Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/8862/16-ц

провадження № 61-35373св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПрикарпатЗахідтранс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року у складі судді Тимощука О. Я. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПрикарпатЗахідтранс») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що наказом Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів від 19 вересня 1986 року № 147-л позивача було прийнято на роботу з 19 вересня 1986 року, де вона працювала на різних посадах і продовжувала працювати до 13 червня 2016 року на посаді начальника відділу діловодства і контролю Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів.

Наказом від 13 червня 2016 року № 30-3В позивач була звільнена із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Позивач вважає, що звільнення її з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки їй не було запропоновано вакантні посади які були на підприємстві на час її звільнення. Крім того, власником не враховано її переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є одинокою, має тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві . Крім того, її звільнення проведено без згоди профспілкової організації.

З урахуванням викладеного, просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до наказу про припинення трудового договору від 13 червня 2016 року № 30-ЗВ позивачку було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, а саме: ОСОБА_1 була своєчасно повідомлена про наступне вивільнення, також враховано відсутність переваженого права на залишенні на роботі. Крім того, ні на момент попередження про наступне звільнення, ні на момент звільнення з посади будь-яких вакансій, які б відповідали її рівню освіти та кваліфікації не було, тобто при проведенні звільнення відповідачем було дотримано норми трудового законодавства.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 рокузалишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

17 липня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 липня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем з 19 вересня 1086 року. Позивачка працювала на посаді друкарки, в подальшому - старшим діловодом, а з 01 жовтня 2009 року - начальником відділу діловодства і контролю.

Наказом від 13 червня 2016 року № 30-ЗВ ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника відділу діловодства і контролю на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві, не заперечувався сторонами в процесі розгляду справи, перевірений і встановлений судом першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка була своєчасно попереджена про скорочення посади, яку займала, у зв`язку із скороченням штату працівників. При цьому їй не було запропоновано вакантні посади, які вона могла б виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, оскільки такі посади на підприємстві були відсутні.

При таких обставинах, ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до наказу про припинення трудового договору від 13 червня 2016 року № 30-ЗВ позивачку було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог, передбачених статтею 49-2 КЗпП України, а саме: ОСОБА_1 була своєчасно повідомлена про наступне вивільнення, також враховано відсутність переваженого права на залишенні на роботі, і їй не було запропоновано вакантні посади на підприємстві, оскільки ні на момент попередження про наступне звільнення, ні на момент звільнення з посади будь-яких вакансій які б відповідали її рівню освіти та кваліфікації не було. Тобто при проведенні звільнення відповідачем було дотримано норми трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка повідомлення про скорочення штату працівників за два місяці не отримувала та про скорочення її ніхто не повідомляв, а також посилання заявника в касаційній скарзі на те, що їй всупереч Закону не була запропонована жодна інша робота на підприємстві, хоча на той момент були вакантні посади на підприємстві, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що відповідачем при звільненні позивачки з роботи не дотримано вимог статті 43 КЗпП України та її було звільнено без згоди профспілкової організації, оскільки протоколом засідання профспілкового комітету Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» від 19 квітня 2017 року № 1 було надано згоду на виведення із штатного розпису посади начальника відділу діловодства і контролю з 13 червня 2016 року та звільнення з посади ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев