення 1-1-веренда - 4.4 кв. м, 1-2 - ванна - 6.6 кв. м, кухня - 10.8 кв. м,1-9 - кімната - 10.4 кв. м, хлів «Б1», хліви «Б2» та «б». Перед укладенням договору дарування 02 вересня 2002 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було написано заяви на ім'я міського голови про відповідно надання дозволу на дарування на прийняття у дар конкретних приміщень будинку та конкретних будівель (том 1, а. с. 15-16, оригінали на а. с. 63-64 інвентарної справи об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1), на замовлення ОСОБА_1 зроблено розрахунок 1/2 частки будинковолодіння, в якому зазначено, що приміщення 1-1-веренда - 4.4 кв. м, 1-2 - ванна - 6.6 кв. м, кухня - 10.8 кв. м,1-9 - кімната - 10.4 кв. м, хлів «Б1», хліви «Б2» та «б» становить 1/2 частину.

Отже, у договорі дарування від 06 вересня 2002 року зазначені конкретні приміщення житлового будинку та конкретні господарські будівлі, які перейшли у власність ОСОБА_2

Право власності на 1/2 частину будинковолодіння було зареєстровано у Тульчинському міському бюро технічної інвентаризації (далі - МБТІ) 11 вересня 2002 року, про що свідчить штамп МБТІ на договорі.

19 червня 2003 року на підставі рішення 9 сесії 4 скликання Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 17 червня 2003 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0447 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (том 1, а. с. 156).

27 серпня 2003 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на переобладнання господарської споруди сараю «Б1» під ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 5, а. с. 13, оригінал на а. с. 5 Інвентарної справи № 27 ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1.

Переобладнане приміщення прийнято до експлуатації 12 вересня 2003 року, що підтверджено актом державної технічної комісії (том 1, а. с. 90-92). Акт технічної комісії затверджено розпорядженням Іллінецької районної державної адміністрації від 06 листопада 2003 року № 353 (том 5, а. с. 14, оригінал на а. с. 19 вказаної інвентарної справи).

Рішенням виконкому Іллінецької міської ради від 29 листопад 2007 року № 199 вирішено: оформити право приватної власності на ІНФОРМАЦІЯ_1 загальною площею 23,3 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, видати свідоцтво про право приватної власності та провести відповідну реєстрацію права (том 1, а. с. 87).

05 грудня 2007 року виконкомом Іллінецької міської ради ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальною площею 23,3 кв. м - приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 «А», частка власності 1/1 (том 1, а. с. 15).

Того ж дня було здійснено реєстрацію права власності за ним КП «Гайсинське МБТІ» (том 1, а. с. 16).

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Встановивши, що ОСОБА_2 з дотриманням архітектурно-будівельних норм за свій рахунок було переобладнано належну йому за договором дарування від 06 вересня 2002 року господарську споруду хлів «Б1», яка розташована на належній йому на праві власності земельній ділянці, у «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зареєстровано право власності на переобладнаний об'єкт нерухомості відповідно до вимог частини четвертої статті 357 ЦК України, права іншого учасника спільної часткової власності - ОСОБА_1 такою перебудовою порушені не були, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог останньої про визнання незаконним рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 29 листопада 2007 року № 199 та визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 05 грудня 2007 року, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради, зареєстроване у комунальному підприємстві «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 05 грудня 2007 року.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відсутність згоди ОСОБА_1, як учасника спільної часткової власності, на переобладнання господарських будівель хліва «Б1» та хліва «Б2» тягне за собою єдиний негативний наслідок для ОСОБА_2, який здійснив такі переобладнання за власний кошт, а саме: така добудова (прибудова) є його власністю, однак це не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності, про що прямо зазначено у частині четвертій статті 357 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 повинен був отримати її дозвіл на переобладнання будинку, є безпідставними, та суперечать частині четвертій статті 357 ЦК України.

Судом також встановлено, що на підставі рішення Іллінецької міської ради, 33 сесії 5 скликання від 26 жовтня 2009 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0051 га, за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4 (том 1, а. с. 221). Вказана земельна ділянка була виділена з належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0447 га (том 1, а. с.156) та на ній розташована будівля «ІНФОРМАЦІЯ_1».

17 лютого 2011 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 купила нежитлову будівлю «ІНФОРМАЦІЯ_1», належну продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальною площею 23,3 кв. м приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1» «А», частка власності 1/1, зареєстрованого у КП «Гайсинське МБТІ» 05 грудня 2007 року (том 1 а. с. 15), про що між ними було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (том 1, а. с. 164-165). У договорі зазначено, що вказане приміщення знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_4, яка належить продавцеві на праві приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Встановивши, що приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1» «А» є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не входить до спільної часткової власності сторін, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовноївимоги ОСОБА_1 про переведення на неї прав та обов'язків покупця за вказаним договором купівлі-продажу, оскільки у неї не було переважного права на придбання цього майна, передбаченого положенням статті 362 ЦК України. ОСОБА_2 розпорядився своїм майном на власний розсуд.

З цих же підстав апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 і у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку від 31 жовтня 2009 року, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, вказавши, що подарований ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будинок з прибудовами належав ОСОБА_2 на праві власності, був окремим об'єктом, розташованим на належній йому земельній ділянці.

З рішенням апеляційного суду в цій частині погодитися не можна.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2009 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли у дар житловий будинок «Б2», житлову прибудову до нього «б1», тамбур «б3», гараж «б2», прибудову «б», про що між ними було укладено нотаріально посвідчений договір дарування (том 1, а. с. 146-147).

При цьому сторони договору погодили, що ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли у дар (у рівних частинах кожен) 31/50 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Також у спірному договорі вказано, що зазначена частина домоволодіння належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради Вінницької області 26 жовтня 2009 року на підставі рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 15 жовтня 2009 року № 173.

Апеляційним судом вказане свідоцтво та рішення міської ради були визнані незаконними з наведених нижче підстав, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Апеляційний суд встановив, що після здійснених переобладнань нежитлових будівель ОСОБА_2 звернувся до міського голови із заявою про оформлення права власності на будинковолодіння, при цьому заява була подана нібито також від імені ОСОБА_1, однак її підпис на такій заяві відсутній (том 2, а. с. 207).

28 вересня 2009 року на ім'я начальника Гайсинського МБТІ від імені ОСОБА_1 було подано заяву про виділ їй конкретних приміщень у спірному будинковолодінні (том 3, а. с. 123).

Проте, відповідно до висновку судово-почеркознавчої та технічної експертизи документів по матеріалам кримінального провадження від 02 вересня 2015 року № 949/950/15-21 підпис у цій заяві та рукописні буквено-цифрові записи ОСОБА_1 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (том 3 а. с. 117-127). Отже, зазначений документ є підробленим та не виражав дійсного волевиявлення ОСОБА_1

У результаті розгляду поданої ОСОБА_2 заяви виконкомом Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області було прийнято рішення від 15 жовтня 2009 року № 173, яким з урахуванням здійснених ОСОБА_2 переобладнань, у тому числі і перетворення хліва літ. «Б2» у житловий будинок, було здійснено перерозподіл ідеальних часток у будинку:

- за ОСОБА_2 визнано право приватної спільної часткової власності на 18/25 частин будинковолодіння АДРЕСА_1, а саме: частину житлового будинку з верандо літ. «А», «а», площею 28,80 кв. м - веранда-1 площею 3,80 кв. м, ванна-2 площею 5,70 кв. м, кухня-4 площею 9,70 кв. м, житлова кімната-9 площею 9,60 кв. м; житловий будинок літ. «Б2» площею 41,60 кв. м; житлова прибудова - «б1»; тамбур «б3»; гараж «б2»; хлів «б»; 1/2 частина огорожі - 1; 1/2 частина воріт з хвірткою - 2 (том 1 а. с. 93;

- за ОСОБА_1 визнано право приватної спільної часткової власності на 7/25 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, а саме: частину житлового будинку з верандою літ. «А», «а1», площею 46,50 кв. м - веранда-6 площею 4,80 кв. м, кухня-7 площею 4,70 кв. м, житлова кімната-3 площею 21,50 кв. м, прихожа-5 площею 8,30 кв. м, житлова кімната-8 площа 7,20 кв. м; хлів літ. «Б»; хлів «Г»; погріб «Г/під»; хлів «Д»; 1/2 частина огорожі - 1; 1/2 частина воріт з хвірткою - 2.

На підставі вказаного рішення виконкому від 15 жовтня 2009 року № 173 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на 18/25 частки вказаного домоволодіння, зареєстроване у КП «Гайсинське МБТІ» 26 жовтня 2009 року, а ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на 7/25 частки домоволодіння.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Оскільки ОСОБА_1 не давала згоди на перерозподіл часток у праві спільної часткової власності сторін на вказане домоволодіння, так як її підпис у заяві про оформлення права власності у зв'язку з переобладнаннями відсутній та заява про перерозподіл часток підроблена, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 15 жовтня 2009 року № 173, а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 виконкомом Іллінецької міської ради Вінницької області 26 жовтня 2009 року, є незаконними.

Таким чином, розмір часток у праві спільної часткової власності сторін на домоволодіння по АДРЕСА_1, змінено не було (по 1/2 частині у кожного).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним спірного договору дарування від 31 жовтня 2009 року, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 та ОСОБА_4 31/50 частину домоволодіння, тобто більшу ніж йому належала. При цьому він керувався незаконними: рішенням міської ради від 15 жовтня 2009 року та свідоцтвом про право власності від 26 жовтня 2009 року.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин, договір дарування від 31 жовтня 2009 року слід визнати недійсним, оскільки ОСОБА_2 розпорядився більшою часткою майна у спільній частковій власності, ніж та, яка йому належала, чим порушив право власності ОСОБА_1

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування від 31 жовтня 2009 року, в іншій частині рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

При поданні позовної заяви за вказану вимогу немайнового характеру ОСОБА_1 було сплачено 114,7 грн, за подачу апеляційної скарги вона сплатила 126,17 грн, а за подачу касаційної скарги - 137,64 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на її користь, оскільки колегія суддів задовольняє позов ОСОБА_1 у частині визнання недійсним договору дарування від 31 жовтня 2009 року.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений 31 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Наталією Анатолієвною, зареєстрований у реєстрі за № 2909.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору за подання: позовної заяви у розмірі 114,7 грн, апеляційної скарги у розмірі 126,17 грн та касаційної скарги у розмірі 137,64 грн, а всього 378 (триста сімдесят вісім) гривень 51 (п'ятдесят одна) копійку, у рівних частинах з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В. Черняк