Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 450/2216/15-ц

провадження № 61-1521св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року у складі судді Данилів Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2012 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір кредиту на умовах визначених у договорі. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, в цей же день між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, загальною площею 0,0826 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Відповідачем не виконано належним чином взяті на себе зобов`язання по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та іншої заборгованості.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість за кредитом, розмір якої станом на 27 грудня 2016 року складає 62 811,06 грн.

Ураховуючи викладене та заяву про зміну предмету позову, ПАТ «Дельта Банк» просило в рахунок погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за договором кредиту від 27 грудня 2012 року в розмірі 62 811,06 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 89, 6 кв. м, що складається з чотирьох жилих кімнат та кухні, житловий будинок (Літ. А-1), загальною площею 89,6 кв. м, жилою площею 64,6 кв. м, літня кухня (Літ. Б), гараж (Літ. В), вбиральня (Літ. Г.), надбудови над літньою кухнею та гаражем (Літ. Б), колодязя (Літ. К), огорожі (Літ. 1), замощення (Літ. І), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за цією ж адресою, на якій розташований вищезазначений житловий будинок, загальною площею 0,0826 га, цільове призначення - будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, а також тим, що позивачем не надано суду доказів заподіяння йому збитків відповідачем внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов`язань, з огляду на те, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем (62 811,06 грн) та вартість предмету іпотеки (726 005,00 грн) є неспівмірними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2018 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що сума заборгованості за кредитним договором є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки, не врахували те, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Поза увагою судів залишилось те, що через невиконання умов кредитного договору розмір заборгованості постійно зростає, а тому висновок судів про ненадання позивачем доказів про заподіяння йому збитків не відповідає дійсним обставинам справи.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу № 450/2216/15-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 грудня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договір кредиту, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 232 995 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26,99 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 грудня 2015 року включно.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 27 грудня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банка житловий будинок, загальною площею 89, 6 кв. м, що складається з чотирьох жилих кімнат та кухні, житлового будинку (Літ. А-1), загальною площею 89, 6 кв. м, жилою площею 64,6 кв. м, літня кухня (Літ. Б), гараж (Літ. В), вбиральня (Літ. Г.), надбудови над літньою кухнею та гаражем (Літ. Б), колодязя (Літ. К), огорожі (Літ. 1), замощення (Літ. І), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний будинок, загальною площею 0,0826 га з цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Пунктом 4.1.6 іпотечного договору передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем зобов`язання за кредитним договором та/або зобов`язань за цим договором , а також інших обов`язків іпотекодавця, іпотекодержатель має право, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16 листопада 2015 року, яке набрало законної сили у справі № 914/3155/15 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 461,77 грн, 3 % річних за несвоєчасне повернені кредиту - 24,40 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів 130,56 грн, 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів - 7 грн. В частині стягнення заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 8 355,40 грн та 776,84 грн заборгованості по сплаті прострочених процентів провадження припинено. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Припиняючи провадження в частині стягнення заборгованості за простроченим кредитом та заборгованості по сплаті прострочених процентів, господарський суд виходив із недоведеності вимог в цій частині, оскільки банком не надано належного розрахунку заборгованості з урахуванням усіх здійсненних позичальником платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині дострокового стягнення строкового кредиту та процентів за користування кредитом, господарський суд виходив із безпідставності позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не було дотримано умов договору щодо направлення відповідачу письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та інших передбачених договором платежів.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ «Дельта Банк», у ФОП ОСОБА_1 , станом на 27 грудня 2016 року, наявна заборгованість за кредитним договором у сумі 62 811,06 грн, з яких: прострочений кредит - 13 143,31 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 531,68 грн; 3 % річних від суми простроченого кредиту - 38,53 грн; прострочені проценти - 6 389,32 грн; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 704,56 грн; 3 % річних від суми прострочених процентів - 64,47 грн; штраф - 41 939,10 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право вибору способу судового захисту, передбаченого договором, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, частина друга статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини третьої статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340 цс15.

З урахуванням викладеного, висновки судів про те, що сума заборгованості за кредитним договором та вартість іпотечного майна є неспівмірними і позивач не довів, що порушення позичальником зобов`язання за кредитним договором завдає йому збитків як іпотекодержателю і змінює обсяг його прав є передчасними, оскільки суди не врахували, що положеннями статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Також судами залишено поза увагою те, що допущене позичальником порушення умов кредитного договору в даному випадку є істотним та таким, що змінює обсяг прав банку та позбавляє банк того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору. Позбавлення іпотекодержателя права на звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості, яка в установленому порядку доведена, призводить до порушення співвідношення майнових прав сторін, що не узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства (судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність), що закріплені у пунктах 5 та 6 частини першої статті 3 ЦК України.

За таких обставин суди не встановили дійсних прав і обов`язків сторін, які випливають з кредитного та іпотечного договорів, не врахували та не перевірили, чи не позбавляє відмова у зверненні стягнення на предмет іпотеки позивача права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що позичальник порушив кредитні зобов`язання і допустив заборгованість, тобто право кредитора порушено діями позичальника, через що дійшли до передчасного висновку про відмову у позові, фактично позбавивши банк права на судовий захист в обраний ним спосіб шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що прямо передбачено положеннями Закону України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору від 27 грудня 2012 року.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

За таких обставин оскаржувані у касаційному порядку рішення суду першої та апеляційної інстанції вважати законними і обґрунтованими не можна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, у зв`язку з порушенням норм процесуального права з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у даній постанові, повно та всебічно дослідити зібрані у справі докази, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідити обґрунтованість та нормативне регулювання заявлених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов