Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 757/57019/17-ц

провадження № 61-4573св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі суддів: Болотова Є. В., Іванченка М. М., Музичко С. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щодо нежитлового приміщення загальною площею 152,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та застосувати наслідки його недійсності.

Послався в обґрунтування позовних вимог на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 152,4 кв. м., укладений 26 червня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Золота осінь» (далі - ТОВ «Золота осінь») та ОСОБА_3 , витребувано з його незаконного володіння як останнього набувача на користь власника ОСОБА_4 нежитлове приміщення АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 Києві загальною площею 152,4 кв. м. Оскільки він придбав спірне майно вартістю 1 300 000 грн у ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 20 липня 2015 року, а цей правочин є одним із наступних після недійсного договору купівлі-продажу від 26 червня 2015 року, укладеного між ТОВ «Золота осінь» та ОСОБА_3 , просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2015 року та застосувати реституцію наслідків недійсності цього правочину, зобов`язавши повернути сплачені за договором кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щодо нежитлового приміщення загальною площею 152,4 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 300 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, а саме - реституції як способу захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.Тому суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачених за договором коштів у розмірі 1 300 000 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у позивача спірне нерухоме майно витребувано на підставі недійсності першої угоди купівлі-продажу, укладеної між ТОВ «Золота осінь» та ОСОБА_3 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно вважав, що перша угода купівлі-продажу спірного нерухомого майна визнана судом недійсною, у останнього власника це майно витребувано, а тому суд обґрунтовано стягнув з продавця майна на користь позивача грошові кошти, визнавши укладену між ними угоду недійсною. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, суд відхиляє, оскільки саме такий спосіб захисту - визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення коштів - передбачено законом. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 липня 2015 року сторонами були дотримані усі вимоги, передбачені статтею 203 ЦК України, суд не приймає, оскільки перша угода щодо спірного нерухомого майна визнана судом недійсною, і на цій підставі майно витребувано у останнього набувача цього майна. А тому останній набувач має право ставити питання повернення сплачених коштів та визнання недійсною угоди, укладеної між ним та продавцем цього майна. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент розгляду справи ОСОБА_2 не є власником майна, придбаного на підставі договору, оскільки дане майно витребувано титульним власником, суд знаходить такими, що лише підтверджують позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона також є добросовісним набувачем, позивач просить відновити свої порушені права за її рахунок, що призводить до порушення її прав на відшкодування витрат на придбання майна. Двостороння реституція у цьому випадку не може бути застосована, оскільки у такому випадку вона зобов`язується повернути кошти, проте майно не отримує. Відповідно до статті 661 ЦК України покупець майна має право звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли з моменту його продажу. Вона не є винною стороною у вчиненні першого правочину, а тому не має відповідати за позовом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Печерського районного суду м. Києва цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 26 червня 2015 року між ТОВ «Золота осінь» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 152,4 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М.

06 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2 .

20 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 10 договору продаж нежитлового приміщення здійснено за 1 300 000 грн.

Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_2 послався на рішення Печерського районного суду м. Києві від 30 листопада 2016 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 152,4 кв. м., укладений 26 червня 2015 року між ТОВ «Золота осінь» та ОСОБА_3 , витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у власність ОСОБА_4 нежиле приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 152,4 кв. м. З урахуванням наведеного, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_1 , та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь сплачені ним 1 300 000 грн.

Відповідно до положень частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

На практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції, як наслідку недійсності правочину, та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.

Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, тому у разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна.

Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, про що свідчить комплексний зміст положень статті 388 ЦК України щодо витребування майна в добросовісного набувача, частини першої статті 661 ЦК України та частини другої статті 216 ЦК України.

У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Відповідач не доводила доказами обставини про те, що позивач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження спірного майна.

Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 має право на відшкодування збитків, завданих йому внаслідок вилучення у нього спірного майна.

Разом з тим, позивач обґрунтовує підстави позову необхідністю стягнення йому компенсації витрат на придбання майна, яке у подальшому витребувано власником, проте посилається на положення статті 216 ЦК України і просить визнати недійсним останній правочин, вчинений після недійсного, щодо відчуження майна та застососувати реституцію.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Разом з тим, вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів, які не звернули уваги на те, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі.

ОСОБА_2 у позові не порушує питання про компенсацію витрат на придбання майна за правочином, який вчинено після недійсного договору, на підставі статті 661 ЦК України, а просить застосувати положення статті 216 ЦК України, яка спір не вирішує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що обумовлюють скасування оскаржуваних судових рішень і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, із позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 750 грн та касаційної скарги в сумі 16 тис. грн.

Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 28 750 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик