Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 345/3946/16-ц

провадження № 61-28551св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Проскурніцького П. І., Бойчука І. В., Васильковського В. А.

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у листопаді 2016 року звернулися до суду із позовом про продовження строку на прийняття спадщини.

Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Голинь Калуського району Івано-Франківської області помер їхній батько ОСОБА_6 . Після смерті батька відкрилася спадщина на домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке належало йому на праві приватної власності на підставі записів у погосподарській книзі виконкому Голинської сільської ради за № 9. Позивачі, як діти спадкодавця, та відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом, однак відповідач ОСОБА_3 не претендує на спадщину та відмовляється від належної їй частки. Постановами державного нотаріуса Калуської районної державної нотаріальної контори від 14 червня 2016 року № 36/02-31 та від 16 серпня 2016 року № 494/02-31 позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини у зв'язку із пропуском ними строку подачі заяви про прийняття спадщини. Оскільки позивачі на час смерті батька перебували за кордоном на сезонних роботах, повернувшись з яких фактично вступили в управління та володіння спадковим домоволодінням, вважаючи, що прийняли спадщину, звернулися до суду із позовом про продовження строку для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті їх батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_3 надала суду письмову заяву про визнання позову.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позову, зазначили, що позивачі знали про смерть батька та неодноразово приїжджали із-за кордону із заробітків з Італії, чим могли скористатись та належним чином прийняти спадщину. Перебуваючи за кордоном, позивачі також могли звернутись із заявою про прийняття спадщини до консульської установи в Республіці Італія, чого ними зроблено не було.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додатковий строк для подання ними заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , три місяці з моменту набранням рішенням законної сили. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Враховуючи, що ОСОБА_3 позовні вимоги визнала у повному обсязі та не заперечувала проти продовження позивачам строку на прийняття спадщини, дослідивши обставини справи, вважаючи заперечення відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 безпідставними та голослівними, суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 пропустили строк з поважної причини, оскільки на час відкриття спадщини перебували за межами України, що також підтверджується їхньою матір'ю, тому їм необхідно визначити додатковий строк у 3 місяці, який буде достатнім для подання ними заяв про прийняття спадщини.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2017 року задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про продовження строку на прийняття спадщини відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, не дана належна правова оцінка зібраним доказам, висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог не ґрунтується на вимогах закону. Позивачами не доведені поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на доказах у справі, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року, залишити в силі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2017 року.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначають, що апеляційним судом неправильно застосовано правила статті 1272 ЦК України, не враховано, що ОСОБА_3 проживала зі спадкодавцем, а тому прийняла спадщину, при цьому повністю визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Поважність причин пропуску звернення із заявами про прийняття спадщини зумовлена перебуванням заявників за кордоном, неможливістю з'явитися до консульської установи України для подання такої заяви, а також тим, що у період з 01 січня 2011 року до 07 січня 2011 року ОСОБА_2 , перебуваючи на території України, хворіла, а тому не мала можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Поважність причин пропуску заявниками строку для прийняття спадщини також підтверджено свідками у судовому засіданні. Апеляційний суд не врахував, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спадкоємцями за правом представлення, натомість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги. Також апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, який повно, належним чином і об'єктивно оцінив надані усіма сторонами докази, пояснення та обґрунтування у їх сукупності. Позивачі не довели, що причини, з яких вони пропустили строк для подання заяви про прийняття спадщини, пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами на вчинення дій для прийняття спадщини.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками спадкодавця. Зміна прізвищ позивачів відбулася після одруження.

14 червня 2016 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки нею пропущений встановлений законом строк на прийняття спадщини.

16 серпня 2016 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки нею пропущений встановлений законом строк на прийняття спадщини.

З інформації, наданої Державною прикордонною службою України, ОСОБА_1 перетинала Державний кордон України у 2013 році та у 2016 році. Із копії закордонного паспорта ОСОБА_2 встановлено перетин нею Державного кордону у січні 2011 року. Інші належних та допустимих доказів перебування позивачів за межами України у період з 2010 року в матеріалах справи відсутні.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначили, що заявники у зв'язку із важким матеріальним становищем виїхали на заробітки в Італію і на час смерті спадкодавця перебувала за кордоном. Після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_2 вперше приїхала в Україну 01 січня 2011 року та перебувала лише до 07 січня 2011 року. У цей період часу ОСОБА_2 почувалась хворою із підвищеною температурою тіла, внаслідок чого викликала швидку медичну допомогу, тому звернутися до нотаріуса не мала можливості, а також ці дні були державними вихідними днями. ОСОБА_1 на час відкриття спадщини та протягом строку її прийняття безперервно перебувала за кордоном і після смерті ОСОБА_6 вперше приїхала до України лише у 2013 році. До консула України із заявою про прийняття спадщини заявники не могли звернутися, оскільки перебували в Італії неофіційно. За умовами роботи в Італії ОСОБА_2 не мала змоги відлучатися із місця свого перебування, оскільки здійснювала безперервний цілодобовий догляд за особою похилого віку, яка не здатна самостійно задовольняти свої потреби.

Зважаючи на наведене, судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2010 року до 2016 року не зверталися в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінюючи доводи заявників про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про відсутність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цих дій.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд із урахуванням норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для поновлення заявникам строків для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Позивачами не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що їх тривале перебування за кордоном об'єктивно перешкоджало поданню заяви про прийняття спадщини. Із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивачі звернулися лише у 2016 році, тобто через шість років з моменту смерті спадкодавця, що є надзвичайно тривалим проміжком часу для реалізації подібних повноважень.

Підпунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

Позивачі не довели, що були позбавлені можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до консула консульської установи України в Італії або до нотаріуса на території України. Доказів, які б свідчили про перешкоду подання такої заяви, позивачами не надано.

Враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що становить шість років, а також встановлені обставини, Верховний Суд визнає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявники не довели існування об'єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини, а отже не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявників спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик