Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 522/4392/15-ц

провадження № 61-9083св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 14 липня 2016 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 19 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0D30AE00000025, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 003,00 доларів США, зі сплатою 10,08 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення кредиту до 18 січня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 19 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки, за умовами яких поручителі поручились перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 19 січня 2007 року вповному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 23 грудня 2014 року становила 19 684,73 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 308 262,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 965,96 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом -

4 530,63 доларів США, заборгованість зі сплати комісії - 330,72 доларів США, пеня - 10 857,42 доларів США, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у зазначеному розмірі.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2007 року №OD30AE00000025 у розмірі 19 684,73 доларів США, що за курсом НБУ станом на 23 грудня 2014 року еквівалентно 308 262,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом за період з 05 серпня 2009 року по 23 грудня 2014 року - 3 965,96 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з

19 січня 2007 року по 23 грудня 2014 року - 4 530,63 доларів США, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом за період з 01 листопада 2008 року по

23 грудня 2014 року - 330,72 доларів США, пеня за період з 13 березня 2008 року по 23 грудня 2014 року -10 857,42 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року задоволено, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2015 року скасовано, призначено цивільну справу до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2007 року № OD30AE00000025 у розмірі

19 684,73 доларів США, що за курсом НБУ станом на 23 грудня 2014 року еквівалентно 308 262,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом за період з

05 серпня 2009 року по 23 грудня 2014 року - 3 965,96 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 19 січня 2007 року по

23 грудня 2014 року - 4 530,63 доларів США, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом за період з 01 листопада 2008 року по 23 грудня 2014 року -330,72 доларів США, пеня за період з 13 березня 2008 року по 23 грудня 2014 року -10 857,42 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 умови кредитного договору від 19 січня 2007 року належним чином не виконував, а тому вимоги банку про стягнення з нього заборгованості станом на 23 грудня 2014 року у розмірі 19 684,73 доларів США є обгрунтованими. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договорами поруки не встановлений строк його дії, право вимоги до поручителів виникає не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення позичальником чергового щомісячного платежу. Оскільки прострочення повернення кредиту ОСОБА_1 почалося з 13 жовтня 2008 року, а банк звернувся з вимогами до поручителів поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором припинилася.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 14 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2007 року № OD30AE00000025 у розмірі 19 684,73 доларів США, що за курсом НБУ станом на 23 грудня 2014 року еквівалентно 308 262,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом за період з

05 серпня 2009 року по 23 грудня 2014 року - 3 965,96 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 19 січня 2007 року по

23 грудня 2014 року - 4 530,63 доларів США, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом за період з 01 листопада 2008 року по 23 грудня 2014 року -330,72 доларів США, пеня за період з 13 березня 2008 року по 23 грудня 2014 року -10 857,42 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, суд першої інстанції помилково виходив з того, що порука

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 19 січня 2007 року припинилась. Встановивши, що відповідно до пунктів 11, 12 договорів поруки сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором

(18 січня 2012 року), суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідно до статей 252, 253 ЦК України строк припинення поруки настає 18 січня 2017 року, а тому на день звернення банку з вимогою до поручителів вона не є припиненою, а отже поручителі повинні відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором як солідарні боржники. Суд також вказав, що якщо зобов`язання забезпечується кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15 березня 2015 року у справі № 6-35цс15.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від поручителя ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій належно не повідомили її про розгляд справи, жодних повісток вона не отримувала, оскільки всі судові повістки та копії судових рішень, що направлялись судами на адресу її реєстрації, повернулись відправнику з відміткою «за завершенням строку зберігання», що не підтверджує її належне сповіщення про розгляд справи. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що за змістом пункту 6 договору поруки від 19 січня 2007 року доказом виникнення у поручителя солідарного обов`язку виконання зобов`язань за кредитним договором та відповідно для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя є розписка або зворотне повідомлення про отримання письмової вимоги кредитора до поручителя поштою, проте докази отримання нею повідомлення в матеріалах справи відсутні. Крім того, підвищення з 01 листопада 2008 року процентної ставки за користування кредитним коштами з 10,08 процентів річних до 12,12 процентів річних відбулось без її згоди, що є підставою для припинення поруки з підстав зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Суди попередніх інстанцій також не урахували, що право банку нараховувати проценти за користування кредитним коштами, комісію та пеню припинилося після спливу визначеного договором строку кредитування (з 18 січня 2012 року) та, що пеня має нараховуватися і стягуватися в національній валюті України - гривні, а не у доларах США. Вважала необґрунтованим нарахований банком розмір пені, який більш ніж в два рази перевищує розмір заборгованості за кредитом. Зазначала, що строк повернення кредиту настав 18 січня 2012 року, тоді як з позовом банк звернувся 23 лютого 2015 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту та процентів, та одного року щодо вимог про стягнення пені. Поза увагою судів залишилися умови кредитного договору, що передбачають виконання позичальником зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування щомісячними платежами, а тому банк, звернувшись з позовом до суду 23 лютого 2015 року, мав право на стягнення з неї заборгованості по сплаті щомісячних платежів лише в межах п`яти років чинності поруки.

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», у якому позивач зазначав, що апеляційний суд повно та всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

19 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0D30AE00000025, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 003,00 доларів США, зі сплатою 10,08 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення до 18 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за порушення позичальником будь-якого із зобов`язань передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3, 7.5 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується оплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 19 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договори поруки, за умовами яких поручителі поручились перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 19 січня 2007 року в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 договорів поруки від 19 січня 2007 року у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з пунктом 11 договорів поруки від 19 січня 2007 року договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 12 договорів поруки від 19 січня 2007 року сторони погодили, що порука припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 порушив виконання зобов`язання за кредитним договором в частині сплати щомісячних платежів по поверненню кредиту.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 нараховано заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2007 року № 0D30AE00000025 у розмірі 19 684,73 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 308 262,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 965,96 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 4 530,63 доларів США, заборгованість зі сплати комісії - 330,72 доларів США, пеня - 10 857,42 доларів США.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі « Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року визначено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

За змістом пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 74-76, 169 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до повідомлення Адресно-довідкового підроздіду Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на момент розгляду справи ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою:

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року справу було призначено до розгляду на 09 год. 30 хв. 27 вересня 2016 року.

27 вересня 2016 року розгляд справи було відкладено на 09 год. 30 хв. 08 листопада 2016 року.

Відповідач ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, доказів на підтвердження отримання нею судових повісток на 27 вересня 2016 року та 08 листопада 2016 року матеріали справи не містять.

08 листопада 2016 року розгляд справи було відкладено на 12 год. 00 хв. 06 грудня 2016 року. Наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки на 06 грудня 2016 року, відправлене на ім`я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути підтвердженням отримання судової повістки відповідачем ОСОБА_2 , оскільки на зазначеному рекомендованому повідомленні відсутній відбиток календарного штемпеля поштового відділення, що здійснювало пересилання, а присвоєний трек-номер при отриманні повідомлення ОСОБА_2 , повністю збігається з присвоєним трек-номером при його відправленні, тоді як такий ідентичний трек-номер (при відправленні) присвоюється виключно конверту, до якого прикріплюється рекомендоване повідомлення.

Наявні у матеріалах справи докази направлення апеляційним судом на ім`я ОСОБА_2 рекомендованого поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_1 , яке повернулося до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», також не може вважатися належним повідомленням відповідача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції на зазначене та вимоги процесуального законодавства увагу не звернув, розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та відсутності відомостей про належне її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, причини її неявки у судове засідання не з`ясував, чим порушив її конституційне право на участь у судовому розгляді, та вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Крім того, у порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки за відсутності правових підстав скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог банку до позичальника, які в апеляційному порядку не оскаржувалися.

Під час нового розгляду справи, апеляційному суду необхідно урахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня

2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Висновки зарезультатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, а тому оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обгрунтованість інших доводів касаційної скарги не підлягає перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко