Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 592/1265/16-ц

провадження № 61-24612св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка Клавдія Дмитрівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року у складі судді Хитрова Б. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 травня 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_4 у лютому 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 листопада 2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44, 5 кв. м, житловою площею 30, 2 кв. м. Позивач вважає цей договір недійсним, оскільки він був укладений під впливом обману. Зокрема, позивач вважає, що під час укладення договору ОСОБА_2 навмисно введено в оману продавців квартири щодо попередньо обговореної та узгодженої вартості квартири у розмірі 229 767, 00 грн.

На переконання ОСОБА_4 , ОСОБА_2 скористалась тією обставиною, що продавці квартири є людьми похилого віку, ОСОБА_3 має онкологічне захворювання, на той час знаходилася у передопераційному стані та гостро потребувала коштів на лікування, що і змусило його продати квартиру. Під час укладення договору купівлі-продажу відповідач замість обумовленої вартості зазначила у договорі значно нижчу вартість - 50 000, 00 грн. Позивач має проблеми із зором, майже не бачить, тому підписав оспорюваний договір, не побачивши зміну істотної умови договору. Коли згодом позивач став вимагати передачі коштів, які йому були необхідні для лікування дружини, відповідач заявила, що вона йому нічого не винна, про що він з дружиною поставили у договорі свої підписи. Внаслідок таких неправомірних дій ОСОБА_2 позивач разом із дружиною зазнали моральних страждань, які виразилися в усвідомленні власної беззахисності та відчутті приниження. Крім того, вони позбавлені можливості розпоряджатися та користуватися своїм житлом, що призводить до депресії та тривоги, суттєво погіршився стан здоров'я, терміново потрібні гроші на лікування.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

Відповідачка позовні вимоги не визнала, вважала їх необґрунтованими та просила в їх задоволенні відмовити.

Стислий виклад позиції третіх осіб

Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д. зазначила, що особи сторін встановлено, їх дієздатність та належність квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перевірено. Договір купівлі-продажу підписано сторонами у її присутності. Розрахунок проведений, зі слів сторін, до підписання та посвідчення оспорюваного договору. Нотаріусом сторонам роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину. Сторони за договором купівлі-продажу підтверджували, що договір купівлі-продажу квартири вчинюється за відсутності впливу насильства, тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити договір на вкрай невигідних умовах, він не є фіктивним та удаваним. У сторін договору були відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору

купівлі-продажу. Сторони стверджували, що однаково розуміють значення укладеного договору, права та обов'язки кожного з них, а також правові наслідки для кожного з них за укладеним договором. Ціна продажу, що зазначена в пункті 2.1 цього договору, за ствердженням сторін, відповідає їх дійсним намірам. Сторони стверджували, що обізнані з рівнем ринкових цін на аналогічні об'єкти нерухомості у місті Суми на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Визначену ціну, зазначену в договорі, сторони вважали ринковою та справедливою, визначення її розміру не пов'язано із збігом тяжких для продавців або покупця обставин. Під час посвідчення договору обстановка була діловою та невимушеною, сторони спілкувалися між собою, як люди, котрі знають один одного не один рік. Сторони договору не є родичами чи знайомими нотаріуса.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження тих обставин, що психічний стан позивача та третьої особи у справі не дозволяли їм усвідомлювати зміст подій, які відбувались під час укладення договору купівлі-продажу, та того, що сторони договору не знали про те, що правочин вчиняється за нижчою ціною, ніж зазначено у звіті про оцінку майна.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року скасовано, а позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір

купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 листопада 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за номером 2713. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 2 000, 00 грн та судовий збір в розмірі 1 138, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зробив висновки, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема, належним чином не перевірив введення позивача в оману під час укладання договору, не звернув уваги та не спростував пояснень приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалка К. Д. Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що наявність підстав для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України повинен довести саме позивач. Додатково суд касаційної інстанції звернув увагу, що дружина позивача ОСОБА_3 , яка також є стороною оспорюваного договору, до суду з позовом про визнання його недійсним не зверталася.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги, що відповідач не передала позивачу навіть 50 000, 00 грн, які обумовлені договором купівлі-продажу, є недоведеними. Твердження в апеляційній скарзі, що відповідач навмисно ввела в оману продавців квартири щодо ціни та незаконно заволоділа квартирою ґрунтуються лише на твердженнях ОСОБА_4 і матеріалами справи не підтверджуються. Договір купівлі-продажу квартири був укладений в належній формі, на момент укладення договору квартира була звільнена від належних позивачу речей, позивач разом із дружиною знялись з реєстрації та зареєструвались в іншому місці та позивач тривалий час (більше року) не звертався до суду щодо оспорювання вказаного правочину.

Доводи апеляційної скарги, що приватний нотаріус не з'явився у судове засідання, а тому позивач не мав можливості поставити йому питання, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Приватним нотаріусом подано заяву про розгляд справи без її участі та пояснення у справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 травня 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, а також неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Враховуючи відсутність розписки про отримання грошових коштів за договором купівлі-продажу, що оскаржується, надання нечітких пояснень відповідачем щодо моменту передачі грошових коштів, позивачем доведено неотримання грошових коштів за договором купівлі-продажу. Письмові пояснення приватного нотаріуса є недопустимими доказами, оскільки вони були долучені до матеріалів справи під час касаційного розгляду справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Судами першої та апеляційної інстанцій помилково не встановлено у діях відповідача, яка визнала, що перебувала у близьких родинних відносинах із позивачем, умислу щодо незаконного заволодіння нерухомим майном, а також не враховано наявність кримінального провадження відносно ОСОБА_2

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 листопада 2014 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу продаж квартири за домовленістю сторін вчинений за 50 000, 00 грн, у пункті 2.3 вартість квартири згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, складеним 18 листопада 2014 року оцінювачем - суб'єктом оціночної діяльності, визначена у розмірі 229 767, 00 грн.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є особами похилого віку, мають ряд захворювань.

Також судами встановлено, що сторони є родичами, тривалий час знають один одного.

Встановлено, що дотримана нотаріальна форма посвідчення договору

купівлі-продажу, нотаріус письмово підтвердив вільне волевиявлення сторін під час укладення оспорюваного договору, обидві сторони стверджували, що на момент укладання договору спірна квартира була звільнена від речей, належних позивачу. ОСОБА_4 на третій день після укладання договору знявся з реєстрації та зареєструвався в іншому місці, де мешкав і на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Судам не надано доказів, що психічний стан позивача та третьої особи у справі не дозволяли продавцям усвідомлювати зміст подій, які відбувались під час укладення оспорюваного правочину.

У судовому засіданні у суді першої інстанції позивач належним чином сприймав, не користуючись допоміжними засобами, мову учасників судового розгляду, за допомогою окулярів розбирався у змісті документів, які демонстрував йому головуючий у справі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;

по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення таких обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 10 ЦПК України 2004 року наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту обману його ОСОБА_2 під час укладення оскаржуваного договору, у той час як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до вимог статті 230 ЦК України. Посилання заявника на наявність кримінального провадження відносно ОСОБА_2 відхилені Верховним Судом, оскільки відсутній обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, не встановлено винуватість відповідача у вчиненні тих чи інших дій, що мали наслідком вчинення оспорюваного правочину під впливом обману.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, застосувавши презумпцію правомірності правочину, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства, належним визначивши і розподіливши тягар доведення у цій справі, встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик