Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

м. Київ

справа № 738/2137/16-ц

провадження № 61-39137св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину в спільному сумісному нерухомому майні подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 22 липня 1995 року він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2013 року розірвано. За час перебування у шлюбі подружжя придбало спірне рухоме та нерухоме майно, що є їх спільною сумісною власністю. Спірний житловий будинок сторони придбали як незакінчене будівництво у 2003 році за договором, де покупцем зазначена ОСОБА_2 Із 2003 по 2013 рік вони остаточно добудували спірний житловий будинок. У 2013 році відповідач забрала всі свої речі із того часу він проживає у будинку один. 11 липня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на цей будинок за собою, вважаючи його особистою власністю. Спірний житловий будинок із надвірними будівлями знаходиться на земельній ділянці, яка також приватизована на ім`я відповідача згідно з двома Державними актами про право власності на земельну ділянку. Також у період шлюбу сторони придбали рухоме майно, що є їх спільною сумісною власністю, на загальну суму 28 935,00 грн.

Враховуючи викладене позивач, з урахуванням уточнюючих позовних вимог, просив визнати за ним та відповідачем право власності по 1/2 ідеальній частині за кожним у нерухомому майні: житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,10 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0397 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1 , знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та просив провести поділ спільного сумісного рухомого майна.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ рухомого майна (речей домашнього вжитку) закрито у зв`язку з відмовою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 від позову в цій частині.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в спільному сумісному нерухомому майні подружжя відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності суд першої інстанції виходив із того, що позивач про порушення свого майнового права дізнався і повинен був дізнатися влітку 2013 року, про що свідчать надані ним письмові заперечення в матеріалах цивільної справи № 738/204/14-ц, яка розглядалась за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком та вселення.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини житлового будинку (загальною площею 91,3 кв. м, житловою - 57,4 кв. м) із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складові частини об`єкта нерухомого майна: літня кухня Б-1, веранда б-1, гараж б1-1, сарай б2-1, навіс б3-1, гараж В-1, літній душ Г-1, погріб п/г. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 земельної ділянки площею 0,0383 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що оскільки спірний житловий будинок придбаний сторонами під час перебування у шлюбі та за час шлюбу ними повністю добудований, при цьому між сторонами відсутній шлюбний договір, а також будь-яка домовленість про розподіл майна, а отже, спірна нерухомість є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 1/2 частини є законними та обґрунтованими. Виходячи з положень дії закону в часі, якщо один із подружжя приватизував земельну ділянку у період із 09 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року, то вона є об`єктом спільної сумісної власності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що під час вирішення справи помилково не застосовано положення частини другої статті 72, статті 20 СК України та статтей 256, 261 ЦК України. Той факт, що ОСОБА_3 навіть після припинення шлюбу продовжив вільно проживати в її будинку і проживає там до цього часу пояснюється тим, що він чоловік, фізично значно сильніший за неї. Батька або братів, які б могли її захистити, у неї немає, а правоохоронні органи на численні звернення щодо захисту її прав не зробили нічого.

У жовтні 2018 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки він не пропустив строк позовної давності для звернення до суду із позовом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 липня 1995 року, який рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2013 року (справа № 738/826/13-ц) розірвано.

17 вересня 2003 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купила за 22 300,00 грн недобудований жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , готовністю 76 %, розташований на земельній ділянці земель Менської міської ради.

25 вересня 2003 року згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 за 14 680,00 грн жилий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_2 . Із договору вбачається, що будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Менською державною нотаріальною конторою 25 січня 2001 року за № 474, зареєстрованого в Чернігівському МБТІ 31 травня 2001 року за № 6-1459.

Сторонами не заперечувалось, що з часу придбання будинку вони разом зі спільною дочкою почали проживати в будинку та добудовували його. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач пояснювала, що на час розлучення будинок був повністю добудований, після розлучення вона в ньому не мешкала.

Рішенням Виконавчого комітету Менської міської ради від 27 листопада 2003 року № 235 ОСОБА_2 наданий дозвіл на реєстрацію в зазначеному недобудованому будинку. ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку з 01 грудня 2003 року, ОСОБА_3 зареєстрований та проживає в будинку з 01 липня 2004 року.

Рішенням Менської міської ради від 27 березня 2007 року № 104 ОСОБА_2 наданий дозвіл на будівництво гаража в глибині присадибної ділянки по АДРЕСА_1 .

Рішенням Менської міської ради від 20 травня 2010 року наданий дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі безоплатно ОСОБА_2 у приватну власність у межах АДРЕСА_1 : земельну ділянку орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку орієнтовною площею 0,04 га - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Менської міської ради від 17 серпня 2010 року затверджено технічний звіт про передачу у власність ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0383 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Вказані земельні ділянки передано у власність ОСОБА_2 та видано їй: на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі від 07 червня 2011 року № 742300001000717; на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0383 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі від 07 червня 2011 року № 742300001000728.

Дата державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2014 року (справа № 738/204/14-ц) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинком, вселення зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , надати ОСОБА_2 ключі від будинку АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_2 у житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_7 проведено інвентаризацію та виготовлено паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , станом на 19 травня 2016 року.

08 червня 2016 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області за № ЧІ 142161601014 зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта.

11 липня 2016 року згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 30406995 державним реєстратором прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, форма власності: приватна на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 червня та 02 жовтня 2013 року, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з приписами частини першої та четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши , що житловий будинком АДРЕСА_1 придбаний сторонами під час перебування у шлюбі, за час шлюбу ними повністю добудований, між сторонами відсутній шлюбний договір, а також будь-яка домовленість про розподіл майна, спірна нерухомість є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки протилежного ОСОБА_2 не доведено, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання за сторонами у справі по Ѕ частини спірного будинку у порядку поділу майна подружжя.

При цьому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що земельна ділянка площею 0,0383 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства також підлягає поділу, оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася 07 червня 2011 року, а отже, на неї поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 належить Ѕ частини будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0,10 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, апеляційний суд дійшов цілком аргументованого висновку про те, що на підставі вимог частини першої статті 70 СК України, статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України, така земельна ділянка також підлягає поділу в розмірі належної йому частини будинку.

Твердження заявника про те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, є безпідставними, оскільки як самостійний об`єкт права власності спірний будинок зареєстрований відповідачем 11 липня 2016року, а тому саме із цього моменту почався відлік строку позовної давності для звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

Г. І. Усик