Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 753/17978/16-ц

провадження № 61-40002св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Національна академія Служби безпеки України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної академії Служби безпеки України на постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2016 року Національна академія Служби безпеки України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення.

На обґрунтування позову посилалася на такі обставини. Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 14 липня 1997 року № 340 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 включено до службових приміщень Академії Служби безпеки України. Рішенням житлово-побутової комісії Національної академії Служби безпеки України, протоколом від 18 березня 1998 року № 97, зазначену службову двокімнатну квартиру житловою площею 29,6 кв. м надано для проживання співробітнику ОСОБА_1 на склад сім`ї з двох осіб: він та дружина ОСОБА_2 . На підставі розпорядження Московської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 1998 року № 579 ОСОБА_1 виданий ордер від 08 травня 1998 року № 1081 на право зайняття службового житла. Наказом Голови Служби безпеки України від 17 листопада 2006 року № 1797-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я. У квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 . Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 35,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 квітня 2013 року № 544. ОСОБА_1 та члени його сім`ї забезпечені житлом для постійного місця проживання у м. Києві, у зв`язку з чим відповідачі втратили право на користування службовою двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 та підлягають виселенню з неї без надання іншого жилого приміщення.

У зв`язку з викладеним, та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд: визнати відповідачів такими, що втратили право на користування службовою двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, враховуючи, що ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 35,6 кв. м.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 припинив трудові відносини з Національною академією Служби безпеки України та згідно зі статтею 125 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) не відноситься до категорії осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, тому ОСОБА_1 на підставі статті 124 ЖК Української РСРпідлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення. Крім того, відповідачами службова квартира використовується не за призначенням та всупереч волі позивача, оскільки відповідач з часу його звільнення зі служби на підставі статті 124 ЖК Української РСРмав звільнити службову квартиру.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року в частині виселення та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення та стягнення судового збору та ухвалюючи в цій частині нове про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 проживає разом з сім`єю у спірній квартирі з підстав, що не суперечать положенням законодавства, користується цим житлом, перебував на квартирному обліку, на час вселення був військовослужбовцем, який проходив службу у Службі безпеки України більше ніж 25 років. Таким чином, вимоги позивача про виселення відповідачів зі спірної квартири є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, що відповідає сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2018 року Національна академія Служби безпеки України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року, а заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що Національна академія Служби безпеки України є самостійною юридичною особою, а ОСОБА_1 не прослужив в академії більше 10 років. ОСОБА_1 використовує спірну квартиру не за призначенням та має власне житло.

У вересні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що всуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в Службі безпеки України та станом на 17 листопада 2006 року його календарна вислуга років становила 25 років 2 місяця 01 день. З 30 грудня 1994 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку, проживав та був зареєстрований у гуртожитку на АДРЕСА_3 (т. 2 , а. с. 61).

З травня 1997 року він проходив службу у Національній академії Служби безпеки України.

Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 14 липня 1997 року № 340 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 включено за клопотанням керівництва Академії Служби безпеки України до числа службових жилих приміщень Академії Служби безпеки України (т. 1, а. с. 16).

Рішенням житлово-побутової комісії Національної академії Служби безпеки України (протокол від 18 березня 1998 року № 97) зазначену службову двокімнатну квартиру площею 29,6 кв. м надано для проживання співробітнику Служби безпеки України ОСОБА_1 на сім`ю в складі двох осіб: він та його дружина - ОСОБА_2 .

На підставі розпорядження Московської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 1998 року № 579 ОСОБА_1 видано ордер від 08 травня 1998 року № 1081 на право зайняття службового житлового приміщення.

Наказом Голови Служби безпеки України від 17 листопада 2006 року № 1791-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас Служби безпеки України за станом здоров`я (за підпунктом «а» пунктом 65 та підпунктом «б» пункту 67).

Відповідно до довідки від 26 лютого 2016 року № 583 форми 3 з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 мешкають та зареєстровані ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 35,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за адресою двокімнатної службової квартири АДРЕСА_1 зареєстрована та знаходиться юридична особа - Товариство з обмежено відповідальністю «Стобуд» (далі - ТОВ «Стобуд»), засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК УкраїнськоїРСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до пункту 5.18 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792, зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено осіб, які мають вислугу або стаж роботи в Службі безпеки України не менше як десять років.

Таким чином, не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім`ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Служби безпеки України не менш як десять років (стаття 125 ЖК УкраїнськоїРСР).

Статтею 9 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 1.2 Статуту Національної академії Служби безпеки України Академія є вищим військовим навчальним закладом зі статусом національного, входить до організаційної структури та належить до сфери управління Служби Безпеки України.

Таким чином, Національна академія Служби безпеки України входить до організаційної структури Служби безпеки України

Встановлено, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї зареєстровані, постійно проживають з 1998 року у службовій квартирі АДРЕСА_1 , житлова площа якого становить 29,6 кв. м. Службова квартира складається з двох кімнат.

Крім того, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , житловою площею 35,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Квартира придбана за грошові кошти, отримані в кредит у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський банк розвитку», та знаходиться в іпотеці у банку, що підтверджується кредитним договором та договором іпотеки (т. 2, а. с. 75-81). Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконані.

Норма жилої площі в Український РСР встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу (стаття 47 ЖК УкраїнськоїРСР).

Службова квартира була надана ОСОБА_1 на сім`ю із двох осіб в межах норми жилої площі. На час розгляду спору в службовій квартирі, житловою площею 29,6 кв. м, проживають та зареєстровані чотири особи. Житлова площа квартири АДРЕСА_2 складає 35,6 кв. м. Виходячи з встановленої законом норми жилої площі на одну особу, площа кожної окремої квартири не забезпечує сім`ю Стоцьких житлом.

Ураховуючи, що відповідачі постійно проживають у наданій службовій квартирі, тому сам факт придбання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 не є правовою підставою для виселення останнього та членів його сім`ї зі службового житла.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УкраїнськоїРСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У розумінні статті 116 ЖК УкраїнськоїРСР використання жилого приміщення не за призначенням - це використання його не для проживання, а в інших цілях.

Пунктом 5.19 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792, передбачено, що співробітник, члени його сім`ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені без надання іншого службового житлового приміщення також у разі, якщо вони систематично руйнують або пошкоджують службове житлове приміщення, або використовують його не за призначенням (у тому числі шляхом передачі в оренду іншим громадянам чи організаціям), або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб в одній квартирі або будинку.

У пункті 4 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» дано визначення терміну державна реєстрація юридичних осіб, яка полягає в офіційному визнанні шляхом засвідчення державного факту створення або припинення юридичної особи.

Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження факту використання відповідачами службового житлового приміщення не за призначенням, позивачем у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку, не надано, а сам факт державної реєстрації ТОВ «Стобуд», засновниками якого є відповідачі, за адресою службового житла не дає підстав вважати, що ця квартира відповідачами використовується не за призначенням.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 42, 43 рішення). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункт 44, та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, підпункт «б» пункту 148 та пункт 155).

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено на підставі повно з`ясованих обставин справи, з додержанням норм національного законодавства, Конвенції та практики ЄСПЛ.

Наведені у касаційній скарзі доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до власного тлумачення норм права, переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії Служби безпеки України залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко