Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 540/1433/16-ц

провадження № 61-11593св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2018 року, ухвалене в складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс» (далі - ТОВ «Приват-Агро-Альянс») про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію та повернення безпідставно набутого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2016 року відповідач зібрав і вивіз вироблену ним сільськогосподарську продукцію, а саме: соняшникове насіння в розмірі 58 тон 455 кг, із земельних ділянок, розташованих на території Павлівської сільської ради, що належать позивачу - площею

4,96 га та ОСОБА_2 площею 5,69 га, на суму 54 8434,79 грн. Вказував, що відповідач не перебував з ним у цивільно-правових відносинах та жодної угоди на придбання продукції не укладав, не засівав та не обробляв вказані земельні ділянки, а відтак не вирощував зібраний урожай.

28 вересня 2016 року, незважаючи на його заперечення, відповідач зібрав урожай, на неодноразові звернення щодо повернення майна не відреагував.

У зв`язку з наведеним позивач просив визнати за ним право власності на

17 тон 509 кг та 20 тон 86 кг сільськогосподарської продукції - соняшникового насіння, вирощеного ним в 2016 році на належній йому земельній ділянці площею 4,96 га та належній ОСОБА_2 земельній ділянці площею 5,69 га, які знаходяться на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області; повернути безпідставно набуте відповідачем майно в розмірі 38 369 тон сільськогосподарської продукції, а саме: соняшникового насіння, вирощеного ним в 2016 році, шляхом вилучення його із незаконного володіння та передачі у його власність.

Кроткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної, касаційної інстанцій

Рішенням Машківського районного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Приват-Агро-Альянс» про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію та повернення безпідставно набутого майна задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17 508, 80 кг соняшникового насіння. вирощеного у 2016 році на належній йому на праві власності земельній ділянці площею 4, 96 га, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області. Зобов`язано

ТОВ «Приват-Агро-Альянс» повернути ОСОБА_1 17 508, 80 кг соняшникового насіння. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Приват-Агро-Альянс» відхилено. Рішення Машківського районного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Приват-Агро-Альянс» задоволено, рішення Машківського районного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Машківського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відмову від позову в частині повернення урожаю із земельної ділянки ОСОБА_2 .

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на 20 тон 86 кг сільськогосподарської продукції соняшникового насіння, вирощеного ним у 2016 році на належній

ОСОБА_2 земельній ділянці площею 5,69 га, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області та повернення безпідставно набутого відповідачем майна зі вказаної земельної ділянки закрито.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Приват-Агро-Альянс» про визнання права власності на сільськогосподарську продукцію та повернення безпідставно набутого майна задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17 508,80 кг соняшникового насіння вирощеного у 2016 році на належній йому на праві власності земельній ділянці площею 4, 96 га, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області. Зобов`язано

ТОВ «Приват-Агро-Альянс» повернути ОСОБА_1 17 508, 80 кг соняшникового насіння. Стягнуто з ТОВ «Приват-Агро-Альянс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 567, 62 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази свідчать, що позивач, як самозайнята особа у 2016 році на належній йому земельній ділянці, посіяв насіння соняшника та вирощував вказану культуру, але 28 вересня 2016 року відповідач при зборі урожаю з належних йому на праві користування земельних ділянок, що знаходяться в полі № 4 у межах Павлівської сільської ради Машівського району та межують із земельною ділянкою позивача, зібрав урожай соняшника вирощеного ОСОБА_1 , а відтак набув майно без достатніх правових підстав.

Посилаючись на положення статті 1213 Цивільного кодексу України, суд вважав, що набувач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуте майно в натурі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Приват-Агро-Альянс» залишено без задоволення. Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що факт збору урожаю насіння соняшнику із земельної ділянки позивача працівниками відповідача, належним чином доведений.

Позивач довів належними та допустимими доказами заявлені ним позовні вимоги щодо безпідставного заволодіння відповідачем належним йому майном (урожаєм насіння соняшника) та порушення його майнових прав внаслідок цього.

При цьому суд дійшов висновку, що позивач як власник земельної ділянки має право на вирощену на ній продукцію, в тому числі і насіння сояшнику, визнання за ним права власності на врожай соняшника та зобов`язання відповідача його повернути.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ТОВ «Приват-Агро-Альянс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області

від 27 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 15 травня 2019 року, ухвалити судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Приват-Агро-Альянс» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Вказує, що позивач є засновником фермерського господарства «Аракс» (далі - ФГ «Аракс»). Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Внаслідок цього, право, за захистом якого звернувся до суду ОСОБА_1 як фізична особа, належить суб`єкту господарювання ФГ «Аракс», а у позивача до припинення діяльності фермерського господарства чи до виходу з числа його учасників, відсутнє право володіння і користування цією земельною ділянкою, як і право власності на будь-які посіви та продукцію, вирощену на ній.

Вважає, що суди не надали належну оцінку доводам відповідача та неправильно застосували положення статей 1, 12, 14 Закону України «Про фермерське господарство», статті 31 Земельного кодексу України, оскільки фермерське господарство має виключне право на використання земельної ділянки. При цьому суди попередніх інстанцій у порушення вимог статі 19 ЦПК України розглянули справу, що не віднесена до компетенції цивільного суду, а обставини на які посилається позивач, підлягають встановленню судом у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він посіяв та виростив врожай соняшнику.

Суд не надав належну оцінку зібраним доказам, а саме: поясненням свідків - сина та дружини позивача, які мали особисту зацікавленість, у сукупності з поясненнями, наданими іншими свідками. Допитані свідки не підтвердили факту збору врожаю позивача відповідачем.

Судами порушено, як загальні положення про доказування, визначені статтями 76-81 ЦПК України, так і порядок оцінки доказів, визначений статтею 89 ЦПК України.

Вказує на безпідставність посилання у судових рішеннях на докази, зібрані в кримінальному провадженні, тоді як у порушення вимог статей 228, 265

ЦПК України, суди не дослідили та не надали належну оцінку письмовим доказам, поданим стороною відповідача: шляховим листам техніки,

план-схемі та не зазначили про причини відхилення таких доказів.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 16, 392, 1166 ЦК України, статті 79-1, 79 ЗК України, статтю 12 Закону України «Про фермерські господарства» та допустили порушення статей 2, 4, 12, 76-81, 89, 255, 367 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали із Машівського районного суду Полтавської області.

У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року призначено судовий розгляд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,96 га, кадастровий номер 5323085000:00:027:0004, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області та у 2016 році на своїй земельній ділянці позивач здійснив посів насіння соняшнику.

Відповідач має в своєму законному користуванні землі сільськогосподарського призначення, які межують із вказаною земельною ділянкою позивача.

Будь-які договірні відносини між сторонами з приводу вказаної земельної ділянки відсутні.

Судами встановлено, що 28 вересня 2016 року, без наявності правових підстав, відповідач, належним чином не встановивши межі користування власних земельних ділянок, із залученням власних працівників та техніки (комбайни, вантажний автомобіль) зібрав вирощений позивачем урожай соняшника на належній ОСОБА_1 земельній ділянці.

Суди вважали, що вказані обставини підтверджені показаннями допитаних в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Суди встановили, що факт збору урожаю працівниками ТОВ «Приват-Агро-Альянс» зафіксований і протоколом огляду місця події від 28 вересня

2016 року, складеним в кримінальному провадженні (відомості з ЄРДР № 12016170250000293 з правовою кваліфікацією частина друга статті 185 КК України).

Згідно інформації. викладеної у довідці Машівської РДА №01-24/1280

від 18 жовтня 2016 року, середня урожайність соняшника у 2016 році по Машівському району становила 35,3 ц/га.

ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства «Аракс», державна реєстрація якого проведена 04 травня 2006 року, вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Представник відповідача в суді першої інстанції не заперечував факт перебування 28 вересня 2016 року техніки ТОВ «Приват-Агро-Альянс» на полі (позначене на схемі під № 4) в с. Павлівка Машівського району, але стверджував, що техніка відповідача збирала урожай лише з належних підприємству на праві користування земельних ділянках.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і надалі по тексту у редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Приват-Агро-Альянс» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Статтею 90 ЗК України закріплено, що власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

При цьому статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положеннями статті 81 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених

статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зазначені висновки щодо кондиційних зобов`язань є усталеними, неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі

№ 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, заявник у своїй касаційні скарзі вказував на те, що позивач звернувся з вимогою визнати за ним право власності на сільськогосподарську продукцію, вирощену на земельній ділянці, що знаходиться у власності фермерського господарства.

Посилаючись на положення статей 1, 12, 14 Закону «Про фермерське господарство», статтю 31 ЗК України, вказував що фермерське господарство має виключне право на використання земельних ділянок, які належать його членам.

З приводу зазначених доводів, колегія суддів, вважає за потрібне вказати наступне.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 згаданого Закону).

Апеляційним судом встановлено, що позивач у справі є засновником фермерського господарства «Аракс», яке створено 04 травня 2006 року, в той час, як право власності на спірну земельну ділянку виникло у

ОСОБА_1 вже після створення та реєстрації фермерського господарства, - 08 вересня 2006 року позивач отримав свідоцтво про право на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, а державний акт на земельну ділянку виданий 16 жовтня 2007 року. Позивач заперечував факт використання спірної земельної ділянки в господарській діяльності фермерського господарства «Аракс», що в письмовій формі підтвердило і ФГ «Аракс».

За таких обставин доводи заявника про те, що врожай, вирощений на спірній земельній ділянці має належати ФГ «Аракс», а не ОСОБА_1 , обґрунтовано спростовано судами попередніх інстанцій.

В ході розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що між сторонами відсутні договірні відносини, при цьому ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки, призначення якої ведення сільськогосподарського виробництва та яка межує із земельними ділянками, що перебувають у законному користуванні відповідача.

Висновки судів про те, що позивач посіяв та виростив на належній йому на праві власності земельній ділянці соняшник, а відповідач у вересні

2016 року, без достатніх правових підстав, зібрав врожай соняшника із земельної ділянки позивача, обґрунтовані належними та допустимими доказами під час дослідження яких не було допущено порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано належну оцінку доказам, поданими відповідачем, зокрема, шляховим листам техніки та плану-схемі земельної ділянки, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та підлягають відхиленню, оскільки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідив докази надані відповідачем та оцінив їх відповідно до вимог статті 89 ЦПК України,

врахувавши положення частини шостої статті 81 ЦПК України.

Відсутність обвинувального вироку в кримінальному провадженні розпочатого за заявою ОСОБА_1 , не має вирішального значення при вирішенні спору, який виник із кондикційних зобов`язань, оскільки в межах цивільного судочинства значення має факт безпідставного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, а не доведеність вчинення набувачем злочину при набутті такого майна.

Кримінальне провадження № 12016170250000293 закрито постановою слідчого від 04 грудня 2017 року у зв`язку із тим, що правовідносини. які виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «Приват-Агро-Альянс». є цивільно-правовими.

Доводи заявника про недопустимість використання як доказів в цивільній справі матеріалів кримінального провадження, в якому не було постановлено судом вироку, суперечить положенням статей 76-80 ЦПК України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, висновків судів по суті вирішення справи не спростовують, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, і переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що згідно вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Визначений судами спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 про який просив і сам позивач, за обставин даної справи, може бути визнаний ефективним та по суті спрямований на забезпечення повернення власнику безпідставно набутого відповідачем майна.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Альянс» залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович