Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 383/1146/15-ц

провадження № 61-9433св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряний Олег Анатолійович, фермерське господарство «Еталон-2014»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року у складі судді Бондаренко В. В. та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Гайсюка О. В., Карпенка О. Л., Фомічова С. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору міни.

Позовна заява мотивована тим, що 4 грудня 2014 року під впливом обману видала ОСОБА_5 довіреність на укладання від її імені договорів міни, оренди належної їй земельної ділянки, яка знаходиться на території Куйбишевської сільської ради Кіровоградської області.

19 грудня 2014 року ОСОБА_5 від її імені уклав з ОСОБА_6 договір міни, за яким належна їй земельна ділянка площею 7,4202 га вартістю 113 275,00 грн перейшла у власність ОСОБА_6, а земельна ділянка площею 0,01 га на території Новоградівської сільської ради Кіровоградської області перейшла у її власність без доплати.

Посилаючись на те, що цей договір міни укладено внаслідок зловмисної домовленості відповідачів та суперечить закону, позивач просила визнати цей договір міни недійсним.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2015 року до участі у справі в якості третьої особи залучено приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу ЗадніпряногоО. А., а ухвалою цього суду від 15 січня 2016 року до участі у справі залучено в якості третьої особи фермерське господарство «Еталон-2014».

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір міни від 19 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А. за реєстровим № 1730, про обмін земельної ділянки, площею 7,4202 га, розташованої за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 113 275,00 грн, на земельну ділянку, площею 0,01 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Новоградівська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 153,00 грн.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 7,4202 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, за ОСОБА_6

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правочин суперечить частині першій статті 203 ЦК України, оскільки вчинений із порушенням сторонами мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Також суд першої інстанції виходив з того, що представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 укладений договір міни з ОСОБА_6 в інтересах останнього всупереч інтересів особи, яку він представляв, оскільки як за площею, так і за вартістю земельна ділянка, набута у власність позивачем за спірним договором значно менша за земельну ділянку, переданою ОСОБА_6, всупереч вимогами статті 232 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, а помилкове посилання на статтю 232 ЦК України не вплинуло на правильність рішення про визнання договору міни недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні договору міни сторони досягли всіх істотних умов про перехід права власності на земельні ділянки. Земельна ділянка, отримана ОСОБА_6 від фермерського господарства «Еталон-2014» є земельною часткою (паєм), а тому норми чинного законодавства сторонами за договором міни не порушені.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 лютого 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд встановив, що 4 грудня 2014 року ОСОБА_4 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_5 бути її представником з питань, що стосуються укладання від її імені договорів міни, оренди земельної ділянки, що знаходиться на території Куйбишевської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Зазначена земельна ділянка призначена для ведення товарного сільгоспвиробництва та належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, площа цієї ділянки - 7,4202 га.

Земельна ділянка отримана ОСОБА_4 на підставі та в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

ОСОБА_6 набув у власність для ведення товарного сільгоспвиробництва земельну ділянку площею 0,01 га шляхом поділу земельної ділянки площею 7,12 га, що надана йому у власність за наказом виконуючого обов'язки Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області як члену фермерського господарства «Еталон-2014», яке користувалося земельною ділянкою за договором оренди від 16 червня 2014 року.

19 грудня 2014 року між ОСОБА_4, в інтересах якої за довіреністю діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_6 укладений договір міни, за яким відбувся обмін земельної ділянки площею 7,4202 га, що належала ОСОБА_4 вартістю 113 275,00 грн, на земельну ділянку ОСОБА_6 площею 0,01 га вартістю 153,00 грн без доплати.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміну підлягають тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

Суд встановив, що ОСОБА_6 отримав земельну ділянку площею 0,01 га не у порядку встановленому Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а шляхом поділу між членами фермерського господарства орендованої земельної ділянки із земель державної власності, та не за рахунок земель, виділених на частку (пай) у реорганізованому сільськогосподарському підприємстві, яка на підставі договору міни ним була обміняна на земельну ділянку, набуту в розмірі земельної частки (паю).

Оскільки спірний договір міни земельної ділянки укладений в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що в силу положень закону є підставою для визнання їх недійсними, то суди у справі, яка переглядається, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги про те, що при укладенні договору міни сторони досягли всіх істотних умов про перехід права власності на земельні ділянки, а земельна ділянка отримана ОСОБА_6 від фермерського господарства «Еталон-2014» є земельною часткою (паєм).

При вирішенні справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. С. Висоцька С. П. Штелик