Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/3770/16-ц

провадження № 61-13530св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів:

Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О. від 03 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення суми невиплаченої індексації заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплат.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 вересня 2007 року до 28 серпня 2015 року вона працювала вчителем молодших класів у середньому загальноосвітньому закладі «Слов`янська гімназія».Нарахування та виплату їй заробітної плати здійснював відповідач. Вказувала, що починаючи з січня 2015 року і до моменту її звільнення з роботи відповідач, порушуючи вимоги законодавства про індексацію грошових доходів населення, не здійснював індексацію її грошових доходів, а тому, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просила суд стягнути з відповідача заборгованість з виплати індексації грошових доходів у розмірі 3 026,31 грн та середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 57 275,17 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва у складі судді

Леонтюк Л. К. від 16 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати індексації грошових доходів з 01 січня по 28 серпня 2015 року у розмірі 3 026,31 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що індексація входить до структури заробітної плати і її невиплата порушує трудові права позивача, а тому її слід стягнути з відповідача. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачем отримано заробітну плату з відповідними компенсаціями.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнуто з управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 57 275,17 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач є бюджетною установою і кошти на виплату заробітної плати, інших доплат та набавок отримує з бюджету м. Києва через районне фінансове управління, яке не виділило достатніх коштів для сплати індексації. Крім того, ОСОБА_1 не зверталась до управління із заявами про індексацію заробітної плати, а тому вини відповідача у невиплаті таких коштів немає, що виключає застосування статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/9584/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 03 вересня 2007 року до 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 працювала вчителем молодших класів у середньому загальноосвітньому закладі «Слов`янська гімназія».

При звільненні позивачу не була виплачена індексація заробітної плати за період 01 січня по 28 серпня 2015 року у розмірі 3 026,31 грн, що не заперечується відповідачем.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення суми невиплаченої індексації заробітної плати не оскаржується,

то відповідно до вимог статті 400 ЦПК України його законність в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

За змістом частини шостої статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, яка відповідно до статті 116 КЗпП України повинна бути виплачена працівникові при звільненні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження

№ 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого

статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до

статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення судом першої інстанції за період із 28 серпня 2015 року по 16 травня 2016 року у розмірі 57 275,17 грн, який розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, виходячи з такого.

Суди установили, що індексація заробітної плати позивача не проводилася з 01 січня 2015 року, ОСОБА_1 звільнилася з роботи 28 серпня 2015 року. Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довела, що зверталася на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати індексації заробітної плати. Суд апеляційної інстанції встановив, що таке право позивач реалізувала лише у лютому 2016 року, подавши цей позов, що не свідчить про послідовність і добросовісність поведінки позивача щодо реалізації своїх трудових прав на одержання належних при звільненні сум.

Верховний Суд враховує, що сума невиплаченої позивачу індексації заробітної плати становить, що є майже ніж у двадцять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (57 275,17 грн).

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо індексації заробітної плати у розмірі 3 026,31 грн.

Верховний Суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (57 275,17 грн) порівняно із сумую індексації (3 026,31 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатимеобставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6 052,62 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 6 052,62 грн.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні зі зменшенням розміру стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 57 275,17 грн до 6 052,62 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до управління освіти Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, зменшивши його розмір з 57 275,17 грн до 6 052,62 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта